Вхід

Мистецтво театру вiчне

 

Дійшовши до нас з античних часів, воно довело свою невмирущість і затребуваність. Як в акторських, так і в глядацьких колах. Воно стрімко розвивається на професійних і аматорських сценах, вивищується над кризами, породженими фінансовими потрясіннями в економіці і моральним зубожінням наших душ. Прикметно, що і в нашому молодому місті  успішно працює театр «Маски», який по праву виборов звання народний, а з`явився невдовзі після пуску першого енергоблока Хмельницької АЕС. Така ідея належала молодій актрисі, за плечима якої робота в Тобольському театрі та театрі ім.Ленінського комсомолу в Ростові-на-Дону, Ірині Ловцовій. Вона приїхала в Нетішин не маючи найменшого досві­ду режисерської роботи, для того аби створити театральний колектив бракувало й чисто педагогічних навиків – до кожної людини мусила знайти підхід, відчути її характер, уподобання тощо. Але загорівшись бажанням та знайшовши цілковиту підтримку  тодішнього керівництва Палацу культури, вона не спасувала перед труднощами.

У місті, що тільки розбудовувалося, було багато молоді. Але як віднайти серед енергійних людей потенційних акторів, чим заманити у новий колектив, який існував поки що тільки в головах його організаторів.

 Перша групка ентузіастів складалася з           числа знайомих, є в цьому заслуга тодішнього колеги І.О.Ловцової по роботі в Палаці культури Анатолія Петрушина. За серйозну роботу відразу не бралися, їх візитівкою стало привітання до Дня театру, який відзначається накрикінці березня, під назвою «Ці різні, різні, різні обличчя». Був березень 1989 року. Перша ластівка прирекла колектив на            високий політ. З’явилися нові люди, нові ідеї, закипіла робота. Через «Маски» за двадцять років пройшли десятки людей, сімейні династії, які не просто грали ті чи інші ролі, вони жили театром. Як тут не згадати Людмилу Малько, котра долучила до участі в спектаклях та інших видовищних дійствах, підготовлених акторами, усіх трьох своїх дітей, як обійти напрочуд активних Миколу і Ніну Хомичів, як залишитися байдужим до чудової гри Ольги Лучинської, Іванни Ситняк… Ця трикрапка справді вимушена, бо яскравих особистостей, які залишили по собі не менш яскравий слід, предостатньо. Завдяки такому здоровому фанатизму та заповзятій роботі колектив успішно долав все нові вершини, радуючи нетішинців новими спектаклями. Виступали не тільки в рідному місті, бо вже мали що показати публіці. Їм щиро аплодували на рідній сцені і за межами Нетішина, акторам дорогі і пам’ятні такі виступи. Ветерани «Масок» щиро завдячують колишньому директору Палацу культури Н.І.Зотовій за організацію гастрольної поїздки в Севастополь. Вони не мріяли про таку далеку дорогу, хвилювалися як сприймуть тамтешні глядачі доробок провінційних театралів. Але перестороги були марними, виступ у Криму виявився вдалим і залишив по собі найкращі спомини.

Тих споминів за всі роки тьма-тьмуща: сер­-йо­зних та курйозних. Одна із ветеранів «Масок» Н.П.Хомич взялася написати історію нашого театру, папки з зібраними матеріалами вийшли досить об’ємні. «Це були найкращі роки, прожиті в Нетішині», - каже Ніна Павлівна. Їй вторить ще одна з перших акторів театру Ольга Лучинська. Вперше прийшовши у молодий колектив, вона тут же почула від Ірини Ловцової: «З якою метою до нас?» І не задумуючись, випалила: «Хочу зіграти Проню Прокопівну». Так воно  і сталося, щоправда, «щоб зіграти цю Проньку, мені довелося чекати цілих п’ять років». Бо ж одного бажання без наполегливої праці замало. Вона згадує скільки довелося працювати перед тим, перш ніж братися за ролі. Були уроки мови, «ми навіть нявкали, гавкали, гралися, як малі діти, у м’яча, зображали змійку…» Ці химерні забави здаються такими тільки на перший погляд, насправді ж допомагають належними чином поставити голос, навчитися міміці та мистецтву перевтілення. До ювілею театру Ольга Лучинська написала душевні віршовані рядки, які викликали в колег теплі спогади і щемливу сльозу.

Урочистості з цієї нагоди відбулися в Палаці культури минулої суботи. Прийшли колишні і нинішні актори, багаторічні поціновувачі театрального мистецтва «Масок». Ключовим став виступ «мами театру», як представила її ведуча вечора, Ірини Ловцової. Вона й справді по-материнськи щиро і тепло говорила про роки роботи в Нетішині, знаходячи слова вдячності всім, з ким випало творити історію театру: акторам, керівництву і всьому творчому колективу Палацу культури, технічним працівникам, глядачам, сцені, з якої все починалося… За п’ятнадцять років її керівництва колективом зроблено, пережито і прожито багато, і ця зустріч для Ірини Олегівни, відчувалося, була приємною і хвилюючою водночас. Режисеру є чим гордитися, бо поставлені спектаклі завжди знаходили схвальну оцінку глядачів, котрі до сьогодні добре пам’ята­ють і «Река на асфальте», і «Восемь любящих женщин», «Безумный день», «Так загинув Гуска»… Вона рада, що театр продовжує жити, а значить не марною була праця. Значить зуміла вона перебороти в собі боязнь труднощів, знайти однодумців і прищепити їм, непрофесіоналам відчуття театру. Те відчуття, яке запало їй самій в душу ще в ранньому дитинстві. І досі пам’ятає перший похід у театр, куди дівчинку відвела за руку мама. Зараз  вже й не пригадає який спектакль тоді був, які актори були задіяні в ньому. Але те, що називає відчуттям театру, вже тоді глибоко запало в душу, не полишаючи в майбутньому. Як і багато однолітків,  мріяла бути то лікарем, то вчителем, та ким завгодно, тільки не актрисою, а тим паче режисером. Все сталося само собою. В Палаці піонерів дівчинку прийняли в театральну студію, цей факт став визначальним. Пізнаючи театр зсередини, вперше відчувши запах сцени, невидимий зв’язок з залом, мистецтво перевтілення, що дозволяє актору, образно кажучи, прожити не одне, а кілька життів – бути нянею, княгинею, і лікарем, і педагогом – Іра зрозуміла, яку професію обиратиме.

Ювілейний вечір складався як би з двох частин. У першій заправляли сценою ветерани, їх попросила піднятися з залу І.О. Ловцова. До її спогадів і побажань долучилися Ніна Хомич, Людмила Малько, Ольга Лучинська, Наталія Зотова.  Керуюча справами виконкому Нетішинської міської ради Галина Кушта подякувала за мистецтво, дароване людям, та вручила грамоти виконавчого комітету і пам’ятні подарунки режисеру Ірині Ловцовій і великій групі акторів із першого складу «Масок». Ще четверо удостоєні грамоти і подарунка від Палацу культури, зі словами вдячності нагороди вручила директор закладу Світлана Кириленко.

Друга частина ювілейного вечора стала           концертно-театральною. Нинішній склад «Масок», якими з 2004 року після зміни місця проживання Іриною Ловцовою керує Оксана Воропанова, а також танцюристи з «Серпантину» та «Шарму» дарували глядачам своє мистецтво. Прикро, але слів подяки від продовжувачів             театральної естафети своїм попередникам, завдяки яким театр відбувся, не прозвучало. Обмежилися демонстрацією слайдів про минуле колективу і підготовлені ним роботи. Скидалося на те, що зміна поколінь в театрі відбулася, а з спадкоємністю поколінь і традицій не склалося. А жаль.

Ольга Сокол

№21, 2009


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!