Олімпійський маршрут

Відновленому олім­пій­ському рухові цього року виповнилось сто років. Багато міст іноземних держав увійшло в історію, як місця спортивного «прочанства». Париж, Барселона, Токіо...

1980 рік. Радянський Союз готується до проведення 22-ї Олімпіади. За невеликий відтинок часу було   реконструйовано    та споруджено багато спортивних об’єктів у Києві, Москві, Таліні. Всі жили з великим піднесенням, спортивні поєдинки планетарного масштабу мали підняти імідж соціалістичного способу життя. Того року спорт став заручником політики – США оголосили бойкот Московській Олімпіаді, зі­бравши альтернативний спортивний форум у Лос-Анджелесі. Та це не змогло зупинити тріумфальну ходу  олімпійського вогню із сонячної Греції до Москви. Однієї погожої днини його побачили і на Хмельниччині.

Для урочистого несення факела організатори Олімпіади відбирали найкращих легкоатлетів. Славутський  район  представляло десять спортсменів. У Хмельницькому проходили тренування, вивчали особливості дистанції.

- Все було розписано по хвилинах, – пригадує учасник естафети олім­пій­ського вогню, житель Нетішина Володимир Гіпс. – Саме тому на початку маршруту у кожній області ставили най­швидших бігунів. Вони давали змогу заощадити трохи часу, адже право нести олімпійський вогонь надавалось також спортсменам ігрових видів спорту, ветеранам та іншим шанованим людям. На Хмельниччині олім­пійський вогонь мав пройти від Кам`янця-По­дільського через Дунаївці, Хмельницький, Летичів до кордону із Вінницькою областю. Мені випала дистанція біля Летичева.

Вогненосці спочатку тренувались із дерев’яними факелами, потім були видані спеціально виготовлені для цього дійства. За десять хвилин перед урочистою передачею вогню на кожній дистанції спортсменам вручали факел із вмонтованим газовим балончиком.

- Відповідальність відчували?

- Тоді панувала думка про імовірність терористичних  актів. Олімпій­ський вогонь оберігався як зіниця ока. Спецпідрозділи обслідували міношукачами весь маршрут. На дистанції чергували працівники правоохоронних органів. Великий скандал міг би відбутися навіть від того, якби  погас олім­пійський вогонь.

- З технічних причин при передачі вогню можуть трапитись непередбачені обставини.

- Вони траплялись. Принаймні на хмельницькій дистанції одному спортсмену забули вручити  факел із газовим балончиком. Виникла невелика пауза. Помилку швидко виправили. Траплялось, що вогонь згасав.

- І міжнародного скандалу не було?

- Справа в тім, що спортсменів   постійно    су­проводжував  автомобіль  із дублюючим вогнем. Зазвичай він горів у шахтарській  лампі.  Нам важко уявити, яку відповідальність відчувала людина, що одержала  завдання  обе­рігати «тепло  Олімпу».

На Хмельниччині олімпійський вогонь подолав шлях у 190 кілометрів. Чимало учасників урочи­с-тої церемонії не­сення вогню одержали путівки для відвідин Московських Олімпійських ігор.

І знову подоляни

Олімпійські ігри 2004 року приймає їх  засновниця – Греція. Цього разу вогонь, який запалюють сонячні промені  біля храму Зевса, обійде п’ять континентів. За 35 днів його побачать у 34 містах світу. Великої честі удостоїлась і столиця нашої держави Київ. Попередньо було відібрано 120 факелоносців, до складу яких увійшли не тільки відомі спортсмени, а й політики, журналісти, керівники різного рангу. Сусідню Рівненську область представляв лікар Сергій Бурець, який торік врятував життя 4-річному хлопчику і став переможцем Всеукраїнської акції «Герой-рятівник року».

Хмельничани пишаються тим, що три земляки також взяли участь у естафеті Олімпійського вогню. Це Степан Байдюк, який народився у смт Білогір`я і після закінчення Кам`янець-Поді­ль­ського індустріального технікуму пов`язав своє життя з армійським спортом. Він нині мешкає в Києві. Свого часу брав участь у фінальному за­бігу  на  5 км на Олім­пійських іграх 1964 року в Токіо.

В’ячеслав Гамов, колишній  житель  міста  Славути, закінчив  Львів­ський державний інститут фізкультури, працював тренером Славутської ДЮСШ. Він представляв Хмельниччину на змаганнях різного рівня, зараз працює директором Республіканського вищого училища фізичної культури міста Києва, заслужений діяч фізичної культури та спорту України. У тому пам’ятному 1980 році він також був серед олімпійських факелоносців від Славутського району.

До когорти уславлених приєдналась і юна, але талановита спортсменка Анастасія Гаєва. Вона лише закінчила 7 класів Хмельницького НВК №2, а вже виконала норматив кандидата в майстри спорту у декількох видах.

Жителям Хмельницької області можна гордитися й тим, що незабаром  услід за олімпійським вогнем до Афін прибудуть фехтувальники із Нетішина Олег Штурбабін та Дарія Недашковська. Вони олімпійці, кращі з кращих спортсменів країни. І мають можливість довести, що найкращі в світі. Хоча олімпійський принцип гласить: головне – участь, а виграш – найвища нагорода.

Олександр Шустерук