ВІН ТВОРИВ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНУ СИМВОЛІКУ

До 100-річчя з дня смерті відомого графіка,

фундатора українського національного мистецтва Г. І. Нарбута (25. ІІ. 1886 – 23. V. 1920)

Свого часу доктор мистецтвознавства Степан Таранущенко (9. ХІІ. 1889 – 13. Х. 1976) писав: "В особі Г. І. Нарбута українське мистецтво здобуло першорядного майстра європейської виучки й діапазону творчості, одночасно з тим Україна дала світовій культурі блискучого, яскраво національного графіка".

Останній свій задум – ілюстрування "Енеїди" Івана Котляревського (виставка видань цього твору в міському музеї відбулась нещодавно)  художнику не вдалося здійснити через передчасну смерть. Він виконав лише один малюнок із запланованих дванадцяти.

Хто ж він, звідки родом цей майстер європейської величини? Георгій (Юрій) Іванович Нарбут народився на хуторі Нарбутівка, поблизу Глухова, на Сумщині. Нарбути походили із старовиного збіднілого литовського роду, однак мали відношення до козацтва. Батько, Іван Якович, був високо освіченою людиною – закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. Мати, Неоніла Миколаївна Махнович, донька священника. У них було семеро дітей. Молодший брат, Володимир, став відомим поетом. У 1937 р. загинув у ГУЛАзі. Обійстя і хатні речі батьків були оздоблені виразною народною різьбою і малюнками. Споглядаючи їх, хлопчина брався творити щось подібне. У Глухівській гімназії він непогано опанував мистецьку справу при допомозі олівців і фарб. Малював барви місцевої природи.

Особливо цікавили хлопця візерунки й літери, якими було написане й оздоблене "Остромирове Євангеліє". Серед його спогадів читаємо: "Під час проходження курсу старослов’янської мови мене дуже зацікавило, як то в старовину книги писалися від руки. За зразком євангельського шрифта я переписав "Поученіє Володимира Мономаха до своїх дітей". Потім скопіював "Євангеліє від Матвія". "Пісню про Роланда" я зумів переписати готичним шрифтом з орнаментованими заголовними літерами. Це були мої перші спробування в графіці". Слід відзначити, що вони були досить вдалі.

Глухів, колишня гетьманська столиця, кругом був багатий на цінну старовину. Разом з друзями Георгій вивчав орнаменти на давніх будівляв, розкопував козацький вал. Цікавився стародавніми архівами й гербами.

Місцевий лікар Петро Дорошенко давав допитливому гімназисту книги з власної бібліотеки, в т. ч. й журнал "Мир искусства". З його сторінок початкуючий графік знаходив відомості про твори античності й доби Відродження, про своєрідне японське мистецтво. Із захопленням розглядав він репродукції творів Володимира Боровиковського, Дмитра Левицького, Івана Білібіна, Віктора Васнецова, Олександра Бенуа.

Чи міг юний Г. Нарбут в той час подумати, писала дослідниця його творчого життя Ярослава Музиченко, що через кілька років Бенуа і Білібін ділитимуть з ним життєві радощі і труднощі? Відомий російський художник, історик мистецтва, художній критик, засновник і головний ідеолог об’єднання "Світ мистецтва" О. Бенуа стане йому вірним другом, а І. Білібін, також популярний російський художник, ілюстратор книг, театральний оформлювач, учасник об’єднання "Світ мистецтва" буде для нього більш ніж учитель.

Одинадцять років Г. Нарбут жив і навчався в Петербурзі. І. Білібін, побачивши в 20-річному юнаку неабиякий талант митця, запропонував кімнату у своєму будинку. Ось як він оцінив його здібності: "Нарбут – оргомнейших, прямо необъятных размеров талант. Я считаю его самым выдающимся, самым величайшим из русских графиков". Вони разом оформляли певні книги. Учень був у захваті від творчої манери вчителя і трохи наслідував його. Однак Білібін радив молодому художнику шукати власну творчу дорогу. І відкриття особистого нарбутівського стилю не забарилося.

В цей час він досконало вивчив китайське, італійське і німецьке мистецтва. Мав феноменальну зорову пам’ять: варто йому було хвилин 10 придивитися до предмета, як він чітко запам’ятовував його в деталях і міг відобразити абсолютно точно на малюнку

Дуже швидко Г. Нарбут став своїм у колі товариства "Мир искусства". Художники цього кола цікавилися Україною, особливо козацтвом та його добою, творили відповідні картини.

У 1909 р. Г. Нарбут за порадою І. Білібіна їде в Німеччину, зокрема, до Мюнхена вивчати мистецькі методи тамтешніх художників. Там він відвідував приватні художні галереї, вивчав спадщину Альбрехта Дюрера, знайомився з колекціями міських музеїв. Звернув увагу на підбірки дитячих іграшок. Це його захопило на стільки, що, повернувшись до Петербурга, зібрав власну колекцію іграшок, навіть сам дещо виготовляв. З цього скарбу зробив ескізи і помістив їх у книгу "Іграшки".

Тим часом, Г. Нарбут ілюстрував дитячі книги, зокрема, казки Г.-Кр. Андерсена, українські народні, а також збірки пісень. Особливе визнання принесли йому малюнки до видання байок Івана Крилова. Любив малювати різноманітні заставки, віньєтки в різних стилях, а також герби та емблеми. Виконував ілюстрації для журналу "Гербовед" і входив у його редколегію. Був відомим дослідником і аналітиком геральдики.  

Нарбут зажив слави реформатора світового рівня в галузі книговидавництва. Він чи не першим почав вирішувати проблеми комплексного оформлення книги, звертаючи увагу на кожен її елемент – шрифти, малюнки, заставки, вигляд обкладинок. Визначав формат і площу тексту, полів, підбирав папір і визначав спосіб друкування. Співпрацював з фахівцями найкращих тогочасних друкарень.

Особливе захоплення митця становили шрифти. Тут він був неперевершений фахівець. Мав глибокі знання про культуру народів різних епох. Відтак, за шрифтовою графікою безпомилково визначав ту чи іншу епоху. Також міг діяти і навпаки: духовний світ будь-якої доби був здатний вдихнути у графічний вигляд шрифту, який творив сам. На базі старовинних літер з українських літописів створив новий шрифт, який від сучасників отримав назву "нарбутівський".

Плідно працював наш герой і в жанрі архітектурної фантазії. Пройшов короткий курс архітектури; з великим інтересом вивчав пам’ятки стародавнього зодчества; створював сам оригінальні будівельні проекти.

Та головне, в чому відзначився цей багатопрофільний митець, це ілюстрування книг української тематики. В той час вони немалою кількістю видавалися у Петербурзі. З великою любов’ю оформив п. Георгій книги викладача архітектурного мистецтва Г. Лукомського "Давня архітектура Галичини", "Стародавні садиби Харківської губернії", "Малоросійський гербівник", "Герби гетьманів Малоросії".

Двічі на рік, влітку і на Різдвяні свята, приїздив в Україну, відвідував рідну Нарбутівку. Записував там народні пісні, прислів’я. Мандрував старовинними містами, оглядав маєтки й монастирі. Великий творчий інтерес викликав у митця музей українських старожитностей Василя Тарновського у Чернігові. З 18-ти років збирав цей чоловік предмети української старовини, переважно речі відомих історичних діячів – козацької старшини, гетьманів. А поки жив, у нього гостювали Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Марко Вовчок. Ілля Рєпін робив тут ескізи до знаменитої картини "Запорожці пишуть лист турецькому султану".

Нарбут був у захопленні від усього, побаченого тут – перейнявся козацькими звичаями, гумором, мистецтвом. Пошив собі козацького жупана старовинного крою і вдягав його на веселих вечірках, копіюючи козака.

Як свідчать дослідники життєвого шляху Г. Нарбута, неабиякий переворот у свідомості і творчості оригінального митця вчинила виставка "Ломоносов і єлизаветинські часи", влаштована Імператорською академією наук у Петербурзі в 1912 році. Нарбутові було запропоновано виконати настінні розписи в залі "Малоросія". На цій виставці він уперше в житті побачив величезне розмаїття речей, які свідчили про надзвичайно високий рівень української багатовікової культури. Тут експонувалось безліч стародруків і рукописних книг, архівні документи, шедеври українського золотарства і срібні предмети. Далі, зібрано десятки зображень запорожців на старовинних предметах, печатках, порохівницях тощо. Були тут і високохудожні гравюри, фотографії українських архітектурних шедеврів.

 Усі ці скарби показали, якою насправді багатою була духовна велич України. Нарбут загорівся бажанням залишити свій вагомий слід у цій славній спадщині. В 1914 р. він взяв участь у Міжнародній виставці друкарства і графіки в Лейпцігу як член її Російського відділу. За свою творчість був удостоєний Золотої медалі та почесного диплому. Не раз його мистецькі зусилля винагороджувалися солідними грошовими сумами.

В 1917 р. почався період утвердження України як самостійної держави. А митець розпочав працю над "Українською абеткою" і створив 15 аркушів з оригінально зображеними літерами та ілюстраціями до них. Відтак, вважав абетку своїм найкращим, найулюбленішим  графічно-художнім твором.

Уже після Лютневої революції 1917 р. Г. Нарбут залишив Росію і повернувся в Україну. Він був відряджений до Києва новоствореним мистецьким об’єднанням описувати і впорядковувати цінні художні пам’ятки Маріїнського палацу. Тут він з головою поринув в суспільну проблематику України, котра ставала на ноги. На замовлення Центральної Ради Г. Нарбут у 1918 р. працював над створенням державної символіки.

За гетьмана Павла Скоропадського зобразив Державний Герб наступним чином – на блакитному восьмикутнику стояла постать козака, обрамленого стилізованим орнаментом та з Тризубом угорі. За зразком давньоукраїнської – створив проект Державної печатки: на ній був козак з рушницею. Також спроектував печатку Державного секретаріату, поштові марки та виготовив малюнки перших грошових знаків Української держави. Розробляв ескізи мундирів для української армії.

Із своїм сімейством мешкав в Георгіївському провулку в буд. №11, де знімав 5 кімнат. Був людиною товариською і гостинною, любив працювати в оточеннні дітей і друзів під їх гамір і сміх. Сам був за вдачею веселим, з тонким гумором. Незадовго до смерті, зболений і виснажений, жартома писав своєму другові Модзалевському: "Високоповажний Вадиме Львовичу, як ні жаль, но у мене немножко тиф".

У квартирі Нарбутів збиралася київська еліта: Павло Тичина, Михаль Семенко, Микола Зеров, Лесь Курбас, Сергій Єфремов, Данило Щербаківський. Композитор Пилип Козицький створив музичний портрет Нарбута. В розмовах з Миколою Біляшівським проектували концепцію і структуру майбутньої академії мистецтв України. 5 грудня 1917 р. цей заклад було відкрито. Нарбут очолив у ній відділення графіки. На той час уже був професором. Складні політичні часи змусили очільника академії Федора Кричевського виїхати на Полтавщину. Відтак, ректором її було обрано Г. Нарбута. А коли приміщення закладу було однією з чергових влад забрано, Г. Нарбут навчав студентів у своїй квартирі.

Радянський період в історії України сприйняв без особливих ускладнень. Йому запропонували посаду начальника відділу мистецтв при Наркоматі освіти УСРР; був головою секції художньої промисловості відділу мистецтв Наркому освіти, головою комісії з організації музею імені Ханенків. Але це був дуже короткий період життя митця. Йому зробили тяжку операцію з видалення каменів у печінці. В цей період захворів на тиф і помер 23 травня 1920 р.

Син Данило також був талановитим художником. Відбув 2 роки в ГУЛАзі на будівництві Біломорканалу. Брав участь у ІІ Світовій війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Потрапив у полон на теренах Волині. У Ковелі грав вистави з жінкою ідеолога українського націоналізму Д. Донцова. Був звинувачений окупаційною німецькою владою в їх антинімецькому характері. Зміг вчасно зникнути з міста і очолив сотню УПА. Все життя – коли таємно, коли явно вважав себе переконаним українським націоналістом. Був лауреатом премії ім. Т. Г. Шевченка. В кінці життєвого шляху став членом УНА – УНСО. Жив у Черкасах. Там і помер. Мав безліч своїх художніх виставок. Його картини знаходяться в багатьох музеях світу. Донька Г. І. Нарбута Марина Березовська була класичною танцівницею. Після війни емігрувала в Австралію, де працювала викладачем у балетних школах.

Василь ВИХОВАНЕЦЬ,

науковий спіробітник Нетішинського міського краєзнавчого музею. (За окремими виданнями).