Вхід

ГОЕЛРО починалось у Самчиках

Самчики - гарне село на Старокостянтинівщині. Мальовничий парк, науково-дослідна станція Академії сільськогосподарських наук України, палац, біля входу якого вас зустрічають веселий та сумний мармурові леви і перед яким мальовниче озерце.Замилування. Напевно саме тому тут виникло таке непересічне явище у вітчизняній культурі, яке отримало назву - самчиківський розпис. Унікальність його у тому, що традиційні кольори та орнаменти, які використовувались у побуті, напевно, віками, були доповнені власним світобаченням людей, які зайнялись у п’ятидесятих роках минулого століття художнім розписом, вишивкою тощо. Набувався досвід, нагромаджувався шар традицій. У 1964 році в селі створюється сту­дія «Просвіт», що об’єднала самодіяльних художників Михайла Раковського, Олександра Пажимського, Михайла Юзвука, Парасковію Кузьмич, Василя Пасічника та ін. Їм було на кого рівнятись, адже  до того в селі був знаний майстер вишивки та малярства Степан Шнайдер. А коли брати вище, то не в кожному місті можна щодня помилуватись творами Врубеля. А в Самчиках це зробити просто: заходиш до палацу, задираєш голову і насолоджуєшся фресками, що їх зробив видатний майстер Михайло Врубель.

Зрештою студія стала школою, де нині займається чимало талановитої юні. А творчий доробок митців з Самчиків став розлітатись по світу і заявив про себе на повний голос: нині його кістяк - Олесандр Пажимський та Микола Шнайдер  є членами  Національної  спілки художників України, ще шестеро активістів стали членами Спілки майстрів народної творчості. На вишивках і полотнах - квіти, побутові сцени, розмаїття почуттів. Переконатись можна, якщо завітати до галереї Арт-пласт, де ви­ставлені роботи цих митців.

Життя, як на художніх полотнах Михайла Юзвука чи Олександра Пажимського з Самчиків, плавно перетікає з одного символа до другого. Ну що, крім душевного стану може ще поєднувати самчиківців та нетішинців? Виявляється, електроенерегія. Багато нинішніх енергетиків Хмельницької АЕС штудіювали підручники, написані професором Борисом Івановичем Угрімовим. Угрімови, власники садиби с.Самчики на Старокостянтинівщині з 1870 р. Іван (1837-1905), історик за освітою. Борис Іванович та Олександр Іванович - учасники розробки ГОЕЛРО. Борис Іванович був уповноваженим з виготовлення електроплугів на заводах СРСР,  з 1920 р.- заступник голови комісії ГОЕЛРО, керівник секції з електрифікації сільського та лісового господарства. На серії його доповідей підготовлено зведену доповідь “Про державну електрифікацію сільського господарства”,  яка  стала  складовою  плану ГОЕЛРО. Він організатор електропромислового факультету в інституті народного господарства ім.Плеханова, де довгі роки був деканом. Працював у 30-і роки в «Енергобуді» на прийманні в експлуатацію електростанцій Уралу. Далі - професор військової академії. З 1938 року - завідуючий кафедрою Московського інституту інженерного транспорту.

Збереглись спогади, що саме у Самчиках брати Угрімови здійснили свої до­сліди по видобутку електроенергії за допомогою сили води. На кінець 19 століття родина Угрімових була надзвичайно прогресивною. В садибі побували Дмитро Ушаков (1873-1942) - вчений-мовознавець, член-кореспондент АН СРСР, тоді ще студент: “Ніколи не думав, що приїду до Самчиків і залишу їх з таким багажем”, А.Ф.Коні (1844-1927), судовий діяч Росії, академік, публіцист, сенатор, член Державної думи; М.М.Стасюлевич (1826-1911), російський історик та громадський діяч, професор Петербургського університету, редактор журналу  “Вестник Европы”;  Спасович Владзімеж (1829-1906), польский і російський юрист, автор робіт з міжнародного кримінального права, публіцист, історик; Стороженко М.І. (1836-1906) - український і російський вчений, історик, директор Румянцевського музею,  Янжул І.І. (1846-1914) - український і російський економіст, професор Московського університету, академік; Веселовський А.М. (1838-1906) - російський філолог, історик літератури, професор Петербузького університету; Безикірський В.В. (1835-1919) - російський композитор, скрипаль, професор; Софія Познанська (1870-1947) - польська піаністка, учениця А.Рубінштейна, Кламрот К. - скрипаль, професор Московскої консерваторії; Шмальгаузен І.Ф. (1849-1894) -  відомий  ботанік,  автор праці “Флора Юго-Западной России”. Всіх буде важко назвати.

Незалежні погляди на життя були  притаманні братам Угрімовим. За що Олександр Іванович  мало не поплатився життям. У 1922 році це відомий професор, викладач робітфаку одного з університетів, президент товариства селянських господарів, керівник вільно-економічного товариства, член редакції «Вісника сільського господарства». Саме тієї пори він потрапляє до числа неблагодійних вчених, лікарів, діячів науки і мистецтва і висилається разом з такими вченими, як Бердяєв, Озеров, Крохмаль, однофамілець автора цих рядків тощо за кордон. Не всім було дано повернутись на батьківщину. Але Олександр Іванович заслужив таку милість. Думається, обидва професори заслужили, аби у колишньому родовому помісті мати меморіальну дошку на честь ГОЕЛРОВців.

Віктор Гусаров


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!