«Бо маю службу служити своїм накладом»

Скупі записи у Заславській замковій книзі іноді містять матеріал про побут наших предків ХVІ століття.

Так, здавалось би, що цікавого можна дізнатися із запису про поділ майна між заславським землянином Федором Кудлою та його мачухою Аннушою Кудловою, зроблений у Сьомаках (нині Славутський район) 26 серпня 1573 року? Звичайна буденна сімейна справа, яку нині у більшості випадків вирішують родичі між собою після похорону покійника, не вдаючись до сторонньої допомоги. А ось Федору Кудлі та Аннуші Кудловій, які не мали ніяких претензій одне до одного у поділі успадкованих від покійного батька і чоловіка Остапа Кудли-Корчиківського ґрунтів, людей, майна рухомого та нерухомого, а також «сіменнічка» (маєточка), таки знадобилося записати умови того поділу до Замкової книги.

Однак, уважно перечитавши цей запис, розгадка такого кроку таки знаходиться. І полягає вона у тому, що Федір Кудла  збирається на «воєнну» (так у запису) службу. Служба ж ця, як відомо, у всі віки була небезпечною і непередбачуваною, а тим більше у шістнадцятому столітті. Отож у запису йдеться не лише про те, яку частку спадщини отримали Федір (половину) і Аннуша (третину), але й про те, як має бути забезпечене майбутнє Федорових сестер. І хоч у книзі не вказані їхні імена, але йдеться про те, що вони повинні отримати, виходячи заміж. А також, що належатиме і самій вдові, якщо наважиться на заміжжя.

А що ж до служби «воєнної», то від імені Федора і, напевно, з його слів записано, що частина батькових статків йому належить тому, що «маю службу служити своїм накладом, толко люди вирад всі повинні будут дати мнє». Мабуть, на той час уже був якийсь обов’язковий перелік того, з чим виряджали до війська. І з огляду на цей факт зовсім по-іншому потрібно сприймати слова з відомої української народної пісні «Виря­джала мати сина у солдати». Оскільки ж Федір Кудла на той час вже не мав ні матері, ні батька, то й виряджати його мали люди. А детальний опис того, що кому перейде у влас­ність, швидше нагадує не розподіл спадщини, а заповіт самого Федора на випадок якоїсь біди. Інакше в документі не було б ще однієї фрази: «Якож дєл (договір, угоду) тот маємо обоє сторони держати вічно, моцно, непорушно”.

Сергій Сердюк