Атомна станція – єдиний механізм, де кожна ділянка відіграє свою, визначену проектом, роль у виробітку електроенергії. Але реакторне відділення – це серце станції, а працівників реакторного цеху  можна сміливо величати доглядальниками цього серця.

25 років тому  створено  реакторний цех. Ще тільки монтувались стіни оббудови, ще реакторна установка шукала собі місце у великому нагромадженні конструкцій, а працівники­ цеху вже готувались до експлуатації атомного енергоблока. Частина персоналу проходила стажування на Нововоронезькій АЕС. Працівники цеху брали безпосередню участь у  наладці обладнання, знали всі конструктиви назубок. Вони вчились самі і навчали ремонтників та майбутніх експлуатаційників справі. Висока моральна відповідальність, недоспані ночі – все це в біографії тодішніх працівників цеху.

Першим начальником цеху був Микола Петрович Дудченко, який перед ХАЕС вже пройшов шлях від чергового електромонтера до начальника реакторного цеху на Кольській АЕС, попрацював заступ­ником начальника реакторного цеху Калінінської атомної станції. На ХАЕС пройшов шлях до директора станції і згодом - президента компанії НАЕК «Енергоатом».

1987 рік – рік пуску реакторної установки. Цій події передувала низка перевірок обладнання на готов­ність, випробування систем в різних режимах тощо. Ось лише деякі етапи тієї титанічної роботи колективу і реакторників зокрема. В середині року проведено випробування обладнання  та систем по об‘єд­наному­ допоміжному корпусу, об‘єд­наному газовому корпусу, спецкорпусу, блочній насосній станції, дизель-­генераторним станціям, на гідро­спорудах, у реакторному і турбін­ному відділеннях, в інженерних мережах. Проведено випробування захисної оболонки на щільність та міцність, гідравлічні випробування, промивання і обкатку ядерної  установки.

31 серпня  Групою управління пуском (ГУП) прийнято рішення про проведення першого етапу гідрав­ліки і промивання ЯПВУВ-320.

15 вересня матеріали готовності представлено комісії Держатом­енергонагляду (ДАЕН), Державній приймальній комісії з перевірки готовності блока №1 до фізичного пуску­.

15 жовтня 1987 р. ГКП приймає  рішення про проведення часткового  ремонту обладнання в обсязі Програми проведення повторних випробувань систем, характеристики яких не  задовольняли вимогам налагоджування вимірювальних каналів. 

16 листопада розпочато завантаження ядерного палива у реактор першого енергоблока. 24-го  завершено завантаження ядерного палива. Сьомого грудня  ГУП на чолі з головним інженером станції В‘ячеславом Андрійовичем Вікіним і заступником головного інженера Віктором Ігоревичем Ігнатовим прийняла рішення про виведення реактора на мінімально контрольований рівень (МКР) потужності.

10 грудня  о 6.00 годині  здійснено фізичний пуск блока. Провідний інженер з управління реактором Юрій Федорович Галанчук ініціював­ першу реакцію ділення (контрольованого) в активній зоні реактора. Виконуючий обов’язки начальника реакторного цеху Володимир Іванович Софіюк доповів директору станції Миколі Степановичу Габ­рійчуку про готовність персоналу до безпечної експлуатації ядерної установки. 17 грудня о 6.00 годині реактор виведено на міні­мально контрольований рівень і після фізичних експериментів настав етап “Енергетичного пуску і освоєння проектної потужності блока”.

22 грудня  блок №1  ввімкнуто у мережу.  Отож, розпочався період освоєння потужності енергоблока. Складні обставини випали на плечі колективу АЕС і зокрема керівника реакторного цеху Володимира Михайловича Жебеля. Під стінами станції «зелені» влаштовували мітинги, створюючи нервозний стан.

 1993 року до керма цеху приходить Микола Васильович Комендантов. Тогочасна газета «Хмельницька АЕС» засвідчила: «До посади начальника цеху Микола Васильович йшов понад 20 років. Крок за кроком, не перескакуючи через шаблі. І ця поступовість, сановитість, твердість поступу відчувається в  усьому, що він робить. Це цінують товариші по роботі. Підготувати  хорошого оператора, який опікується серцем енергоблока – справа складна і дорога: потрібні ґрунтовні знання, відповідні психологічні параметри. Стати керівником таких людей і залишитись авторитетом – непросто і відповідально.

Микола Васильович свій  шлях у атомну енергетику розпочав у роки, коли вона носила статус найпрестижнішої галузі. Освіту отримав у Томському політехнічному інституті. Після закінчення навчання 12 років відпрацював на Білібінській АЕС в Магаданській області, а в Нетішин перебрався з пуском 1-го енергоблока. Начальник зміни блока, потім зміни станції, і вже тоді – начальник реакторного цеху».

Нині на посаді начальника відділу модернізації і реконструкції Хмельницької АЕС трудиться Валерій Карпович Старіков. Саме він перейняв віжки правління цехом у Комендантова. Зрештою, чи потрібні віжки людям, свідомим своєї участі? Кожен, хто сідає за пульт управління реакторною установкою, усвідомлює, що відповідає за всю галузь, і не лише в Україні. Другого Чорнобиля не може бути – це заповідь, якщо хочете – молитва.­

У складних умовах, коли в країні єдиним стабільним джерелом енергії було атомне, коли високо­професійним людям сім місяців не платили за роботу, - вони чесно, свідомо і надзвичайно виважено експлуатували енергоблок. Вони ж були в числі тих, хто першим підняв голос на захист прав трудящої людини і влаштовували акції біля стін Кабміну, на площі Нетішина, здійснювали переговорний процес з керівниками галузі і держави.

А ще в  душі у кожного жевріла впевненість, що необхідно плекати молоду зміну, бо неодмінно запрацює другий енергоблок.

Двотисячного року відбулось робоче засідання приймальної комісії по будівництву другого енергоблока.

 В перерві між дев’яносто п’ятим та двотисячним роками командний місток цеху обіймали Валерій Іванович Максимов, Валерій Анатолійович Кравець, Микола Георгі­йович Степанський (двоє останніх обіймають нині високі пости в НАЕК «Енергоатом»). Саме колишні працівники цеху, а на момент 2001 року президент НАЕК «Енергоатом» Юрій Недашковський і Генеральний директор ХАЕС Володимир Софіюк оприлюднюють «Заяву про екологічні наслідки діяльності ХАЕС після введення в експлуатацію енергоблока №2». Далі починається процес «оживлення» другого енерго­блока. В реакторному відділенні кипить робота, за вісім місяців 2003-го  здано в експлуатацію 276 приміщень, розпочато контрольне збирання реактора. Зокрема проведено його перший етап – формування активної зони імітаторами ТВЗ. А експлуатаційники здають екзамени. В центральній екзаменаційній комісії склав іспит провідний інженер з управління реактором О.В.Синюта. Згодом кількість тих, хто отримав ліцензію на допуск до управління реактором, збіль­шиться. Хочеться відзначити, що разом з підготовкою до пуску, реакторники чудово експлуатували перший енергоблок. Так, 2003 року вперше перейдено рубіж у сім мільярдів кіловат-годин електроенергії, а наступного, пускового, - у сім з половиною мільярдів кіловат-годин електроенергії.

 В пам’яті ще свіжі події 2004  року, напружений ритм пуску енергоблока №2. До його введення в дію доклали зусилля Олег Вадимович Хатьомкін, нинішній начальник цеху Ігор Васильович Гундар, десятки спеціалістів, імена яких не потрапили на шпальти газет.

З нагоди нинішнього ювілею знаком «Почесний працівник ХАЕС» відзначений Григорій Трембач. Відзначені начальники змін Сергій Судаков, Олександр Мегдюк та Андрій Підопригора, провідні інженери з управління реактором Сергій Сторожук, Андрій Родя, Олег Загребельний, Андрій Прокопчук, В’ячеслав Іванов, Микола Жебель, Ігор Довгий, Валерій Мельник, інженери з експлуатації 1 категорії Руслан Кандабаєв, Віталій Кузнецов, Олег Ковальчук, Андрій Христюк, Максим Дядинчук, Костянтин           Малько, Андрій Речкін, Максим Білей. Серед реакторників існують династії. Старші передають пульт управління реактором молодим. Є послідовність поколінь.

Реакторник – це звучить гордо. Не лише тому, що вони трудяться в сфері сучасних і високих технологій, де вимагається особливий підхід до справи, високий професіоналізм, постійне самовдосконалення. Реакторний цех – школа професійної майстерності і трамплін до зростання. Для кожного реакторника це не просто робота, а надзвичайна відповідальність, безкінечна відданість справі. Ці люди, як ніхто інший, усвідомлюють, що не мають права на помилку. Сила реакторників в тому, що разом вони дружня команда, а кожен окремо – сильна, впевнена в собі особистість.

Віктор Гусаров