Вхід

ЖИТТЄВІ СТЕЖИНИ ХМІЛЕВСЬКОГО

Серед однолітків в Оженині Іван Хмілевський першим навчився водити сільськогосподарську техніку, бо в чотирнадцять років поступив на курси машино-тракторної станції. У такому віці зазвичай  на навчання не брали: не вистачало двох років. Але  допомогла старша сестра, яка підготувала відповідні документи.

Хлопцеві запам’ятались перші жнива. В загінки ходив на комбайні, з написом на борту «№8». То був  недосконалий агрегат, який пості­йно ламався. Але Іван докладав чимало  зусиль, щоб віджнивувати своєчасно. Велика радість переповнювала серце молодого комбайнера, коли привіз додому свій перший колгоспний заробіток – майже тонну зерна. У післявоєнні п’ятдесяті роки селяни  жили бідно, отож можна зрозуміти, якою була Іванова підмога для родини. А перші свої гроші Іван заробив  раніше, коли під час літніх канікул пас у лісі сусідську худобу.

Тоді за доглянуту корову щодня платили по  карбованцю. З тих грошей мама щось виділяла на підручники та одяг.

Іван любив  ліс. Коли корови слухняно блукали між кущами та деревами у пошуках соковитої трави, вистачало часу й для читання книг. Серед  ровесників він славився ґрунтовними  знаннями,  значно глибшими, ніж це було передбачено шкільною програмою. Хороша па­м’ять допомагала швидко запам’ятовувати вірші. Декламував їх завжди з притаманним артистизмом.

Отримавши  атестат про закінчення Оженинської семирічної школи, Іван «замахнувся» на повноцінну середню освіту. Найближча десятирічна школа була у селі Хорів. До неї учень добирався більше семи кілометрів, через ліс і  поля за будь-якої погоди. А у ті роки за навчання у середній школі потрібно було платити сто п’ятдесят карбованців на рік.

- Синку, бачу, що наука тобі ближче до серця. Учись! А ми чим зможемо - допоможемо, - дала настанову мама.

Згодом випускник порадував рідних атестатом зрілості  з відзнакою.

…У робочому кабінеті на столі начальника відділу технічного контролю у суворому порядку розкладені документи. Сьогодні Іван Хмілевський офіційно працює на ХАЕС останній день. Залишається здати відповідним службам матеріальні цінності.  Пора прощатись з колективом, з яким пройдено чимало життєвого шляху. Колеги утвердили себе справжніми про­фе­сі­­оналами. Нині до   виконання обов’язків начальника відділу приступає Олександр Шийка. Хмі­ле­вський завжди відзначав його надійність та професіоналізм. Пліч-о-пліч вони у відділі тринадцять років. На початковому етапі вся увага базувалась  на контролі ремонту і реконструкції та модерні­зації першого енергоблока. А коли запрацював другий – роботи додалось.

Час невблаганний. Ніби вчора переступив поріг ХАЕС, а відтоді минув двадцять один рік. Це був період після пуску першого енергоблока. Нове обладнання, яке ще «не притерлося»,  вимагало пості­йного контролю. А Іван Іванович добре володів методом візуального обстеження. Його робота більше нагадувала годинникаря, який міліметр за міліметром обстежує метал, щоб знайти можливий дефект. Велика сила досвіду. Одного разу у колгоспній кузні він спостері­гав за роботою коваля Семена.

Коли шмат заліза у вогняних обіймах набував світло-рожевого кольору, коваль спритно брав його у лещата і на ковадлі молотом періодично наносив удари. Метал пручався, розкидаючи навкруг маленькі жаринки та все ж таки піддавався майстру.

Івана Івановича дивувало те, що ковалі зовсім не користувались спеціальними вимірювальними пристроями, все робили, як мовиться, на око. Але сільський коваль завжди був впевнений у своїх можливостях.

-Іване, я не можу пояснити по-науковому все, що роблю, але, погодься, ще жоден коваль не навчився, сидячи за книжкою. Важливий досвід. А метал не зразу відкриває свої секрети. Спочатку його треба полюбити, –сказав Семен.

Саме так – полюбити. Іван Іванович любив «доглядати» усю цю техніку.

Коли ж при обстеженні певної ділянки виникали сумніви, до роботи залучались колеги, які володі­ли інструментальними методами контролю. Як показала практика, майстер відділу контролю металу І.Хмілевський у виявленні дефектів був докою.

На Хмельницькій АЕС офіцер запасу Іван Хмілевський відчув себе цілком цивільною людиною. Відповідальності тут не менше, ніж під час збирання «шарових» зарядів атомної бомби, до  роботи з якими  він був причетний. За час військової служби здобув вищу освіту і спеціальність техніка-механі­ка реактивних двигунів і установок. У складі Головного управління стратегічних військ і артилерії довелось працювати на військових об’єктах Семипалатинська, Томська, Челябинська. Великий досвід став корисним під час роботи на електростанції. Тут Іван Іванович зумів проявити не тільки професійні якості, а й людські, бо у кожному працівникові бачив насамперед особистість. Підвищувати голос або переходити на менторський тон – не в його стилі. Він завжди стояв на демократичних засадах, де слово колеги завжди має вагу. Тільки радячись та обговорюючи проблему колегіально можна вирішити  складні завдання. Можливо й в цьому секрет успішної роботи колективу відділу, який він очолював. Він  найбільшого значення надавав виваженості, бо поспішність у таких справах, як технічний контроль, може створити проблеми. Не даремно разом з ним пораділи колеги відзнаці «Почесний працівник атомної енергетики», яким відзначено великий шлях ветерана у цій галузі.

Має послідовників - це доньки Оксана та Іванна, які також працюють на ХАЕС. 

…Від подиху вітру тріпотить листя на столітніх дубах, які граціозно височіють біля родинного будинку на Високому Хуторі села Оженин Острозького району. Тут закопана пуповина Івана Хмілевського. Зна­­йо­мі  лісові стежки. Кожна навіює спогади. Ось із лісового пасовиська жене череду хлопчик, наспівуючи пісень. Він впізнає в ньому себе, малого. А під тим деревом, на якому любила ховатися білочка, була прочитана найзахоплюючіша книга.

Тепер буде час перечитаи її, а може й написати свою, бо й до віршованого слова у нього залишився неабиякий потяг.

Олександр Шустерук

№32, 2009


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!