Мальована Н. Є.м. Хмельницький
Найбільш яскравий слід у геологічному і палеонтологічному літописах нашого краю залишив неогеновий період (23-2 млн. років тому). Саме в цей час відбувається утворення карстових печер та гротів на півдні області (Атлантида, Безіменна та інші), іде “будівництво” вапнякового бар’єрного рифу – Товтр. 15-20 млн років тому південна частина області (територія нинішніх Кам’янець-Подільського, Чемеровецького, Городоцького районів) була вкрита водами теплого Сарматського моря (в обласному краєзнавчому музеї зберігаються скам’янілі рештки морських тварин того часу: морських зірок, коралів, черепашок, молюсків, морських їжаків тощо). Решта території області була сушею з широкими степовими просторами та лісами. Теплий тропічний клімат сприяв поширенню теплолюбивих тварин.
Фауна цього періоду отримала назву гіппаріонової (за характерним трипалим конем – гіппаріоном) і була схожа на сучасну фауну Африки.
Науковим підтвердженням поширення на території нашого краю теплолюбивих тварин була знахідка у 1982 році у вапняковому кар’єрі біля с.Гриців Шепетівського району великої кількості кістяних залишків викопних тварин: риб, земноводних, плазунів, птахів, ссавців (їжаків, кротів, землерийок, зайцеподібних, хижаків, хоботних, копитних).
Вагомий внесок у вивчення гіппаріонової фауни краю вніс професор Львівського держуніверситету К.А.Татаринов, палеонтологічні знахідки якого декілька років тому поповнили фонди Хмельницкього обласного краєзнавчого музею.
Найчисельнішим серед тварин неогенового періоду був гіппаріон (з грецької “гіпос” – кінь) – предок сучасного коня, але розміром, як собака. Зуби гіппаріона у великій кількості представлені в обласному краєзнавчому музеї, майже не відрізняються від зубів сучасного коня. Оскільки гіппаріон – трьохпалий кінь, - його невеличкі бічні копитця майже не торкалися ґрунту. Окремі види гіппаріонів використовували широко розставлені пальці (копитця) для пересування по м’якому та болотяному ґрунтах.
Цікавим представником гіппаріонової фауни є мастодонт. Викопні рештки цієї тварини в значній кількості були знайдені на території нашої області. Мастодонт – це предок сучасного слона. Види мастодонтів відрізнялись між собою довжиною хобота, будовою бивнів тощо. Цікавими були, так звані, лопаторилі мастодонти, в яких передня частина нижньої щелепи була довга і плоска, як “лопата”, довжиною до 2 м! За допомогою цієї “лопати” тварини викопували із дна неглибоких водойм рослинну їжу.
Серед представників гіппаріонової фауни були поширені також: олень-цервілун, куницеподібні хижаки, жовтопузики, олень-еупрокс, лагомерикс, носоріг ацератерій, косулф тощо, рештки яких можна бачити в обласному краєзнавчому музеї.
Дані тварини вимерли близько 10 млн. років тому, коли почалось похолодання. На зміну гіппаріоновій фауні прийшла мамонтова, яка легко переносила холоднечу.
Мамонти жили стадами. Висотою до 3,5 м., вони були вкриті густою шерстю, яка добре захищала їх від холоду. Голову прикрашали довгі вигнуті бивні, якими мамонти розгрібали сніг, щоб добратися до моху. На спині у тварин був горб з запасами жиру, що допомагав тваринам переживати голод. Вага цих велетнів досягала 7-8 тонн. Хоча їв мамонт дуже багато, він мав всього 4 кутніх зуби, які були пристосовані не для жування їжі, а для її перетирання.
Кістяні рештки мамонта (бивні, зуби, щелепи, різноманітні кістки) знайдені у всіх районах області. Влітку 2002 року була знайдена велика кількість кістяних залишок, зубів мамонта у Придністров’ї (частина з них зараз виставлена в експозиційному залі “Природа нашого краю” обласного краєзнавчого музею).
Поруч з мамонтами жили цікаві шерстисті (волохаті) носороги, заввишки до 1,6 м., довжиною до 3,5 м. На голові в них росли два роги, передній, у самців – до 1 м. завдовжки, був досить грізною зброєю. Але, цікаво, що ріг не мав кістяної основи, а був ніби пучком склеєного жорсткого волосся.
Цікавою твариною цього періоду був великорогий (гігантський) олень, справжньою прикрасою якого були надзвичайні роги – відстань між кінцями яких досягала до 4 м., а вага – до 40 кг. Крім того, цю дивовижну “корону” олень щорічно скидав і відрощував знову.
Багато тварин льодовикового періоду жили в печерах, яких після Сарматського періоду залишилось багато на території краю. В основному, це були хижаки: печерний лев, печерний ведмідь, печерна гієна та інші. Всі вони були набагато крупнішими за сучасних тварин. Полювання на них, потепління клімату призвели до того, що близько 10 тис.років тому вони вимерли і ми знаємо про них лише по викопних рештках, багато з яких знаходяться у фондосховищі та експозиційних залах Хмельницького обласного краєзнавчого музею.
