Заслужений артист України Володимир Смотритель в Нетішині презентував два моноспектаклі для школярів міста. Це власна п’єса-роздум «Я клоун» та монодрама за творами Олега Ольжича, Василя Стуса, Тараса Мельничука, Тараса Шевченка та інших знаних володарів слова «Прокляті роки».
Від непідготовленого глядача, яким є наша, далека від театральних кіл молодь, отримати великий позитив, тобто зворотній зв’язок, якого так чекають актори, було складно і Володимир прийшов на зустріч в краєзнавчий музей дещо втомлений. Але спілкування з господарями і гостями музею було розкутим, розлогим за тематикою і цікавим за змістом. Звичайно, як кожен актор, що вже здобув визнання і знає, які струни душі найбільш зачіпають глядача, В.Смотритель розповів про свій життєвий шлях. Тут дійсність і певна гіперболізація, особливо про перші кроки навчання на гітарі, як мовиться, мали місце і справили те враження на яке розраховував актор. Сам Володимир з сім’ї музиканта і «професійного бухгалтера», яким була мама, яка, до речі грала на гітарі, але про це актор довідався випадково, вже трохи оволодівши цим інструментом…
Вже в 13 років хлопець грав на танцях у клубі. Потім вступив у Дніпропетровське театральне училище на хореографічний факультет, народний клас. Зрештою Володимир зрозумів, що хоче бути актором. Тому поїхав вступати у Київ, в інститут Карпенка-Карого на факультет драми і кіно. І вступив. І мав гарних партнерів у студентські роки: Богдана Бенюка, Людмилу Смородину, братів Радченків, Ірину Дорошенко. Мав можливість працювати в театрі «Ромен», але пристав на пропозицію Миколи Мерзликіна, котрий набирав молодь до театру юного глядача, і залишився в Києві.
Після дев’яти років роботи з Мерзликіним він полишає театр. У Чернівецькій філармонії йому запропонували керівництво експериментально-драматичним ансамблем. Він працює там два роки, а тоді на запрошення директора Хмельницької філармонії Віктора Пасеки перебираються в Хмельницький.
Тут з’являється сольна програма Володимира Смотрителя «А ще я хотів сказати...», з якою він стає лауреатом «Укрестради-90». Володимир стає володарем Гран-прі на Всеукраїнському конкурсі авторської пісні «Оберіг-92»..
У 1992 році він створив монотеатр «Кут» у Хмельницькому. Наступного року зароджується фестиваль «Розкуття». У 1995 році грає виставу «Сало в шоколаді», яку презентував на Всеукраїнському конкурсі гумору і сатири «Море сміху-95», розділив перше місце з Андрієм Данилком.
Він також переможець конкурсу «Людина року» у 2000-2002 роках у номінації «Митець». В репертуарі Смотрителя сольна бардівська програма «На дні душі», в якій звучить 35 авторських пісень, вистава «Поет і Кат». На сьогодні на репертуарній афіші Театру «Кут» з одним актором – десять вистав, різних за авторським прочитанням, тематикою і жанрами, але об’єднаних самовіддачею і талантом Володимира Смотрителя.
Після такого представлення особи присутні зажадали почути словоспів актора, у якого, на такий випадок, випадково була гітара. Володимир запропонував кілька пісень на вірші лауреата Шевченківської премії 2009 року подолянина Петра Гірника. Треба сказати, що твори останнього глибинні за змістом і від співака вимагають тонкого відчуття слова, ритму, почуття. Володимир, звичайно, не може претендувати на надзвичайні вокальні здібності, бо за фахом – драматичний актор. Проте його музичний слух не фальшивить, бардівські здібності достатні, щоб слухач збагнув непересічність дійства.
Крім цього, гість заспівав куплети з вистави «Поет і кат» на слова іншого відомого митця Броніслава Грищука. Звичайно, у затемненому залі з авансценою, декораціями, відповідним освітленням і звукорежисерськими «штучками» такі пісні ладні піднести душу, зворушити глядача.
Володимир лише напівторкнувся теми своїх релігійних поглядів. Але нам відомо, що він є послідовником Рунвіри. Саме в затишному приміщенні монотеатру «Кут», де господарем – рунтато Володимир Смотритель, відбуваються Всеукраїнські зібрання послідовників цієї віри. Вони вклоняються Дажбогу, планують створити в Хмельницькому храм Святині Матері України, утворити свій друкований орган. Вони намагаються зняти прокляття з України, яке було накладене тисячею волхвів на наш народ після охрещення Русі. За легендою, у 988 р. на Лисій горі під Києвом відбувся обряд закляття України, спричинений тим, що наш народ відкинув рідну духовність, після чого волхви спалили себе. І звідти, говорять, всі наші біди.
Отож, Володимир Смотритель крім директорських функцій монотеатру «Кут» обіймає у Рунвірі посаду голови Всеукраїнської Координаційної Ради – рунтата-трисутара. Як на мене, це непересічна творча особа, і зустрічі з Володимиром Смотрителем корисні та пізнавальні.
Віктор Гусаров
№16, 2009