На світанку закінчився робочий день 31 серпня 1984 року для колективу Нетішинської зош №2. А вже за кілька годин вчителі зустрічали своїх учнів: у новозбудованій школі звучав перший дзвінок. З того часу минуло чверть віку – школа відсвяткувала 25-літній ювілей.

Привітати ювілярів прийшли представники мерії, відділу освіти, адміністрації Хмельницької АЕС та ВАТ «УБ ХАЕС»,  банківських установ, директори та завучі шкіл, вчителі, ветерани педагогічної праці, випускники різних років, батьки. Своїми спогадами про народження закладу поділилися тодішній директор ХАЕС Олексій Іванович Троценко та перший директор школи Любов Абрамівна Троценко. «Школа №1 була переповнена. Навіть двох змін не вистачало, аби вмісти всіх учнів, – розповідає Олексій Іванович. – На початку літа 84-го заклали фундамент під нову. Мало хто вірив, у перший дзвінок 1 вересня. Але будівельники зробили диво – рівно в строк красуня-школа зустрічала дітей!»

«Школа ще будувалася, а педагогічний колектив уже працював, - продовжує Любов Абрамівна. – На рівні з будівельниками фарбували, прибирали сміття, впорядковували територію. Планували розташування кабінетів, шукали меблі. Частину звезли з довколишніх сіл – у тамтешніх школах ще лишалися парти з відкидними кришками».

На посту директора Любов Абрамівну змінив Станіслав Араратович Балаян. Потім, як пожартувала у вітальному слові директор зош №1 Світлана Степанівна Юдіна, вона подарувала другій школі свого завуча Василя Миколайовича Миська, який став чудовим директором закладу. 

Багато теплих побажань почули того вечора вчителі. Слова, винесені в заголовок, належать Олексієві Троценку. Так почесний громадянин міста зичить росту всьому Нетішину – будуть будуватися нові енергоблоки, будуть народжуватися діти, у нас буде гарне майбутнє. І нові школи. Олексія Івановича підтримав голова правління ВАТ «УБ ХАЕС» Дмитро Павлович Оцабрика. «Результати роботи вчителя й будівельника пов’язані й подібні, - зазначив він. – Ми будуємо на віки, а вчитель формує дитячу свідомість і ростить громадянина великої держави». 

На чорно-білих і кольорових слайдах оживає історія школи й історія міста. Білі фартушки, піонерські галстуки, комсомольці чіпляють першокласникам жовтеняцькі зірочки. Учні садять берізки довкола школи, стомлені й радісні повертаються з турпоходу, сміливо експериментують з хімікатами, співає шкільний хор. На фотознімках гості впізнають себе і посміхаються: ще вчора вчилися самі, а сьогодні приводять до школи дітей. На вчительському оці бринить сльоза. Вічна доля педагога – зустрічай, вчи і проводжай. До наступних славних ювілеїв, школо!

  Людмила Михалєвська