Романчук О.

За водними ресурсами Хмельницька область займає 6-те місце в країні. Тут налічується понад 3000 річок, струмків загальною протяжністю біля 10 тисяч км. Багато ставків і водосховищ, а природних озер дуже мало. Більше 120 річок мають довжину понад 10 км і лише 10 річок області  мають довжину більше 100 км.

Річки області відносяться до басейнів Дністра, Південного Бугу  та Дніпра. Вододільною смугою області є її центральна гіпсометрично найвища частина з абсолютними висотами 340-350 м, на якій лежать витоки майже усіх річок області (Південного Бугу, Случі, Хомори, Збруча, Смотрича, Ушиці тощо).

Через територію області, в тому ж числі  через Славутський район, протікає річка Горинь – одна з найбільших правих приток Прип’яті. Вона бере початок біля с.Волиця Тернопільської області і протікає через Хмельницьку  і  Рівненську області.

Її загальна довжина 659 км, а в межах Хмельницької області 120 км. Площа басейну 27650, 0 км 2 . Горинь приймає досить багато невеликих водних притоків: Калинівка – 12 км, Полква – 45 км, Тростянка – 12 км, Соснівка – 13 км, Лубохівка – 13 км, Руда – 13 км, Радошівка – 22 км, Очеретянка – 14 км, Цвітоха – 39 км, Богутівка – 20 км, Утка – 20 км, Вілія – 77 км та інші. Найбільша із них Суч,  довжиною 451 км 2 .

Річковий стік утворюється, перш за все, за рахунок атмосферного зволоження та підземних вод. Річки Хмельниччини загалом мають рівнинний характер. Це означає, що в річках області є весняна повінь, літня та зимова межень і зимовий льодостав.

Внутрішній розподіл стоку характеризується такими величинами: у весняний сезон (березень-травень) стікає до 40-50% річного стоку, в літньо-осінній період (червень-листопад) – близько 40 %, а взимку (грудень-лютий) – приблизно 10-20%.

У кінці листопада та на початку грудня на річках утворюється сало, забереги та шуга, коли температура повітря падає нижче нуля. Стійкий льодостав з’являється на річках   і ставках в кінці грудня – на початку січня, але бувають роки, коли стійкий льодостав не утворюється.

Особливо це сталося після 1970 року, коли в кліматі сталися глобальні зміни. У зв’язку з потеплінням та зменшенням опадів змінився і водний режим річок. Ще однією причиною зменшення стоку річок стала масова меліорація невеличких річок та струмків, боліт та озерець, які були акумуляторами вологи.

У зв’язку із зміною клімату зменшився сніговий покрив, а це привело до того, що  весняні повені стали не повноводними. Часом рівень води у річках весною не виходив за межі берегів, особливо у верхів’ї та середній частині річок.

Кожна річка має твердий стік – це перенос водним потоком мінеральних та органічних частинок (піску, гальки, намулу, решток рослин) і розчинів солей. Найбільша кількість наносів поступає в  ріки та стави внаслідок площинного змиву після дощів та танення снігу. Особливо цей процес проходить інтенсивно  там, де наявні великі  площі орних земель на схилах і де мало лісів. Хмельницька область тільки на 13 % покрита лісами. Основна частина лісових масивів зосереджена у поліській частині області: Ізяславському, Славутському, Шепетівському районах, де вони займають площу близько 40 %.

В 1980 –х роках на території області заліснено багато ярів і крутосхилів, що значно послабило ерозію грунту.

Під час високих весняних повіней русла річок очищалися від  наносів і ставали глибокими і повноводними. В останні десятиліття таких повеней, наприклад на річці Горині, не спостерігається і русло річки сильно занесено піском, мулом, рослинними рештками.

Хімічний склад води у Горині гідрокарбонатнокальцієвого типу тому, що долину річки прорізають карбонатні породи – вапняки, мергелі, леси тощо. Середня мінералізація води до 500 мг/л. під час весняного паводку, коли стік формується сніговими (атмосферними) водами мінералізація знижується до 170-300 мг/л, а влітку підвищується до 700-860 мг/л.

Якість води визначається в основному наявністю в них різних мінеральних солей і органічних речовин, які  перебувають в розчиненому і завислому стані. Річкова вода змінюється від м’якої, під час весняного водопілля (2-4 мг-екв) -  до твердої, під час межені (4-7 мг-екв).

На берегах Горині та її притоках знаходяться міста, селища міського типу, села, сільськогосподарські ферми, польові стани, які своїми неочищеними промисловими та побутовими стоками забруднюють річку.

Під час дощів та танення снігу із полів зливаються у річку мінеральні добрива, пестициди, отрутохімікати.

Річки Хмельниччини утворилися на місці Сарматського моря завдяки підняттю Східно-Європейської (Руської) платформи, у межах двох головних її структурних елементів – західної частини Українського кристалічного щита і його західного схилу – Волино-подільської плити. 1

Береги Горині та її приток частково були заселені ще 150 тис. років тому в епоху палеоліту, у так званий ашельський період. 2  Пізніше вони густо були заселені племенами різних археологічних культур, які залишили після себе сліди у вигляді стоянок, поселень, могильників.

Відрізок Горині та її притоки, що протікають територією Славутського району, протягом ХХ століття досліджували археологи: Антонович В.Б., Гамченко С.С., Кочубей В.І., Савчук А.П., Березанська С.С., П’ясецький В.К., Горшкович Й., Самолюк В.О., Романчук О.М., Винокур І.С.. Мегей В.П., Гуцал А.Ф., Бандрівський М.І., Яницький О.І. 3

В басейні Горині було виявлено десятки поселень від пізнього палеоліту до часів Київської Русі. На місцях колишніх поселень був зібраний підйомний матеріал, а на деяких проводились незначні розкопки. Крім поселень були виявленні курганні і безкурганні могильники доби бронзи, раннього заліза, зольники. 4

З 1998 року в околицях Нетішина регулярно проводяться розкопки курганів доби східно-тшинецької культури під керівництвом доктора історичних наук, професора Софії Станіславівни Березанської з інституту Археології Академії Наук України, а також нетішинського археолога Валерія Самолюка. Зібраний під час розкопок та розвідок археологічний матеріал став основою для створення експозиції “Археологія” Нетішинського міського краєзнавчого музею. 5

Древнє поселення широко використовувало Горинь у господарських цілях. В річці ловили рибу, полювали на водоплавних птахів, бобрів, видр, збирали молюски. На заплавних луках випасали велику рогату худобу, коней. Береги річки Горині розорювалися під поля. В заплаві виходили на поверхню поклади гончарних глин (м.Славута, с.Кривин, с.Крупець, с.Солов’є, с. Комарівка, с.Колом’є. с.Сільце), які служили сировиною для виготовлення посуду з часів неоліту до кінця ХІХ ст.- середини ХХ ст. Гончарні осередки були в селах Голики, Колом’є, Дорогоща, а в м.Славута в ХІХ ст.- на початку ХХ ст. працювала фаянсова фабрика. Ще дві фарфоро-фаянсові фабрики працювали на місцевій сировині в кінці ХІХ ст. в селах Хоровиця і Білотин теперішнього Славутського і Ізяславського районів. 6

В болотистому басейні Горині залягають значні поклади болотної руди, які з доби раннього заліза і до початку ХVІІІ ст. широко використовувалися для виплавки кричного заліза. Значним металургійним осередком в Погорині в  добу Київської Русі до ХVІІ століття було відселене нині село Дорогоща. Взагалі залишки домниць у вигляді розсипів залізного шлаку є частими знахідками на берегах Горині. 7

Береги Горині були зарослі дрімучими сосново-дубовими лісами, в яких заготовлялася будівельна деревина, дрова. У кінці ХІХ століття річка слугувала для сплаву лісу, судоплавства.

В 1810 році, під керівництвом інженера-гідротехніка Матушевського, поблизу сіл Тучина, Олександрії, Козлина (тепер Рівненська обл.) були побудовані шлюзи, які підняли воду аж до Острога. Горинь стала повноводною і на ній в населених пунктах Нетішині, Тучині, Олександрії, Деражному й Степані звели пристані.

Через Нетішинську пристань щорічно проходило товарів на суму 46370 крб. сріблом. Проіснували шлюзи до 1858 року і за розпорядженням міністра шляхів і комунікації Російської імперії були розібрані.

На невеликому відрізку Горині, від с.Ташки до с.Сільце, у різні часи працювало шість папірень: с.Ташки (1886-1926 рр.), м.Славута, дві папірні побудовані у 1818 і 1822 роках, с.Полянь 1872 р. с.Комарівка (1850-1913 рр.), с.Сільце (1786-1800) 9 Водяні млини були в с.Ташки, с.Славута, Стригани, а в Нетішині з 1905 року. 10

Місто Славута було значним ремісничим, промисловим і торговим центром краю  у ХІХ- початку ХХ ст.

Із промислових підприємств в місті працювали: фаянсова фабрика, три толевих заводи,  пивоварний завод, три суконні фабрики, чавунно-ливарний завод, фарбувальний завод, шкіряний і лісопильний заводи. Після більшовицького перевороту більшість з перерахованих підприємств не змінили свій профіль і стали працювати на новий суспільний лад. 11

В селі Нетішині у 1936 р.,  біля млина було побудована гідроелектростанція, яка працювала до 1941 р. Після війни ГЕС була відбудована і в 1947 р. знову  дала  струм. В 1964 році ГЕС закрили.

В 1977 році в околицях Нетішина  почалося будівництво атомної електростанції, а на території села місто енергетиків. 13 Сьогодні на ХАЕС працює два енергоблоки. В майбутньому працюватиме ще два. Будівництво ХАЕС дуже змінило частину Горині біля села Нетішина. Земснаряди намивали грунт, утворювалися в заплаві штучні водойми, канал, будувалося місто енергетиків. За кілька кілометрів від річки звелися корпуси АЕС та водоймище-охолоджувач. Сьогодні атомна енергетика та 36 тисячне місто негативно впливають на навколишнє середовище. Береги Горині та приміські ліси  сильно забруднені побутовим сміттям, слідами кострищ. Бездушне браконьєрство усіма відомими способами лову по суті обезрибнило річку.

Особливо негативно впливає на мешканців річки ловля риби електроловами. А  та риба, що продається на “зеленому базарчику”,  навряд чи зловлена простою вудочкою.

У 1978 році у нашому регіоні різко упав рівень грунтових вод. Горинь поблизу Нетішина тече у зоні Малого Полісся. Пригоринні ліси з болотистою місцевістю були багаті дрібними озерами, струмочками. Сьогодні від цих озер залишилися тільки сліди. Немає і струмків, які витікали з цих озер, а це вплинуло на повноводність річки.

Розвиток промисловості у другій половині ХХ століття негативно вплинув на якість річкової води. У притоки Горині і саму річку скидаються малоочищені, а більше - неочищені промислові відходи. Багато іхтіофауни річок не видержують хімічного отруєння і відмирають. Частина  річкових водоростей зникла.

Мешканці прибережних сіл по-хамськи відносяться до навколишнього середовища. Стихійні сміттєзвалища сьогодні супутні кожному селу. На береги річок вивозять побутове сміття, рослинні відходи, які забруднюють навколишнє середовище.

На даному етапі надзвичайно актуальною є проблема охорони екосистем великих та малих річок України. Горинь, як головна водна артерія Полісся, є важливою ланкою у формуванні біотопів цієї унікальної географічної зони. Щоб покращити її стан, необхідна низка природоохоронних заходів, які передбачені законодавством України. Але, насамперед, велике значення має екологічна поінформованість населення та ековиховання  юного покоління.  У великій мірі стан Горині залежить від ставлення кожного до її проблем.

В Нетішинському міському краєзнавчому музеї є зал, експозиція якого присвячена природоохоронній тематиці, висвітлює стан довкілля регіону, ознайомлює відвідувачів із прикладами неправильного використання земель в долині річки та їх наслідками. Поряд із поданням теоретичної інформації, працівниками музею проводяться практичні акції по прибиранню території околиць Нетішина.  10 липня 2004 р. на базі міського краєзнавчого музею був проведений семінар “Збереження та захист екосистеми річки Горинь”.

Горинь потребує нашої уваги і допомоги. Адже нашим нащадкам вона потрібна чистою і життєдайною.

 

Джерела

 

  1. <!--[if !supportLists]-->Гренчук К.І. Природа Хмельницької області. – Львів, 1980. – С 13, 65, 67, 73-76, 79. Гренчук К.І. Природа Ровенської області. – Львів, 1976. – с. 66-77.
  2. Романчук О.М., Черняков І.Т. Стоянка ашельської доби. Співак біля м.Нетішина на р.Горинь // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. – Нетішин, 2002. № 1 – с. 135-144.
  3. Баженов Л.В., Баженов О.Л. Етапи археологічних досліджень південно-східної Волині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. с.-151-157.
  4. Винокур І.І., Гуцал А.Ф., Мегей В.П. Могильник доби бронзи в Погорині // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. с. – 151-157.
  5. Березанська С.С. Про новий тип пам’яток тшинецької культури // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. с. – 178-183.
  6. Оссовський Г. Геологическо-геогностический очерк Волынской губернии. – Житомир, 1867 – с 173-174, 178. Stownik Geoqraficzny krolestwa Polskeao i innycn krajow slowianskicn. – Warsvawa, 1882. – Т ІІІ. – с. 157 – 159.  Памятная книга – Волынской губернии 1915. Житомир, 1914. с. 50-52. Романчук О.М. Гончарний комплекс початку ХІХ ст. села Колом’є на Славутчині // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. с. 195 – 199.  Романчук О.М. Традиційні промисли Дорогощі // Там само. – с. 191-193.
  7. Романчук О.М. Традиційні промисли Дорогощі // Там само. – с. 189 – 190.
  8. Военно-статистическое обозренние Русской империи. – Том Х. Часть 3 – Волынская губерния.- Санктпетербург 1850.- с.40. Тимощук о. Нетішин – порт у далекому минулому // Нетішинський вісник.- № 8 (1092) – 2003. – с.9.
  9. Мацюк О.Я. Папір та філіграні – на українських  землях (ХVІ – початок ХХ ст.) “Наукова думка”, 1974. – с. 44, 64 – 65, 71, 73.
  10. Памятная книга Волынской губернии на 1915 год. – с. 51.
  11. Там же.
  12. Вихованець В., Вихованець Т. Хронологія села Нетішин (з найдавніших часів) // Нетішинський вісник. – 4 серпня 2001 року. - С. 7
  13. Троценко Л.А. Історія будівництва Хмельницької АЕС. Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. – Нетішин, 2002. С. 259 – 261.

 

Романчук О. Річка Горинь: минуле і сьогодення / О. Романчук // Збереження та захист екосистеми річки Горинь. – Нетішин, 2004. – С. 6-11.