Вхід

але любов до матінки-землі у серці має

З висоти прожитих літ він вправі оцінювати чи вірно пройшов дорогою, яку зіткала доля. На моє запитання чи знайшов себе у житті, заступник головного інженера з теплових мереж, водопроводу та каналі­зації комунального господарства ВП ХАЕС Л.П.Кепський (на знімку), у двері якого цими днями постукав поважний ювілей, відповідає ствердно й без найменших вагань. Не шкодує, що склалося саме так, як є. Та на що, власне, нарікати? Здобув професію, завжди при роботі й має шану від людей, надійною опорою виступає «міцна, здорова, хороша сім’я». Разом з дружиною виховали двох доньок, у кожної вже своє родинне кубельце і щебечуть у них троє внучат мого співрозмовника – двоє дівчаток і один хлопчик.

Дякувати Богу, живий ще батько, якому зозуля накувала вже 84 роки, а от мами не стало 9 років тому. Обоє вони були люди від землі, і хоч не спонукали сина продовжити їхню справу, кілька разів батько натякав, що був би не проти, якби Леонід «орав, сіяв та вирощував хліб на нашій ниві українській». Та юнак після закінчення восьмирічки вступив до політехнічного технікуму. Не полишив навчання і після закінчення служби в армії, одного диплома видалося замало, йому забаглося  здобути вищу освіту. Тим вузом став Вінницький політехнічний інститут (нині – університет). Називає його «хорошим, толковим» навчальним закладом, подобалися хлопцеві викладачі, було велике бажання опанувати дис­ципліни, без знання яких не зміг би повноцінно реалізувати себе на обраному шляху. Йому не випало особливо переживати, куди отримає направлення на роботу, бо втрапив у число шести дипломованих молодих фахівців, котрим  фактично без проблем вдалося працевлаштуватися у «Вінницяобленерго». Поволі почав підні­матися кар’єрними східцями, аж тут випадок звів з тодішнім начальником Управління будівництва Хмельницької АЕС Є.О.Баженовим. Через якихось півроку Л.П.Кепський вже був у Нетішині, на будівництві опікувався енергогоспо­дарством. Завзяття та хист новоприбульця не залишилися непомі­ченими, йому довірили очолити раду трудового колективу. Такі обов’язки не обтяжували, намагався довести людям: якщо взявся за справу, на півдорозі не зупиниться. І він не зупинився, натомість поволі почало зупинятися саме будівництво. Баталії навколо нарощування  потужностей на нашому проммайданчику  врешті-решт привели до сумнозвісного мораторію і згортання масштабних робіт, основний обсяг житлового фонду вже слугував людям і великої кількості новобудов не намічалося. Перспективи колективу  нікому не видавалися веселковими, і кожен замислювався, куди ж буде докласти рук через рік-другий. Замислювався над цим і Леонід Петрович, а несподівана розв’язка настала  знову таки через його величність випадок. Перейти на ХАЕС чоловіку запропонував тодішній директор станції В.Г.Сапронов. Ось так з 1990 року Л.П.Кепський і працює заступником начальника ЦТПК, а після його реорганізації – на такій же посаді у комунальному господарстві, віднедавна у цьому ж підрозділі заступником головного інженера.  Дуже гарно розповідає про колектив, наголошуючи при цьому: «Мені дорога кожна людина». Незалежно від посади, со­ці­ального похо­дження, осві­ти абощо.

Напрочуд комунікабельний та з почуттям гумору, він легко почувається у будь-якому колі та знаходить порозуміння із співрозмовниками. Серед сповідуваних нашим ювіляром чеснот в числі перших щирість і відвертість. Не любить давати поверхових оцінок, якщо достеменно не збагнув ситуації. Має за правило не легковажити словом, а перш, ніж щось порадити, з’ясувати проблему, проникнутися нею, порою навіть у недомовленому почути істинну суть чиїхось переживань. І обов’язково порадою чи конкретною справою допомогти знайти вихід, зорієнтуватися у правильному виборі, не залишаючи наодинці з проблемою того, кого вона спіткала. Сам же перед труднощами пасувати не звик, навчився бути максимально зібраним, за потреби – заручатися підтримкою інших.

Неухильно дотримується він ще одного непохитного правила: кожен вчинок, кожне слово має бути виваженим. Варто добре подумати, чим відізветься  сказане нами у чиїйсь душі, як відобразиться на роботі, чи не роздмухає жар замість того аби його загасити. Недарма ж підмічено народом – сім разів відміряй, один раз відріж.

- Хто ваш основний критик, чиї слова багато важать і до яких готові дослухатися? - цікавлюся в Л.П.Кепського.

- Замолоду, це, звичайно, були батьки, - відповідає. – Тепер вже й сам досяг тих життєвих вершин, коли можу розібрати по кісточках будь-яку ситуацію і тверезо її осмислити. Але якщо бачу здорову думку, від кого б вона не виходила, обов’язково дослухаюся.

- Не стали ви хліборобом, як того прагнув батько. Та хоча б невелику нивку маєте?

- Маю ділянку городу у Вінниці, поближче до рідних місць. Думаю, що після виходу на пенсію оселюся там, тягне до землі-годувальниці.

- Навідуєтеся часто на малу батьківщину?

- Намагаюся провідати батька, бо ж як-не-як, літа вже має поважні. І напрацювався, і війну всю пройшов.  Тільки б здоров’я йому Бог послав.

- Леоніде Петровичу, Україна наслухана завдяки повідомленням у ЗМІ про проблеми з питною водою в криницях у вашому рідному Турбові. В чім причина?

- У людській халатності. Свого часу одне з місцевих підприємств не зовсім переймалося, куди йдуть відходи виробництва, в яких містилися всілякі домішки, в тому числі і ртуть. Як наслідок, вони потрапили в ґрунт і роблять свою справу. Люди стали заручниками ситуації і викручуються, як можуть, адже водогону там немає.

- Чи в Кепського бувають справи кепські?

- По-всякому буває, як і в кожного землянина. У житті ж бо, як на широкій ниві. Головне - не опускати рук і вірити у себе.

Ольга Сокол

№33, 2009


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!