Вхід

З щоденника Юзика

   

Війна в Афганістані продовжувалась  майже десять років, з грудня 1979 по лютий 1989.

Війна в Афганістані забрала життя  14 453 радянських солдатів, сержантів, службовців, працівників різних галузей, прапорщиків, генералів, офіцерів…

Війна. В Афганістані. На якій гинули наші діти… Виконуючи наказ. Виконуючи свій військовий обов’язок.

«…1 травня 1984 року. Гарний погожий день. Вирішив вести  щоденник… Хабаровськ… потім Бухара…

8 червня перетнули кордон Демократичної Республіки Афганістан. Наступного дня були вже в Джелалабаді…» - так  прийшла  війна  у життя Сергія Анатолійовича  Юзика, бортового техніка вертольота «Мі-24». Це рядки із його щоденника.

У ньому немає записів про страх, про смерть, про втрату друзів, про подробиці бойових операцій. Списані дрібними літерами сторінки розповідають про солдатські будні, про спекотну землю, про книги, які читав, коли мусив сидіти в чеканні бойової тривоги, про фільми, які дивились після обстрілів, про листи з дому, про кохану дівчину...  Тільки подекуди кілька рядків, з яких стає зрозуміло, що це була не звичайна служба. Це була війна.

«…18.05.85р. Сьогодні почалась операція над Асадабадом. Напевне  техніки  наженуть. Принаймні  і Кундуз з Кабулом тут. Допомагають. … Відлітав сьогодні з 4.15 до 6…», а далі «…день, як день. Таке  ж  саме сонце. Таке ж небо…». «Їмо  свіжі помідори, Юрка постарався. Домівка пригадалася».

«З  Алексєєвим  на колону два рази злітав».

«Вранці - на колону. Ну і бояться ж вони «Чорної гори»!

«17.07. 85. раненько в 5.00 полетіли «звеном» в Асадабад. А там  обстрілюють…»

«18.07.85. в 7.30. на колоні повисіли дві години».

«2.10. 85. До прильоту заміни залишилось кілька десятків хвилин».

«10.10.85. Наша молодь ринулась на першу свою операцію в Кандагар».

Там був інший вимір часу, рахунок ішов на хвилини… Кожна мить могла відзначитись чорною крапкою кулі…

Сергій Анатолійович Юзик народився у м. Бердичів на Житомирщині. Його біографія не відрізнялась від життєпису однолітків. Школа. Хлопчачі витівки. Мрія – стати військовим льотчиком. Вступив до Васильківського військового авіаційно-технічного училища, яке закінчив  1983 року і був направлений для проходження служби в Хабаровський край. Там пройшов перепідготовку з техніка літака на бортового техніка бойового верто­льота Мі-24. Відповідним наказом був направлений в Афганістан «для виконання інтернаціонального обов’язку».

Потім служив у Групі Радянських військ у Німеччині, продовжив військовий шлях у Прикарпатському військовому окрузі, пізніше – в Бердичеві. Капітан запасу. Зараз працює в  метрологічній службі Хмельницької АЕС. Має  дружину і дві донечки - Марину та Анну.

Зовсім недавно довідався, що його колеги по службі – Вячеслав Підгородецький та Василь Родіонов були на «Чорній горі» в тому ж  бою, що й він,  Сергій прикривав їх з повітря…

Цей факт став точкою відліку їхньої чоловічої дружби.

Ветерани Афганістану – це окрема нація. Їхнє братство – непорушне. Вони так багато віддали тій війні, що по-особливому цінують мир. І життя…

Надія Кухоцька,

співробітник міського краєзнавчого музею

№6, 2009


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!