15 лютого виповнюється 20-та річниця від дня виведення радянських військ з Афганістану. У цій країні за десять років так званих афганських подій полягло багато українців.
В Афганістан з України було направлено понад 160 тисяч чоловік. Не повернулося з війни 3360 солдат. За 20 років померло від ран та захворювань уже більше учасників афганської війни, ніж загинуло на фронтових дорогах.
Учасники тих подій й досі називають себе воїнами-інтернаціоналістами. Звичайно, роблять це за звичкою.
Більшість воїнів-афганців звикли до мирного життя. До них ставляться у нашій державі подекуди зневажливо, вважаючи, що то була одна держава, а тепер вже інша, і що їх туди ніхто не посилав.
Тоді були свої закони правди і довіри, закони обов’язкового виконання державного розпорядження.
Пройшли пекло воєнних доріг і мешканці Нетішина, які примножують славу міста-енергетиків і свято шанують кожну річницю виводу військ із Афганістану.
Не дивно, що одні піднімають третій тост за любов, а «афганці» третій тост піднімають мовчки за тих, хто не повернувся з бою.
Афганська війна наклала відбиток на їх характери і поведінку, позначилась на здоров’ї і на ставленні до життя та оточуючих. Це люди, з якими можна вирішувати будь-які серйозні проблеми.
На ХАЕС працюють не байдужі патріоти рідного міста і Хмельницької АЕС, зокрема, Ігор Віталійович Комаров, В’ячеслав Сигизмундович Підгородецький, Олег Іванович Склярук. Кожен із них брав участь у бойових операціях. Вони небагатослівні, але те, що Афган залишився у їхніх серцях, однозначно. Бо там були їх командири і товариші-побратими і, звичайно, їх допомога братньому афганському народу в боротьбі із душманами.
Для Ігоря Віталійовича Комарова військова служба в ДРА розтягнулась із жовтня 1985 до червня 1986 року на перевалі «Саланг». Молодший сержант, старший оператор бойової розвідувальної машини розвідувального взводу 3-го гірськострілецького батальйону 177-го Джабаль-Усараджинського мотострілецького полку 108-Багрянської дивізії проявив себе якнайкраще. Численні грамоти, почесні відзнаки Президії Верховної Ради СРСР, медалі «Захиснику Вітчизни» і «Від вдячного афганського народу» є підтвердження цьому. Нині підполковник Ігор Віталійович Комаров є заступником командира військової частини з охорони Хмельницької АЕС і відповідає за військову підготовку особового складу частини.
На ХАЕС трудиться і В’ячеслав Сигизмундович Підгородецький. Служити йому випало у період з квітня 1984 року по жовтень 1985-го в провінції Кунар. На посаді заступника комвзводу, командира машини він неодноразово виявляв військову кмітливість, а батарея «Град-2» наводила страх в душманському середовищі. Брав участь у Кунарській операції і за відзнаку у бою був представлений до медалі «За бойові заслуги». Його бойові побратими В.Родіонов і М.Сіромський працюють поруч із ним. В даний час В’ячеслав Сигизмундович Підгородецький працює в УВТК ХАЕС.
Для Олега Івановича Склярука найважчими були 1986-1987 роки. У нього був вишкіл у навчальному підрозділі в Середній Азії, а згодом і Афганістан. Служба проходила в м.Бараки провінції Логар. Вона була надзвичайно складною. Спецназ та ще й із спеціалізацією «Знищення банд і караванів» виконував лише надзвичайні операції. Постійна участь в бойових діях, втрата друзів. Бог милував, він повернувся додому.
Зараз Олег Іванович Склярук працює в хімцеху. Має нагороди: «За відвагу», «Від дружнього афганського народу», «70 років Збройним Силам СРСР», «Воїну-інтернаціоналісту» нагадують йому про афганські події.
Комаров, Підгородецький і Склярук мають щасливі сім’ї, є активістами Нетішинської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану, яка нараховує понад 100 чоловік, беруть активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді міста, є взірцем для нетішинців, як на роботі, так і вдома.
Минає 20 років, як все це закінчилося для кожного із них, але все пережите і побачене не зможе заспокоїти їх душі.
Петро Шелепало,
член ради міської організації Української спілки ветеранів Афганістану, майор запасу
№5, 2009
