Андрієнко Т.Л., Прядко О.І., Клєстов М.Л., Артерчук О.О. м. Київ
Територія регіонального ландшафтного парку простяглась із заходу від залізниці Шепетівка-Коростень на схід до міста Полонне неширокою смугою (до 9 км завширшки) і займає площу близько 16 тис. га. Тут є три невеликих населених пункти - села Мальованка (60 господарських дворів), Савичі (40 дворів) та Купино (58 дворів). Територія парку повністю відповідає вимогам, які висуваються до регіональних ландшафтних парків. На його території переважає відносно незмінений природний ландшафт. Лісистість території становить близько 90% (в той час, як для області цей показник складає 11,9%, Шепетівського району -29,2 %), тут наявний ряд водойм, болотних масивів, лучних ділянок, майже немає ріллі. На території парку відсутні великі промислові об'єкти, незначний рівень забруднення природних комплексів. Тут є чимало осередків природних екотопів, на яких встановлений природоохоронний режим - це заказники і пам'ятки природи. Територія парку є привабливою для здійснення регламентованої рекреації, тут хороші можливості організації наукового та екологічного туризму, цікавих екскурсій для школярів та дорослих.
На території парку виявлено лісовий, лучний та болотний типи рослинності, фрагментарно представлена водна рослинність. Серед лісів парку є як хвойні, так і широколистяні. Розміщуються вони на різних частинах території. Широколистяні ліси більш притаманні частині парку в Полонському районі, де грунти багатші. Адже ця частина парку безпосередньо межує з Житомирським Поліссям. Вона, власне кажучи, являє собою екотонну, перехідну територію між Малим та Житомирським Поліссям, для останнього характерним є переважання широколистяних лісів. Хвойні (соснові) ліси зосереджені у північній та північно-західній частинах парку, де в більшій мірі виявлені саме малополіські ландшафти та рослинні угруповання. Але і тут трапляються невеликі, але цінні ділянки широколистяних лісів. Серед широколистяних лісів найбільшу площу займають дубові ліси - вологі, у плескатих зниженнях. Влітку здається, що в їх трав'яному покриві прокочуються зелені хвилі. Це - осока трясучковидна, яка утворює густий
трав'яний покрив, неначе довге зелене волосся. В народі вона зветься «волосінь», її використовують в побуті найчастіше на вінки для цибулі. Але науковці ставляться до осоки трясучковидної із шанобливою увагою - це центральноєвропейська рослина, угруповання якої тут знаходяться поблизу східної межі ареалу. Тому дубові ліси з її покривом, які переважають серед широколистяних лісів парку, є рідкісними рослинними угрупованнями України. Зведення цих угруповань має назву «Зелена книга Україна».
Соснові та березово-соснові ліси, характерні для Малого Полісся, на території парку «Мальованка» трапляються в його північній частині навколо озер. Ці ліси дуже подібні за складом та будовою до суто поліських. Переважно це сирі та вологі ліси із килимом зелених мохів, на яких розселюються типові мешканці північних лісів -чорниця, брусниця, плауни, грушанкові - найчастіше - ортілія однобока, щитник шартрський. Чимало серед цих рослин рідкісних - тих, що зростають тут на межі свого поширення, льодовикових реліктів. Тут були виявлені баранець звичайний, плаун колючий, осока кульконосна, а також папороть центральноєвропейських лісів - щитник австрійський.
Луки є важливою частиною ландшафту парку. Особливо значні площі займають вони у західній частині парку, між селами Мальованка та Савичі, а також в південній частині парку біля с. Поляни. Луки як рослинні угруповання є вторинними за своїм походженням, вони формуються на місці інших типів-рослинності - лісового, болотного - після втручання людини. В парку луки утворились на місці осушених боліт в заплаві невеликих водотоків та на місці зведених вільшняків. Великий масив колишніх чорновільшняків між селами Савичі та Мальованка нині являє собою великий лучний масив із окремими ділянками вільшняків, які збереглись переважно у зниженнях. Це велике зниження вірогідно є колишньою долиною льодовикових вод. Нині найбільші площі тут займають торф'янисті та пустищні луки, на яких найбільшу роль відіграють щучник дернистий, біловус стиснутий, а на сухіших підвищеннях - мітлиця тонка. Зростає тут багато лучних і лучно-болотних рослин, серед яких чимало рідкісних. Нерідко трапляються на луках, галявинах, узліссях лучно-болотні орхідеї - пальчатокорінники м'ясочервоний та плямистий із щільними бузково-пурпуровими суцвіттями. Зрідка можна побачити дикі гладіолуси - косарики черепитчасті із гарним однобічним суцвіттям рожево-пурпурових квіток. На лучних галявинках групами зростають тендітні сині півники сибірські. Сама назва їх свідчить про те, що рослина ця зростає у лісовій зоні, у тайзі, в Україні знаходиться на південній межі ареалу. Око фахівця помітить на луках рідкісний вид осоки - осоку Гартмана із своєрідним суцвіттям. Нині луки випасаються і викошуються. Якщо зняти на луках викошування та випасання, вони швидко заростуть спочатку чагарниками, а згодом лісом. Тоді б втратився неповторний ландшафт Мальованки.
На болотних ділянках Лізного численне яскраво квітуюче болотне різнотрав'я - вербозілля болотне, скерда болотна, смовдь болотна. Трапляється тут і висока міцна рослина - чемериця Лобеля, яка є водночас і лікарською, і дуже отруйною рослиною. В північній частині парку є ділянки, на яких чемериця Лобеля зростає сотнями екземплярів. Рідко де побачиш в Україні такі великі її популяції. Із рідкісних видів на низинних болотах виявлена осока Буксбаума, пальчатокорінники плямистий і м'ясочервоний, а із малопоширених - купальниця європейська, синюха голуба. Про синюху хотілося б сказати окремо. Цей вид, який прийшов на Хмельниччину через Полісся з північного сходу, є дуже рідкісним у цьому регіоні. Це - навпрочуд гарна і одна з найцінніших лікарських рослин України.
Лісові низинні болота представлені чорновільшняками, що збереглись на лучних і лісових масивах в найбільш обводнених місцях. В їх трав'яному покриві - переважно болотні види - осоки гостровидна та пухирчаста, лепешняк великий, комиш лісовий.
Одним із найцікавіших природних явищ в парку «Мальованка» є сфагнові болота, зосереджені у північній та північно-західній частині парку. Це - північні, бореальні болота, в Україні вони трапляються майже виключно на Поліссі та в Карпатах, в лісостепову зону «просуваються» лише по борових терасах річок. В парку є болота, на яких сфагновий покрив лише почав встановлюватись, і такі, на яких він вже повністю захопив всю поверхню болота. Переважно це осоково-сфагнові (з осоками пухнатоплодою і здутою) та очеретяно-сфагнові болота. На хиткому, насиченому водою моховому покриві із сфагнових мохів тут зростають типові мешканці боліт - пухівка багатоколоскова, вовче тіло болотне, бобівник трилистий. Саме на таких болотах зростають невеличкі - до 50-80 см заввишки - дрібні болотні вербочки, які прийшли до нас з тайги та тундри - це верби чорницева та лапландська. Лише подекуди (біля озер Мальованського гідрологічного заказника) сфагнові болота досягають вищого ступеня розвитку, на якому в їх покриві переважає пухівка піхвова. Небагато рослин, що можуть мешкати в екологічних умовах цих боліт, але вони дуже своєрідні - журавлина болотна, осока багнова, росичка круглолиста - комахоїдна рослина сфагнових боліт. Всі вони дуже рідкісні для Хмельниччини.
Виявлено 37 регіонально рідкісних видів, які охороняються на Хмельниччині — це, наприклад, осока кульконосна, лазурник трилопатевий, цирцея проміжна. Деякі види рослин - баранець звичайний, їжача голівка мала, синюха голуба, зимолюбка зонтична, сухоцвіт багновий, осоки Буксбаума та Гартмана, верба лапландська - виявлені вперше для Хмельницької області. Вони тепер увійдуть до списку рослин, що підлягають охороні в Хмельницькій області.
Крім рідкісних видів в парку наявні рідкісні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Це вже згадані вище дубові ліси трясучковидноосокові (угруповання лісів Центральної Європи біля східної межі ареалу) та ценози латаття сніжно-білого (бореальні водні угруповання, що знаходяться тут на крайній південній межі свого поширення). Немає сумніву в тому, що дальші дослідження виявлять на території парку нові місцезростання рідкісних видів рослин та рідкісних угруповань.
Ядро фауни парку складають представники двох фауністичних комплексів - лісового та гідрофільного. Унікальні захисні та кормові умови більшості ділянок сприяють тому; що тут стабільною є чисельність основних мисливських звірів, таких як лось, свиня дика, козуля європейська та лисиця звичайна. Із рідкісних ссавців тут можна побачити вовка, трапляються окремі екземпляри борсуків (Червона книга України), в окремих місцях збереглися колонії бобрів річкових, зустрічаються горностаї (Червона книга України), можливо ще не зникла норка європейська (Червона книга України).
Найбільш різноманітною та чисельною групою хребетних майбутнього парку є птахи. В лісовому орнітокомплексі нараховується понад 60 гніздуючих видів, в тому числі і такі рідкісні як лелека чорний, підорлик малий, змієїд малий (всі занесені до Червоної книги України). В незначній кількості збереглись тетерев та голуб-синяк. Досить звичайними із хижих птахів є канюк, яструб великий та чеглок.
Із рідкісних видів плазунів в межах парку нерідко трапляється мідянка (Червона книга України). Земноводні представлені 7 видами, із яких найбільш чисельні жаба озерна та кумка червоночерева. Досить численною та різноманітною є фауна безхребетних тварин, яка практично не досліджувалась.
