Вхід

Сусідство має бути вигідним

 

З розвитком технічного прогресу потреби людства в електроенергетиці постійно зростають. Коли врахувати, що запаси нафти і газу не є безмежними,  а наслідки масштабного спалювання вугілля набувають катастрофічного негативного характеру, то  незмірно  зростає роль атомної енергетики, як екологічно чистого і порівняно дешевого джерела отримання енергії.

Оскільки маємо одні з найбільших у світі покладів урану та цирконію, Україна спроможна самотужки забезпечити себе енергоресурсами та компенсувати чи навіть уникнути  експорту нафти і газу, світові запаси яких невпинно скорочуються, а ціни, відповідно, зростають.

Тому цілком обґрунтованою та вчасною є стратегія нашої держави про  добудову  та введення в експлуатацію № 3 та 4 енерго­блоків на Хмельницькій атомній.

Варто сказати, що становлення цього енергогіганта відбувалося дуже і дуже непросто. Пуск першого блока практично співпав з трагічними чорнобильськими подіями. Саме вони, а частково і політична ситуація то­дішньої України, спричинили довге-предовге замороження другого енергоблока, готовність якого на зорі нашої незалежності сягала більше 90 відсотків. І лише згодом держава звернула увагу на другий блок атомної. З натугами, величезними зусиллями усіх гілок влади на місцях, п’ять років тому вдалося запустити другий блок.

Цей успіх розділила не лише Хмельниччина, а й уся Україна. Адже за часткою атомної енергетики в загальному енергетичному балансі наша держава вийшла на сьоме місце в світі, потіснивши такі потужні розвинені країни, як Канада, Великобританія, Швеція. З введенням у дію двох наступних блоків значно підвищиться енергетична безпека України. Ці два блоки дають змогу прорубати «вікно» в енергетичний ресурс усієї Європи. Адже вже сьогодні Хмельницька атомна має прямі високовольтні лінії електропередач на Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, не кажучи про весь Південно-Західний регіон нашої держави, який отримує з Нетішина дешеву та екологічно чисту енергію.

Це про сьогоднішній стан справ і про найближчі перспективи. Але атомна станція – це не тільки могут­ній згусток енергії. Це водночас надскладний клубок усіляких проблем. Особливо гострою досі залишається так звана атомофобія. Так, з часу чорнобильської біди минуло майже чверть століття. Так, багато чого мудра природа відновила та загоїла. Та й пам’ять людську лікує час.

Проте було б зовсім некоректно заявити, що весь загал має захоплення  від  атомної  енергетики. Особливо  тривожні  симптоми  досі  збе­рі­гаються в населених пунктах, що примикають безпосередньо до атомної станції. Законодавчо ви­значено, що в зону ризику, або зону спостереження, входять населені пункти радіусом 30 кілометрів від станції.

Оскільки Хмельницька атомна збудована на стику двох регіонів, то в 30-кілометрову зону, або зону спостереження, входять повністю чи частково Славутський, Ізяслав­ський, Білогірський і Шепетівський райони Хмельницької, та Острозький,  Здолбунів-ський, Гощанський Рівненської областей. Загалом зона спостереження охоплює 197 населених пунктів, у яких проживає понад 200 тисяч населення. З добудовою запланованих двох енергоблоків зона спостереження може розширитися за рахунок прилеглих окраїнних сіл.

Введення в експлуатацію нових ядерних потужностей зміцнить економічний потенціал не тільки регіону, але й України в цілому. Попри усі ризики, які з собою несуть атомні станції, їхнє місце в економіці держави особливе. Адже так званий атомний тариф майже на 20 відсотків нижчий за тепловий. Саме ця обставина стримує стрімке зростання тарифів на електроенергію для споживача.

Але мова не лише про вартість кіловатів, хоча для економіки це надважливо.

 

Сьогодні Хмельницька атомна виробляє майже 15 відсотків промислової продукції області. Це підприємство стало найпотужнішим у регіоні джерелом податків та від­рахувань. А добудова  третього та четвертого енергоблоків розв’яже багато питань соціально-економічного розвитку регіону.

Одна цифра. Сьогодні на станції зайнято 5280 чоловік. Із введенням двох наступних  блоків  кількість працюючих зросте ще на 1200 осіб. Для Нетішина та найближчих населених пунктів це стане благом – мати під боком престижну й високооплачувану роботу. Якщо до цього додати, що тисячі працюючих буде зайнято у різноманітних будівельних та підрядних організаціях, то соціальний фактор атомної станції набуває виняткової ваги.

Враховуючи все це, та особливо добудову двох блоків, сьогодні Хмельницька атомна знову на устах людей. Але на відміну початку 90-х, коли будь-яка згадка про атомного електрогіганта викликала шалений негативний супротив, нинішні розмови абсолютно інші. Зміни в свідомості народу пройшли з двох причин. По-перше, зарубцювалися або зарубцьовуються чорнобильські рани. І, по-друге, з інших позицій почала діяти влада. Від колишнього переляку щодо діалогу з народом і сліду не залишилося, натомість з’явився прагматичний місцевий патріотизм. Тобто, атомна станція у нас є, від цього, як кажуть, дітися нікуди. Отже, пора безплідних мітингувань та  балачок давно минула. Настав  час  осмислити,  що ми від того матимемо. 

Ініціатором такого прагматичного підходу на наших теренах виступила обласна рада. Саме з її безпосередніх клопотань три роки тому вперше на державному рівні почали реалізовуватися проблеми 30-кілометрової зони атомної станції. Іншими словами, люди, які не з власної  волі стали сусідами атомного енергооб’єкта, за повсякчасні ризики такого буття мають щось отримувати. І майже за двадцятилітню історію Хмельницької АЕС мешканці прилеглих територій отримали 60 мільйонів гривень. З них левову частку, або 43 мільйони, отримала наша область. Решту – Рівненська.

Таку солідну підтримку держави дуже суттєво відчули у Славуті, Ізя­славському та Славутському районах. Завдяки енергетичним дотаціям значно зміцніла матеріальна база медичних закладів, стрімко зросла газифікація населених пунктів, змінили обличчя школи-інтернати та спеціалізовані навчальні заклади. Одне слово, це була перша дяка держави наляканим і зневіреним людям. Водночас це був прорив у людській свідомості, що атомні станції – це не тільки суцільна тривога.

Щоб  зміцнити  такі переконання, а головне  – допомогти  облаштувати міста і села, обласна  рада  ініціювала створення Асоціації територіальних громад 30-кілометрової зони,  або, по-іншому, зони спостереження Хмельницької АЕС.

Яку мету ставить перед собою новостворена громадська організація? Передусім, організувати територіальні громади на послідовне відстоювання своїх прав, ініціювання відповідних змін у чинне законодавство для захисту інтересів жителів зони спостереження.

Нещодавно відбулась чергова нарада членів Асоціації, на яку за­просили   усіх керівників місцевих територіальних громад, а також керівників  виконавчих  гілок  влади  як  Хмельницької,  так  і  Рівненської областей, депутатів обласної ради, котрі представляють зону спостереження.

На нараді було відзначено, що за невеликий період, який минув від попереднього засідання, вдалося зробити важливий прорив у законодавчому полі. З ініціативи обласної ради та Асоціації, на Хмельницькій атомній нещодавно побував колишній міністр енергетичного відомства, а нині депутат Верховної Ради України Сергій Тулуб. Саме цей авторитетний фахівець на прохання подолян розробив проект  Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо впорядкування питань соціального захисту населення, яке проживає в зонах спостереження підприємств по видобуванню уранових руд, ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами».

Сьогодні проект цього Закону уже пройшов перше читання у парламенті. Це велика перемога усіх нас. Бо не секрет, що багато хто хотів би лобіювати російський газ, чимало є і таких, що виступають за теплові електростанції, аби було куди збувати вугілля. Але гору взяв здоровий глузд, а з ним і проголошення найвищими посадовцями держави курсу на атомну енергетику. Отже, нам треба тепер всіляко підтримувати проект Закону Сергія Тулуба, вносити до нього конструктивні поправки, аби  згодом  цей документ  став  підтримкою  та захистом усіх жителів зони спостереження. Власне не тільки Хмельницької, а й усіх АЕС держави.

На черзі – громадські слухання. Народу треба донести, що жителі прилеглих територій мають змогу отримати п’ять відсотків від сум, які підуть на будівництво. Якщо врахувати, що кошторисна вартість об’єктів сягне до 30 мільярдів гривень, то десь півтора мільярда має піти і на  розбудову навколишніх територій.

З одного боку, якщо таке станеться, це компенсує якщо не всі, то дуже багато ризиків для мешканців зони. З другого боку – це надзвичайна відповідальність. Бо порівняно великі гроші треба ще вміти використати. Три роки тому ми мали чимало проблем з освоєнням грошей. В одній сільській раді захотіли школу добудувати, в другій – підключитися до газопроводу, в третій – капітально відремонтувати дорогу. Але вся біда в тім, що відповідної проектної документації для цього ніхто не підготував. Ось і доводилося аврально шукати об’єкти, кошти на які можна було реалізувати. Тому сьогодні ми настійливо рекомендуємо усім керівникам міст, сіл, районів розробити обґрунтовану програму облаштування населених пунктів. Причому робити це треба і оперативно, і продумано. Бо ж не можна погодитись з одним сільським головою, котрий пропонує за дотаційні гроші відгехати мало не озеро з пляжами. Хотіти, як відомо, не шкідливо, але треба міру знати.

Не менш важливо, через кого і хто має зводити заплановані об’єкти. Члени Асоціації сходяться на думці, що енергетичні кошти має акумулювати обласна рада. А вже її депутатський корпус розділить субвентний пиріг. Причому в справедливому розподілі навряд чи можна буде сумніватися, адже обласні бюджети тому підтвердження. А ось кому зводити об’єкти – проблема  чимала. Бо в містах з підрядниками легше. А ось у селах, особливо віддалених, треба задуматися.

Чимало проблем з напрямами, куди спрямувати кошти. Тут спектр думок надзвичайно широкий. Так, Шепетівський міський голова Святослав Шпільченко вважає, що майбутні надходження з енергетики насамперед треба реалізувати на дороги. Тому, що  нинішні шляхи сполучення не витримують жодної критики. Дехто переконаний, що це має  бути  медицина або освіта. Тобто і в цьому напрямі треба розробляти  конкретний  план, знаходити консенсус.

Але все це попереду. Сьогодні ж головне, що в територіальних громадах дійшли думки, за якою альтернативи атомній енергетиці у нас немає. У зв’язку з цим багато керівників вважають, що передбачуваного в проекті Закону 1% відшкодувань прилеглим до АЕС територіям явно замало. У Франції, де атомна енергетика стала домінуючою, ця норма явно вища. Тому там найбагатші громади якраз із зони спостереження. Тобто за ризики населення отримує блага. На думку Острозького міського голови Тараса Пустовіта на часі утвердити пільги для 30-кілометрової зони. Бо якщо для населення за електроенергію ще є сякі-такі знижки, то для підприємств, які працюють в секторі ризику, будь-які пільги відсутні.

З самими пільгами не все так просто. Так, вони мають бути. Але адресними. Бо не можна знижувати тарифи для багатих людей, для власників тих підприємств, які і так мають високі прибутки. Одне слово, з цього приводу спектр думок надзвичайно широкий. Хоча не можна обійти увагою позицію сільських голів з Плужного Ізяславського та Поляні Славутського районів про електрообігрів приміщень. Дійсно, ми маємо свою, під боком, атомну електростанцію. Вона виробляє для держави мільярди кіловат електроенергії, відпускає її за мізер. У той же час населення або комунальні підприємства купують струм у посередників втридорога. Отож, крути не верти, а тарифи потрібно впорядковувати. Питання надто складне. Бо пільги – гарна річ, але їх суть в тому, що якщо комусь додасться, то комусь відніметься.

Проте, бути байдужими до усіх цих проблем не можна. З Києва не приїдуть, щоб увімкнути на неосвітлених вулицях наших сіл лампочку. Це все турбота місцевих громад. Але, щоб їх голос почули там, де розподіляють державні гроші, варто самим громадам бути згуртованими, єдиними. І не чекати з моря погоди. Перші кроки у цьому напрямку ми зробили. Тепер належить зробити і другі, і треті. Тобто, хай розбудовується Хмельницька атомна, але хай при цьому мешканці навколишніх сіл і міст мають від того гарний зиск.

Іван Гладуняк, голова Хмельницької обласної ради

№20, 2009


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!