До Здобичів, що на Житомирщині, щовесни прилітають лелеки. Кажуть, коли вперше побачиш червонодзьобого птаха, можна загадати бажання, і воно неодмінно збудеться.

Надія раділа цьому весняному гомону, бо давно загадала сину Олександру щасливу долю.

...Після закінчення школи Сашко працював у будівельній бригаді місцевого колгоспу. Виявив неабиякий хист у роботі з деревом, як мовиться, зрозумів його. Мама не раз хвалилась перед односельцями вмілими витворами синових рук.

Ось веранда, споруджена  самотужки, а у кімнаті – сервант, який став  дебютом у «творчості» будівельника. Згодом Олександр Петренко доведе, що руки в нього справді золоті…

1981 року Олександр поїхав  трудитись у  Нетішин і влаштувався у житлово-будівельне управління №3. Роботи випадали різні, залучався і до заливання бетонних поверхонь, але найбільше виказував вправність під час виготовлення столярних виробів. Досвід згодився під час роботи у ремонт­но-будівельному цеху, який було організовано на ХАЕС. Тут більше уваги приділялось ремонтам на проммайданчику електростанції та зовнішніх об’єктах.

На першій дільниці ремонтно-будівельного управління енергоремонтного підрозділу ХАЕС, де більше двох десятків років трудиться Олександр Петренко, працівникам доводиться виконувати роботи з ремонту приміщень. Для цього використовуються різні столярні вироби, до виготовлення яких часто залучається Петренко. До його роботи немає жодних претензій, бо все робить якісно і своєчасно. Коли потрібно, то й проявить нестандартний підхід до дорученої справи. Не випадково з нагоди пуску другого енергоблока ХАЕС його було удостоєно високого звання «Заслужений будівельник України».

Днями Олександр Петренко зустрів ювілей – п’ятдесят років. Про такий період життя кажуть, що це межа між старістю юності та юністю старості. Але до цього ювіляр ставиться по-філософськи, бо людину характеризує стан душі. А вона у Петренка випромінює молодість.

- Я радію кожному дню, який подарував Всевишній, - каже Олександр Петренко. - А ще приємно бачити поряд людей, з якими завжди цікаво, які тебе не підведуть. Приємно, що такі є поруч зі мною.

З дружиною Тетяною вони виховали двох синів. Старший, Олег, вже одружений і має свою сім’ю, працює у турбінному цеху. Меншого, Вадима, ще чекають незвідані життєві стежини – здобуває знання у шостому класі навчально-виховного комплексу. Батьки про дітей чують лише добрі слова. Олег школу закінчив із золотою медаллю і став прикладом для брата, який також вчиться «на відмінно».

Знайомі про Петренка жартома кажуть, що йому є вже про що звітувати, мовляв, зі своєю місією на землі впорався: побудував дім, виростив дітей, виплекав сад. Слухаючи це, він лише посміхається, бо переконаний, що задумок вистачить ще не на один десяток років. Принаймні буде час порадіти майбутнім успіхам внучок Дарії, Лізи та внука Сашка, який торік на світ з’явився у день Різдва Христового.

Разом вони збираються на свята в облаштованій дачі, у будівництво якої Олександр Петренко вклав всю душу. Сусіди у селі Комарівка дивувались ентузіазму і майстерності чоловіка. Потихеньку зріс двоповерховий будинок, лише потрібно було його оздобити. Це  також виявилося під силу Петренку. На досягнутому не зупинився, бо задумав закласти великий садок. «Хай родить щедро для дітей».

Дерева добре прийнялися і швидко своїми верхівками попрямували до сонця. Не забарився час і для щедрого врожаю. У Комарівці переконались, що Олександр легкий на руку, бо щеплені ним фруктові дерева добре приймаються. Нині на «його вулиці» важко знайти таке обійстя, де б не буяли дерева, над якими «почаклував» досвідчений садівник.

До дерев і деревини ставлення у Петренка особливе. Принаймні з них можна виготовити багато гарних, як сьогодні кажуть, ексклюзивних речей. Для цього потрібно не багато: матеріал, столярний інвентар. А ще фантазія.

Петренко до втілення кожного задуму підходить творчо. Саме за таких обставин на дачі з’явилась різьблена стінка, за яку один іноземець пропонував великі гроші. Та не все у світі продається – переконав себе Олександр.

Лелеками відлітають у вирій роки. Щасливі роки, як загадала для свого сина мама Надія.

Ювіляра щиро вітають з нагоди 50-ліття колеги по роботі, дружина, невістка, діти та онуки. Довгих і плідних тобі років, Олександре!

Олександр Шустерук

№2, 2009