Вхід

Дмитро Самозванець в Острозі

17 серпня 1994

Перебування Дмитра Са­мозванця в Острозі влітку 1602 року — не тільки ці­кава сторінка історії нашо­го краю, але й важливий етап, започаткованого ним руху, який ще раз міцно пов'язав історію України, Росії і Польщі.

Дмитро Самозванець (Юрій) умон Григорій (Бог­данович Отреп'єв) у страшну голодну зиму І602 року ті­кає разом з Варлаамом Яцким і Мисаїлом Чудівським із Москви в Україну, де у Києво-Печерському монас­тирі зголошується врятова­ним царевичем Дмитрієм. Іг. Єлисей Плетенецький, вихованець Острозької Ака­демії,  направляє Самозванця до Острога, вважаючи, що він буде корисним кн. В.-К. Острозькому у його супере­чках з московським урядом. В Острозі Дмитро Самозва­нець служив дияконом у Благовіщенському соборі і, очевидно, був залучений до діяльності утвореного в 1602 році Дерманського гу­ртка, у який входили Іг. Ісакій Борискевич Святогорець, Іов. Княгеницький, Дем. Наливайко, Кіпріян Острозький, Антон Фе­дорович Грекович та ін­ші, за що «лета от со­творения миру 7110 ме­сяца августа в 14 день, сию книгу Великого Василия дал нам Григорию з бра­тиєю, с Варлаамом да Мисаїлом. Константин Константи­нович, нарече инь; и во св. крещении Василей, б. м. пре­святое княже Острожеское, воєвода Киевский...». Над іменем Григорія було допи­сано: «Царевичу Московсь­кому».

Про перебування Дмитра Самозванця в Дерманському монастирі свід­чить також напис, винайде­ний С. Голубєвим. на півден­но-західній стіні: «року 1654 (?) приехал до Дерманя Григорий се... царик».

Рік 1654 не повинен бенте­жити, очевидно, тоді було зроблено запис. Під час Хмельниччини більш замож­ні і письменні жителі пере­ховувалися переважно у мо­настирях від погромів, які як страшна вогняна хвиля прокотилася по Україні. В останню свою хвилину люди багато і охоче писали. При­наймні, більшість графітті відкритих у т. з. підземних ходах м. Острога під час будівельник робіт (наспра­вді це здебільше спеціальні лази-сховища у підвалах будинків) належать саме до цього часу. У серпні 1654 року, саме під Остро­гом і Межирічем, козаки Черкаського полку Як. Пархоменка і російські рейтари капітана Ів. Бабкіна із аван г а р д у   р ос і йсько - у кр а ї нського війська Хмельницько­го - Бутурліна у вирішаль­ній битві розгромили поль­ський табір. І хтось в уніат­ському тоді Дерманському монастирі похапцем на сті­ні поспішив засвідчити во­рожість до Московського царя.

Дмитро Самозванець був в Острозі і Дермані від літа 1602 року  до зими—весни 1603 року. Очевидно, кн.В.-К. Острозький хотів використати енергійного, навіть відчайдушного, здібного і освідченого диякона, по-перше, для тиску на московський уряд по прикордонних питаннях, по-друге,
як свідчить дарчий напис у кн. Василя Великого Острозького друку 1594 року, для освітніх потреб Острозької Академії і Дерманського гуртка 1602 року в Острозі було видано «Часослов» з використанням друкарських матеріалів Петра Местиславця. На початку 1603 року в Острозі було видано «Вопроси і отвіти православним з папіжником Вас. Суразького».

У листі від 1603 року уніат Ів. Вельяминов-Рутський пише до кн. Радзивілла про наміри князя, утворити академію і  бажання перевести туди греків із Афанасієвської кол. у Римі. У Дерманському монастирі Кіпріян Розвянецький перекладає з грецької на Церковно-слов'янську Синтагматикон Гавреіла Севера, єп. Філаде л ь ф і й с ьк о г о, однодумця Мелетія Пiraca, патріарха Олександрійського. Відкривається друкарня, очолювана  Дем.  Наливайко.

Але плани молодого від­важного честолюбця уже сягали значно дальше. Він відважився на захоплення Московського престолу і ті­льки шукав підтримки різ­них сил. Ясно, що на під­тримку таких відчайдушних планів князі Острозькі, ста­рий Василь-Костянтин і Януш, каштелян Краківсь­кий і, взагалі, польська ви­ша магнатерія ніколи б не  погодилися.

Для В.-К- Ост­розького незалежна і дос­татньо сильна православна Москва була потрібна як зростаючий союзник у бо­ротьбі з польсько-католиць­кою експансією в Україні. Для покатоличеного Януша Острозького, каштеляна Краківського, і іншої магнатерії неприйнятним було посилення шляхти і короля в результаті такого походу. Для прошляхетського уряду канц. Я. Замойського було важливим зберегти Москву як можливого союзника проти Швеції і як головно­го ворога Речі Посполитої на Балтиці і, можливо, Ту­реччини, особливо після від­биття Кази-Прея під Коломенським у 1591 році. Си­лами, які підтримали Дмит­ра Самозванця були козаки, міщани і, головним чином, шляхта, як польсько-україн­ська, так і російська.

Після зголошення (як за­вжди під час хвороби і спо­віді) Дмитра Самозванця кн. В.-К- Острозький намагався через своїх агентів на­вести про нього відомості в Москві, очевидно, не стільки про особу, скільки які впли­вові соціально-політичні си­ли можуть стояти за ним у Москві. У липні 1604 року Януш Острозький писав, що батько надсилав до Росії торгівців хлібом, які могли діставати відомості.

Ще на­прикінці 1602 року В.-К. Острозький був вороже на­строєний проти уряду Бо­риса Годунова. У листі до Сигизмунда воєвода повідо­мив про концентрацію мос­ковських військ на кордоні не відомо з якою метою, що не віщувало нічого хорошо­го. Одночасно князь напо­лягав на лагодженні старих і побудові нових укріплень Київського замку. Але на початку 1603 року, коли по­вернулися агенти з Москви і з'ясувалося, що за Дмит­ром не стоять серйозні бо­ярські сили, старий князь можливо ціною відмови від підтримки Самозванця, до­мовився з урядом Годунова з спірних питань, стався скан­дал. Папський нунцій у По­льщі Клавдіо Ронгоні пові­домляв з Кракова, що князь Острозький вказав Лжедмитрію на двері, а гайдуки виштовхали йоги за ворота замку. Він змушений був тікати до Гаврила Гойського у Гощу, де в той час іс­нувала велика соцініанська община і одна із найпередовіших шкіл того часу, у якій викладали Теофіл Молітор, Данило Дорош. докт. Соломон Палідіус,   Вотех Каперіус та інші.

Хоча з боку Гав. Гойського  Дмитро не отримав сподіваної підтримки, йому навіть довелося прислужу­вати на кухні, очевидно, тут завершилася його освіта. Принаймні, більш-менш при­ховані або відкриті протистанські симпатії і добрий есцініанський вишкіл прос­тежується у всій діяльнос­ті Дмитра Самозванця. І в подальшому соцініани весь час підтримували Лжедмитрія. Так, в 1605 році посо­льство волинських соцініая на чолі з Матвієм Твеїрдохлібом і С. Шмальцієм (І. Мошковський, Д. Ростек, Любачівський) було прий­няте у Москві. Сам перехід до Гощі ще не може роз­глядатися як розрив з В.-К. Острозьким тому, що Гавр. Гойський був маршалком його двору, він йому проте­гував і захищав його воло­діння від ворожих нападів своїх підданих з Острога. Не отримавши сподіваної підтримки, Григорій Отре­п'єв у березні—квітні 1603 року переходить у Брагін до кн. Адама Вишневецькокого, з яким влітку останній раз приїздить повз Острог, про що, за наказом кн. В.-К', повідомив у Москві архм. Феофан посланець патр. Єрусалимського Софронія. Ставлення Острозьких до Лжедмитрія і знову поміня­лось після його воцаріния іа встановлення зв'язків з волинськими аріанами. Льві­вським братством, а. особ­ливо, учасниками рокошу 1606 року воєв. Краківсько­го М. Зеоржидовського, яко­го активно підтримали кн. Острозькі, висуваючи ідею про завоювання Лжедимитрієм і польського престолу, відновлення Вел. кн. Лито­вського під російським про­текторатом, Вольностей і прав православного населен­ня  і церкви, спільної боро­тьби проти турецько-татар­ських нападів.

У самозванстві як куль­турно-історичному явищі Дмитро Самозванець продо­вжив справу козацьких ота­манів (Байди, Ів. Підкови та інших) і разом з ними яскраво втілив перехід до новочасного особистностно-го характеру розвитку віт­чизняної  історії.

О. ХАЛЕЦЬКА, краєзнавець.

«Життя і слово»


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!