Першого квітня в родині Деркачів - свято. 60 років тому на світ з’явилася Ольга, яку поважно величають Ольгою Степанівною. Бо багато років вона педагог, вихователь, просто людина з великою літери. В сім’ї згодом з’явились ще троє сестер і братик. Але на всіх в родині вистачило тепла і добра. У Ольги Степанівни залишився яскравий спогад про дитинство.

Стояла рання весна, село готувалось до Пасхи. Мати білила стелю, батько знімав подвійники на вікнах, а діти «допомагали». Звичайно, не тим, що метушились та лізли попід руку, допомагали піснею. Дуже в цій родині любили співати. Батько добре грав на баяні і духових інструментах. Це не заважало бути йому майстром на всі руки, змайстровані без жодного цвяха стілець, ліжко та стіл, ще й досі служать родині.

А які смачні були пиріжки з печі? Мамині пиріжки по-сьогодні снять­ся Ользі Степанівні. І мамині руки. Батьківська любов вела родину по жит­тю, виплекала з них шанованих добрих людей.

Навчаючись в Малинівській школі, що на Рівненщині, Оля Деркач на всіх святкових вечорах в школі, сільському клубі, в агітбригаді виконувала українською і французькою мовами «Рябинушку», «Течет моя Волга». Акомпанував їй на баяні батько. Після закінчення дев’ятирі­чки вона вступає до Житомирського педінституту на факультет французької мови. І тут вона не полишає пісню, приходить до ансамблю «Жайворонок» і жодні студентські вечори, конкурси, агітбригади в студентських будівельних загонах не обходяться без її участі. По закінчен­ню інституту  1970 року розпочинає вона свою педагогічну діяльність в селі Яполоть Костопі­льського райо­ну, а з відкриттям першої школи у Нетішині переходить працювати саме до неї. 12 років було віддано Костопільщині і вже 27 років Нетішину. Секретар вчительської комсомольської організації, член районного комітету комсомолу, депутат сільської ради двох скликань, керів­ник шкільного і сільського хору - це послужний список Ольги Степанівни. А вже в Нетішині вона бере участь у вокальній групі вчителів школи. Напевно пісня сприяла тому, що О.Деркач з групою учнів Нетішина побувала у Франції.

А ще у неї з’явилася любов до вишивання, що переросла у хобі. Французи дякували Ользі Степанівні за подаровані вишивки, які будуть нагадувати їм про щиру українку з Нетішина.

За роки роботи в школі Ольга Степанівна виростила плеяду знавців французької мови, які неодноразово виходили переможцями міських олімпіад. Серед них Лілія Демчук, Тетяна Філінюк, Сергій Кулебчук, Настя Цевух, Олег Ляшук, Аня Гнатовська.

Вона залюблена в свою професію.

Життя О.Деркач не уявляє без колег по роботі. З перших днів роботи в Нетішині вона контактує з надій­ною, доброзичливою людиною Надією Анатоліївною Кравець. Вона вдячна долі, що зустріла таку подругу, бо у хвилини радості, смутку і біди вона завжди поруч. Доля розпорядилась, щоб вона двічі побувала у Франції. З дітьми ходили на уроки у французькій школі, нині підтримує зв’язки листується, телефонує.

О.Деркач подобається Болонська система навчання, адже діти вивчають дві іноземні мови. Вірить, що приживеться вона і у нас в Укра­їні. А ще Ольга Степанівна  Деркач перекладає українські пісні на французьку мову. Так, на презентації пісень Миколи Соколюка прозвучала пісня «Коли плачуть жінки» французькою мовою у виконанні Тараса Соколюка, який готується її презентувати у Франції. Окрім цієї пісні звучатимуть й «Два кольори» перекладені на францу­зьку не без допомоги Ольги   Степанівни. Вона спеціаліст вищої катего­рії, «Старший вчитель», залюблена у вчительську роботу людина.

Хочеться щиро привітати Ольгу Степанівну з ювілеєм, побажати добра та здоров’я.

Петро Шелепало

№14, 2009