Вхід

Валерій Баталов: “Я прихильник здорового глузду”

 

Після Чорнобильської трагедії атомна енергетика стала заручницею політичних ігор. Принаймні у нашому регіоні «атомною картою» не користувались, як мовиться, тільки «ліниві». Зараз також починає проявлятись активність тих, хто мріє на певний термін продовжити своє депутатство, або вперше попасти у «впливову сферу». Вони підігрівають «інтерес» громадськості до роботи ХАЕС, а також перспектив її розвитку. Саме ця тема стала приводом для зустрічі з народним депутатом України першого скликання, письменником, членом Національної спілки журналістів України,  жителем Нетішина Валерієм Гаязовичем Баталовим.

- Валерію Гаязовичу, тема екології вам дуже близька, бо й самі потрапили в парламент після успішної перемоги над можновладцями, які нахабно хотіли у вісімдесятих роках втілити проект будівництва на межі Хмельницької, Тернопільської та Рівненської областей хімкомбінату з виробництва пестицидів. Наскільки є коректною гра на почуттях виборців?

- У будь-якої передвиборчої кампанії є свої  писані  і неписані  закони, технології. Якщо лаконічніше – наука сподобатись людям. Але  суспіль­ну симпатію можна здобути різними шляхами. Або корисними справами, або обіцянками. Останнє практикують слабкі кандидати, які в житті не зробили нічого путнього. На жаль, саме на обіцянках більшість і стає депутатами. А який результат? Тут можна обійтися без коментарів.

Ти, Олександре, згадав про хімкомбінат. Коли я «заварив цю кашу», ні про яке депутатство не думав. У 1986 році стало відомо, що у Москві прийнято рішення про спорудження на межі трьої областей потужного хімкомбінату з виробництва пестицидів. І це мало бути не просто підприємство, а комбінат всесоюзного значення. Мені важко уявити наслідки діяльності такого об`єкта, бо ж був досвід з оцінки впливу на довкілля Рівненського «Азоту», Здолбунівського цементного заводу. Та хіба  у союзній столиці переймалися проблемами регіонів! Вказівку дали, а у Києві – під козирьок. Хто видавав розпоря­дження, підписував важливі документи, й гадки не мали, що комбінат має споруджуватись в унікальному закутку Малого Полісся, де представлена різноманітна флора і фауна. До речі, коли у пресі з’явилась моя засторога щодо майбутнього будівництва, часто доводилось із різними можновладцями і науковцями навідуватись на місце майбутнього будівництва. Олександре, важко це передати: їде делегація лісовими шляхами, а через дорогу то тут, то там перебігає всяка лісова живність. Ніби сама природа відчула за­грозу і хоче запалити іскринку милосердя  у тих, від розчерку пера кого залежить доля всього нині сущого у цьому регіоні. Як це не парадоксально, але у цій ситуації все залежало саме від пера. Я у місцевій та республіканській пресі оприлюднив основні аргументи проти будівництва хімкомбінату. Статтю передрукувало ряд інших видань. І, як мовиться, маховик завертівся. Ми почали збирати підписи супротиву. Лише на мою адресу надійшли тисячі листів. А всього на заклик відгукнулося більше 300 тисяч жителів зі всіх куточків Волині, Галичини, Поділля. Я вдячний за активність жителям Славутського, Ізя­славського, Шепетівського, Острозького, Кременецького, Здолбунівського та ряду інших районів за підтримку. Взагалі, це унікальне явище, коли проникаються ідеєю люди, яких відділяють сотні кілометрів.

- Валерію Гаязовичу, пригадую, що тоді вам було не солодко.

- Ти маєш рацію. Це почалося у перший рік так званої перебудови. До демократії, як мовиться, на край світу по-пластунськи. Партійна еліта зчинила галас, мовляв, який там Баталов у провінції ставить під сумнів рішення союзного уряду. Мені важко порахувати, скільки було тих розмов, якщо їх можна так назвати, із партійними функціонерами, кадебістами. Вистояв. Відрадно, що був не один.

- Після перемоги над хімкомбінатом громадськість підключилась до боротьби з атомною енергетикою.

- Ніщо у світі не народжується на порожньому місці. Пригадай, якими були роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Майже вся інформація існувала на напівправді або взагалі на неправді. І не дивно, що за таких умов довіри до атомної енергетики годі було сподіватись. Цей процес трансформувався у запровадження мораторію на будівництво АЕС. Я згідний, що то була  велика економічна помилка, яка нанесла значні матеріальні збитки. Але, як кажуть в народі, не було щастя, так нещастя допомогло. Мораторій зумів вгамувати соціально-політичні пристрасті. Хочу наголосити, що спокій у суспільстві не менш важливий, ніж економіка і політика.

- І серед парламентарів переміг здоровий глузд.

- Можна бути політиком, або тим, що грається у політику. Економічні чинники часто спрацьовують як крижаний душ. Будь-яка держава може існувати лише тоді, коли інтенсивно розвивається економіка, створюються робочі місця і підвищується добробут людей.

Сьогодні рушій економіки - не чумацькі воли. Сучасний добробут потребує значних енергетичних ресурсів. Видобуток газу на території України не покриває всіх потреб, отож його треба експортувати від сусідів. Така ж ситуація із нафтою. До речі, значне коливання ціни на неї суттєво позначається на добробуті наших громадян. Дорожчають транспортні та пасажирські перевезення, піднімаються ціни на товари повсякденного попиту, продукти харчування. Щодо електро­енергії, то ми всі є їх потенційними споживачами. Хочу нагадати, що майже п’ятдесят відсотків електроенергії виробляють АЕС. Іде тенденція до збільшення тих відсотків. Ця тенденція закладена суто в економічній площині. Гідроелектро­станціям проблемно наростити свої потужності, бо потрібно будувати нові греблі і піднімати рівень води, а це призводить до затоплення значних територій. Теплова енергетика зараз переживає  не  кращі  часи:  її  обладнання зношене на 75 - 80 відсотків, є проблеми з постачанням якісного вугілля, запаси якого – невідновні. Спалювати мазут, газ на сьогодні також велика розкіш. Взагалі я не заздрю людям, які мешкають поряд ТЕЦ. Електроенегія, що вироблена на АЕС, вважається екологічно чистішою. Правда, за умов безпечної експлуатації. Я зараз мешкаю у Нетішині, за три кілорметри від якого інтенсивно працюють два ядерні енергоблоки. Мене таке сусідство не лякає, отож я довіряю професіоналам, що працюють на цих об`єктах. Але, наголошую, ніколи не треба розслаблятись.

- Як ви ставитесь до того, що дехто з нині діючих народних депутатів практично розпочинає свою «заготовку» на майбутні вибори і  спекулює саме на ставленні громадськості до атомної енергетики.

- Олександре, ти погодишся, що контроль за ядерними об`єктами потрібен завжди, це, даруй за порівняння, не клуня. Але у всьому повинен бути здоровий глузд. Просто галасувати, що треба закрити принаймні ХАЕС – це великий популізм. Краще свою енергію направляти на благородні і корисні справи. Ми ще не збудували справжню державу, де більшість співгромадян почувають себе комфортно. Перефразовуючи одного мого знайомого, я б сказав: «Можна кричати і лоба побити, але без атомної енергетики не прожити». Треба змиритись із реаліями.

- Валерію Гаязовичу, ви народились і виросли у селі Крупець Славутського району, мешкали і працювали в древньому Острозі, зараз – у місті енергетиків. Виникало бажання, як мовиться, податись у світ за очі.

- У літературі слово «чужина» асоціюється із словом «мачуха». Податись у чужі світи – це вирвати коріння. Славутчина, Острожчина мені найрідніші. Я тут знаю кожну стежину, кожен потічок. Мені довелося бувати у різних краях, навіть за кордоном, але кращої землі я не бачив. Кажуть у народі, що рідні стіни сил прибавляють. Це придумали не сьогодні.

- Пригадую, коли ми працювали в Острозькій районній газеті, ви одночасно були депутатом Верховної Ради. У столиці вам пропонували квартиру і автомобіль. А ви відмовились і попросили це передати ветеранам Великої Вітчизняної війни. Такий альтруїзм сьогодні побачиш не часто.

- Ми тоді працювали не за подачки, ми вірили у незалежну Україну. Не я один відмовився від так званих  благ. Ти ж, Олександре, достеменно знаєш, що протягом всього мого депутатства я мешкав в готелі, кімнату якого орендувала Верховна Рада. Для інших парламентаріїв «годяться» лише апартаменти. Торік у столиці довелося зустрітись із своїми колишніми колегами. Більшість переймаються відпочинком далеко за межами України. Подумав, люди добрі, приземліться на грішну землю і подивітесь, як живе більшість народу! У затемнені вікна лімузинів і герметичні ілюмінатори літаків ви просто його не бачите.

- Про ваше бачення реалій сьогодення можна прочитати у публіцистичних статтях, що залюбки друкують різні періодичні видання. А як з літературою, натхнення підкрадається?

- Не так давно  світ побачила книга «Перстень Беати», на сцені Національного палацу «Україна» поставлено дві мої п’єси на історичну тематику – про добу князів Острозьких. Зараз готую до видання книгу про політичні інтриги вже новітньої доби. Досвід накоплено чималий: був редактором газети, нардепом, заступником начальника обласної екологічної інспекції, мером Острога. Саме життя підказало багато тем для осмислення. Надіюсь, що книга прояснить деякі нинішні недомовки. Взагалі, я не уявляю себе без письмового стола. Задумів багато.

- Валерію Гаязовичу, вам бажаю наснаги і здоров`я. Буде приємно вже вкотре землякам побачити нову вашу книгу.

Бесіду вів Олександр Шустерук

 

 


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!