Вхід

З ювiлеєм, дiду Василю!

 

З Василем Кравчуком доля звела мене років тридцять тому: в складі  літературної бригади ми їздили Шепетівщиною і пропагували громаді власні твори. Василь Іванович вже тоді був маститим, адже видрукував 5-6 книжок і отримав звання «Заслужений працівник культури». «Старий, ти пиши, - наполягав Василь Іванович. Потім книжки будуть вилітати, як з рогу достатку. От побачиш».  Що стосується В.Кравчука, то за тридцять років він видавався майже щороку і своє 80-річчя зустрічає з власною поличкою творів різного спрямування: вірші, байки, прозові твори, дослідження з історії краю тощо. Його творчість знайшла свого читача, її видають і перевидають, а доробок час від часу відзначають  преміями - імені Степана Олійника, імені Микити Годованця, імені Степана Руданського. Він більше тяжіє до гумору, це стан його душі і це те, що допомагає долати життєві негаразди. Проте про Василя Кравчука - лірика, патріота, прозаїка можна говорити з впевненістю і повновагою. Бо він в усьому талановитий і правдивий. Навіть свою старість сприймає по-особливому, філософськи і з легкою іронією. Дід Василь – так його величають старі і малі. Він з тих дідів, яких хочеться слухати і слухатись.

Здоров’я вам, Василю Івановичу!

Віктор Гусаров

Моє зі мною

Довгенько вже ношу себе

                                            по світу,

Бо намотало вже мені

                                      вісімдесят.

І натворив книжок собі для звіту,

В яких лишив чимало віршенят.

Живу в «хрущовці» на

                                    широку ногу,

І в тисняві мій голос не затих.

Спасибі владі - нині маю змогу

Сказати все, що думаю про них.

Скажу відверто - нині тим

                                       щасливий,

Що маю друзів справжніх у житті.

І не горлаю злющо і крикливо,

Що в нас не так. І ми, мовляв, не ті.

Я радий тим, що маю Україну,

Вона в мені. І я у ній живу.

Я хочу бути в неї рідним сином,

З козацьким словом

                                   завше наяву.

Є мій народ, і слово має власне.

Поміж держав держава наша є.

Я вірю їй. І віра ця не згасне,

Бо йдем тепер до свого по своє.

 

Не хочу бути олігархом

У мене доларів нема.

І я від того не страждаю,

Що їх в кишені не тримав

І нині також не тримаю.

Живу собі, як всі живуть,

І маю власні інтереси.

Якщо десь їхати у путь,

То не потрібно «Мерседеса».

Я на автобусну піду,

Там є машини колективні.

Для себе місце там знайду

І буду їхати надійно.

У мене «євро» теж нема,

І теж від того не страждаю,

Що їх в кишені не тримав

І нині також не тримаю.

Живу собі на гривні я,

Бо маю пенсію робочу.

Моя казна не показна,

Та олігархом стать не хочу.

Десь є багаті шахраї,

Що мають кошти на Канари.

У них є долари свої,

Але за ними плачуть нари.

Вони тремтять, мов пацюки,

Аби їх раптом не спіймали.

Набили власні капшуки,

Державу спритно обікрали.

Бандитам тюрми!!! Це звучить...

Живе цей лозунг у народі.

Та небагато їх сидить,

Вони поки що на свободі.

Є недоторканість у них,

І є валюта іноземна.

Вони свої серед своїх.

І влада з ними вельми чемна...

Та все ж вони погано сплять,

Хоч мають вілли й охорону,

Їх розвелась чимала рать,

Що нажилась в обхід закону.

У мене доларів нема,

Але про це казати годі,

Бо не страшна мені тюрма.

І тим горджусь, що я не злодій.

Моя казна не показна,

Звичайна пенсія робоча.

Занадто скромна в нас вона,

Та олігархом стать не хочу.


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!