Вихідними днями група ентузіастів з числа працівників Хмельницької АЕС відвідала Тараканівський форт, що неподалік від Дубно Рівненської області (про нього йшлося більш детально у «Перспективі» від 20 вересня 2008 р. – авт.). Ні численні штурми й обстріли, яких зазнавала споруда під час першої та другої світової війни, ні час та відсутність державної опіки й належного догляду, ні корисливі інтереси й відвертий вандалізм сучасників не стерли з лиця землі цей оборонний об’єкт, якому вже понад сотню літ.
Навіть поруйнований форт виглядає велично і могутньо. Ромбоподібна споруда (180х220 м), хоч і залишається невидимою здаля для стороннього ока через густі зарослі дерев і кущів та малознайомою через скупу інформацію (в сучасних енциклопедичних довідниках України згадка про Тараканівський оплот значно масштабніший за Брестську фортецю відсутня – авт.), все більше приваблює до себе туристів. Три екскурсоводи готові провести бажаючих доступними для огляду приміщеннями і розповісти багато подробиць з історії форту. По суті, це цілком автономний об’єкт, готовий тримати довготривалу оборону, жити в осаді, робити вилазки у найбільш несподіваних для супротивника місцях. Автори проекту передбачили все: житлові і побутові приміщення, склади харчів і боєприпасів, конюшні, водозабезпечення і каналізація, зв’язок, церква, морг і навіть підземне залізничне полотно, яким невидимим для нападників міг вислизнути бронепоїзд з евакуйованими.
Тим темним лабіринтам, здається, нема кінця краю. Точного кілометражу заплутаних ходів, які часто ведуть у тупик, або замасковану пастку (на випадок проникнення ворога – авт.), дослідники форту, як стверджує його комендант Сергій, не знає ніхто. Адже доступні наразі для огляду найбільш збережені і обстежені наземні поверхи, горищні приміщення не вціліли, а будівлі мінусової відмітки для безпеки відвідувачів просто засипані. Отож, залишається невідомим скільки ще глибочезних криниць таїть підземелля, дослідники не виключають, що можуть там бути і мінні поля.
Наразі об’єктом найбільше опікується лиш громадська організація. Зусиль ентузіастів, які мають певну підтримку від небайдужих до минувшини краю співвітчизників та представників діаспори, передусім з Канади, замало, аби вести мову про реставрацію споруди без вікон, без дверей. Вони потроху розчищають лабіринти, обстежують приміщення, звіряючи їх призначення за архівними матеріалами, елементами конструкцій, тогочасними написами на стінах тощо. І не опускають рук та не припиняють пошук нових задокументованих подробиць. Таку наполегливість варто вітати.
Понадстолітній форт давно втратив своє первинне призначення, але й досі лишається для нащадків зразком архітектурного та інженерного дива, зразком нескореності і нерозгаданою таємницею. Якби ж то мури вміли говорити…
Ольга Сокол
