Другу половину XVII століття Східна Острожчина, в тім і Нетішин та багато інших сусідніх сіл, зустрічала у досить складних умовах. 1648 року розпочалося козацько-польське протистояння під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Волинь постійно потерпала од воєнних переходів, битв, пожеж. Багато сіл та міст у вирі боротьби зазнавали нищівних руйнувань, деякі взагалі зникали. Особливо сумним для нашого краю виявився 1651 рік – терени було сильно попустошено військами польського полководця Владислава-Домініка Заславського, котрий, до речі, разом із Анною-Алоїзою Ходкевич був співвласником Острожчини, а саме так званої її ординатської частини…

Далекого 1603 року Острог разом із належними йому сільськими поселеннями був поділений надвоє між синами князя К.-В. Острозького. Після 1620 року частина міста, що належала останньому чоловічому преставникові родини – Янушеві Острозькому, стала називатися ординатською, а відтак мала передавалася від власника до власника неподільно; інша ж у 1621 році відійшла до рук доньки вже покійного на той час князя Олександра Острозького – Анни-Алоїзи, заміжньої за литовським гетьманом Яном-Каролем Ходкевичем. Серед належних княгині земельних володінь були села Вельбівне, Нетішин, Кривин, Колом’я, Баранє, Крупець, Глинники (тепер – Ганнопіль), Головлі та ін.

Втікаючи від небезпек згаданого козацько-польського протистояння, Анна Ходкевич оселилася аж у далекому польському місті Рацот, де й ступила за межу 27 січня 1654 року. На жаль, увесь маєтковий спадок, отриманий від діда й батька, та і її господарські здобутки були понівечені війною. Зі смертю згаданої княгині припинилася пряма генеалогічна лінія родини Острозьких, залишилася лише бічна – князі Заславські.

Села Острожчини по закінченні розрухи не дорахувалися сотень мешканців, величезна кількість господарств була зруйнована. В одному з податкових документів, спорядженому в червні 1654 року, стосовно тієї частини Острожчини, котра перед тим перебувала у власності Анни Ходкевич, відзначається, що у Вельбівному раніше було 240 дворів, а на той час всього 18, в Нетішині відповідно 83 та 6, Колом’ї – 54 і 2, Кривині – 200 і 15, Крупці – 40 і 1, Глинниках – 69 і 1… Як відзначає історик О. Ярошинський, в результаті різних факторів, у тому числі й татарських нападів, тільки протягом 1648 – 1651 років населення Волинського воєводства пересічно зменшилося на 82%!

 

* * *

Після бездітної Анни-Алоїзи Ходкевич Нетішин з іншими селами частини Острозької волості на короткий час перейшов у власність нащадків її покійної рідної сестри Катерини Замойської – сина Яна й дочок Гризельди-Констанції та Йоанни-Барбари. Ян Замойський, хоча й не цікавився політикою, не дбав про суспільне положення, проте від польського короля Яна Казимира за особливу вірність та аби забезпечити подальшу прихильність магната, отримав досить високі пости: спочатку титул київського, а згодом – сандомирського воєводи.

З податкового документу від 1662 року довідуємося, що Янові Замойському в Острозі належали половина Старого й Нового міст, а також половина передмістя, що називалося Каролін – сумарно 29 дворів. Разом із тим, у його власності перебувала й низка сіл Острозької волості. При цьому, що вражає, багато з них мають приписку «пустиня» (пустка): «в Війтівцях пустиня», «в Білчині пустиня», «в Радогощі одній і другій пустиня», «в Плосці пустиня»… В Нетішині того часу налічувалося 6 дворів, у Вельбівному – 15, Кривині – 8, Глинниках – 3 двори… Колом’я, Крупець, Баранє, Убельці, Головлі, Понора… – «пустиня». В усій належній Замойському волості налічувалося всього 65 дворів! Це була справді руїна.

Неймовірного занепаду внаслідок згаданих факторів зазнало і прекрасне колись та багате місто Острог. Зруйновані будинки, попустошені вулиці… Такого стану місто не бачило ще певно від своїх початків. Саме тому на коронному сеймі – владному органі в Речі Посполитій – за короля Яна ІІІ в 1678 році було ухвалено окрему постанову, згідно з якою острозьким міщанам підтверджувалися надані попередніми монархами Зигмунтом Августом, Стефаном Баторієм, Зигмунтом ІІІ, Владиславом та іншими різноманітні права та привілеї. Робилося це, аби допомогти Острогові піднятися з руїн та попелу.

Невдовзі, в силу обставин та, певно, вже після смерті й самого Яна Замойського, і подружжя його сестри Йоанни Барбари та Олександра Конецпольських згадані володіння, вочевидь, спочатку переходять до рук сина названого вище подружжя – краківського каштеляна Станіслава Конецпольського. Згодом однак, безпотомно помираючи, Станіслав у 1682 році відписав величезні маєтки, серед яких була й належна йому частина Острожчини, своєму дядькові Янові Олександру Конецпольському.

Деякі села зі згаданої Острозької волості, як і в попередні роки, на різних договірних умовах віддавалися у володіння слугам, клієнтам чи іншим пов’язаним із власником людям, які, вочевидь, своєю чергою, теж передавали їх іншим, здавали в оренду абощо. Так, можливо з руки С. Конецпольського село Нетішин тримав згаданий у податковому документі за 1677 – 1679 роки неназваний на ім’я пан Страш (Strzasz). З праці Каспра Несецького «Польський гербівник» довідуємося, серед іншого, що родина Страшів корінням сягала Краківського та Сандомирського воєводств Речі Посполитої. У 1687 році Нетішин, набутий від пана Прушовського(?), перебував у володінні теж незнаного ближче пана Гулевича, а на 1690 рік від Гулевича наше село тримав невідомий нам, можливо із сусіднього Острога, єврейський рабин.

Зрештою й останній Конецпольський, не довго тримаючи Острожчину, 8 липня 1690 року продав її великому коронному гетьманові Станіславу-Яну Яблоновському, про що засвідчилось відповідним записом у Львівських актових книгах. Землі в черговий раз отримали нового власника та господаря. Родина Яблоновських у XVIII ст. поділилася: осідком однієї гілки стала належна частина Острога, іншої – сусіднє село Кривин. Нетішин відтоді й майже на півтора століття відійшов до «кривинських» Яблоновських – Станіслава-Вінцентія, Антонія-Варнави, Максиміліана та Владислава.

У Кривині Яблоновські заклали нову резиденцію, посадили розкішний парк. За переказом, котрий згадували у своїх працях Е. Рачинський та Ю. Дунін-Карвіцький, перший із Яблоновських власник цього маєтку, Станіслав-Ян, наказав полоненим татарам викопати навколо своєї садиби глибокий рів, ймовірно, той самий, котрий зберігся в сільському парку й досьогодні.

 

* * *

                З Острогом у другій половині XVII століття пов’язаний і відомий історичний переговорний процес між гетьманом Петром Дорошенком та Річчю Посполитою, що відбувався в 1670 році й знаний під назвою Острозької комісії. Про неї згадав у своїй славнозвісній праці «Літописець або хронічка» й уродженець сусіднього Нетішину села Колом’я (давня назва – Колимлі) Яким Єрлич (Joachim Jerlicz): «[1670 року] Місяця травня 8 дня – комісія з козаками призначена була від короля Його Милості. Їх милості пани сенатори до Острога з’їжджались (…), на котру Дорошенко, будучи на той час гетьманом, відіслав двох чи трьох козаків, оправдовуючись, що з військом з огляду на різні свої причини не могли зібратися й домовитися, що відкладають [переговори. – Т.В.] до двох тижнів; по двох тижнях що знову відкладають і так ні з чим протягом кількох тижнів, так що змушені були роз’їхатися, що було кілька разів…».

Перемовини велись мляво – чи то затягувався час, чи й справді так складались обставини. В результаті польська сторона уклала договір не з Дорошенком, а з іншим гетьманом – Михайлом Ханенком: очолюване останнім козацтво переходило під протекторат Польщі... З осені того ж року Ханенко разом із Іваном Сірком розпочав кількарічне змагання з Дорошенком за владу на Правобережній Україні.

 Тарас Вихованець 

 

На рис.: Кривин. Загальний вигляд. Мідьорит за мал. Л.Ц. Фурманна. Бл. 1815 р.