Білецька Г.А. м. Хмельницький
Печери називають восьмим чудом світу, царством одвічної ночі. Печер у світі сотні тисяч і всі вони дуже різні: короткі й довгі, трубкоподібні й розгалужені, одно- і багатоповерхові, обводнені й сухі, вузькі й широкі, холодні й теплі, пустинні й обжиті.
Основними елементами печер є галереї, зали, колодязі, завали і лабіринти. В обводнених печерах зустрічаються озера, печерні річки, водоспади. Є печери повністю затоплені водою.
В глибині печер встановлюється майже постійна температура повітря. Якщо печера суха, то температура повітря в ній близько 7-10 оС вище нуля.
Печери є своєрідною прикрасою Придністров’я. Тут на берегах Дністра, Збруча, Смотрича, Серету і Циганки знаходяться як велетенські гіганти-лабіринти, так і поодинокі невеликі печери. Справжніми підземними велетнями є печера Оптимістична із загальною протяжністю ходів близько 200 км., Кришталева – 23 км., Озерна – 110 км., Млинки – 23 км., Славка – 10 км., Вертеба – 9 км.
Печера “Оптимістична” розташована біля села Ковалівки Тернопільської області. Печеру відкрили в 1966 році львівські спелеологи. Це найдовша у світі гіпсова печера-лабіринт. Протяжність її ходів 165 тис. метрів, площа 215тис. м2, об’єм 500 тис. м3. Вхід у печеру розташований у лійці на дні балки. Лабіринт утворений системою (подекуди – трьохярусною) горизонтальних ходів і галерей. За морфологією, розміром і напрямком ходів у печері виділяють сім районів. В печері є численні гіпсові кристали.
Кришталева печера знаходиться біля села Кривче Борщівського району Тернопільської області. Вхід до печери знаходиться в скелястому урвищі, що високо здіймається над долиною річки Циганки. Протяжність печери 23 тис. м. Розпочинається печера вхідним коридором, стіни якого складені крупнокристалічними гіпсами, відшліфованими древніми водами. Створюється враження, що все довкола вкрите блискучим панциром паморозі або ж витонченою мозаїкою з білокоричневої смальти.
Та ось коридор розширюється і в усі боки від нього розбігаються чисельні ходи, утворюючи заплутаний і підступний лабіринт.
Східці ведуть на дно залу, в якому міг би розміститись невеликий будиночок. Величний спокій, дрімотна тиша... Блискотливим кришталевим бісером вкриті стіни ходів. Раптом зверху з пітьми несподівано з’являється голова Кам’яного буйвола. Примха природи ніби оживила скельну брилу і поставила її на сторожі своїх таїн.
Ще поворот і ми потрапляємо до Кришталевого коридору, який зачаровує формами і барвами підземного квітника, що вкриває стіни суцільними заростями кристалів. Кам’яні лілеї, дзвіночки, троянди, що сплелись у пишні суцвіття переливаються райдужним перламутровим блиском.
У сплетінні ходів виникають все нові і нові підземні зали: Див, Печера скель, Завалів, Камін, Сталактитовий, Брил та інші. Найбільшим за розміром є зал Брил, на дні якого містяться величезні і дивні за розмірами кам’яні брили.
На південний схід простягається лабіринт Карстової експедиції, із великою кількістю залів, і унікальний лабіринт Кам’яних квітів.
Північна частина печери закінчується Палеозойським лабіринтом, у якому була зібрана велика кількість викопних решток тварин.
Печера “Атлантида” міститься на лівому березі Збруча біля села Завалля Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Вона виявлена у 1959 році. Це єдина на Поділлі горизонтальна печера, що має три поверхи. Печера розташована в 25-метровій товщі гіпсовоангідритових відкладів з глибиною залягання 45 м від поверхні. Довжина її лабіринтів близько 3000 м, середня висота – 5,5 м, площа – 3120 м2, об’єм – 700 м3.
На другому (основному) поверсі печери є кілька десятків широких та високих залів, галерей, гротів і ніш, які вражають казковою красою. Тут природа витворила мозаїку з сніжно-білих, прозорих, червонуватих та жовтогарячих сталактитів, гірлянд, кам’янистих суцвіть, що іскряться і блистять. Місцями світяться кристали пластинчастого гіпсу, коли доторкнешся до них, вони озиваються у тиші підземелля чарівними звуками.
Поряд з “Атлантидою” знаходиться печера “Малятко”, яку відкрили київські спелеологи у 1969 році. Загальна довжина її ходів у гіпсах становить 250 м. Деякі кристали у печері мають довжину 0,5 м.
У Кам’янець-Подільському районі також є печера Кармалюка, яка знаходиться біля села Привороття, і печера “Перлина”, розміщена на околиці села Крутилів. Обидві печери закладені у товщі сірих, кремових і червонуватих крупнозернистих вапняків.
На лівому березі річки Смотрич у Чемеровецькому районі між селами Залуччя і Нігин виявлено дві Залучанські печери. Печери закладені у вапняках верхнього тортону. Завдяки нашаруванню біля підніжжя землистих відкладів, до печер можна вільно дістатись. Довжина головної печери 60 м. Її бокові ходи розгалужуються в різних напрямках і на різних рівнях, поволі звужуючись настільки, що проникнути далі неможливо. Натічних форм у печері немає. Місцями звивистий коридор розширюється, утворюючи камери діаметром приблизно 3-7 м та висотою кілька метрів. Дно коридору і камер кам’яне, іноді воно вистелене м’яким намуловим шаром глини чи ґрунту.
Крім Залучанськх печер, у Чемеровецькому районі є дві недосліджені печери. Одна з них на лівому березі Збруча біля села Пукляків. Вона знаходиться у верхньо-тортонських відкладах. Друга має вертикальний вхід у товтрі Першак, що знаходиться поблизу села Біла на березі Батіжка – притоки Смотрича. Це унікальна печера у сарматських відкладах.
Звідки ж з’явилось це чудо природи? Як утворились печери?
Понад двадцять мільйонів років тому в міоценовому періоді південно-західну частину Руської геологічної платформи вкривало море. З часом воно почало відступати, розчленовуючись на окремі водойми-лагуни. На їх дні відкладались нашарування гіпсів. Минули ще мільйони років, древнє море зникло, залишивши на своєму ложі потужні товщі гіпсових порід.
Під час Карпатського горотворення та тектонічних рухів Волино-Подільської плити осадові відклади розсікла густа сітка тріщин. По них циркулювали атмосферні води, вимиваючи порівняно легкорозчинні гіпси. Внаслідок цього складного і тривалого процесу, відомого під назвою карстового, тріщини поступово перетворювались в тунелі, галереї, зали, виникли багатокілометрові підземні лабіринти.
Минули ще віки. Заглиблювались річкові долини, рівень ґрунтових вод впав настільки, що більшість печер вивільнились від води.
Таким чином, печери – це феномен природи, частка нашої рідної землі, яку ми повинні пізнавати, охороняти і зберігати для нащадків. Саме тому кожна печера – заповідний об’єкт і охороняється державою. У деяких печерах розроблені екскурсійні маршрути для масового туризму.
