Кожне періодичне видання має свою історію. Для одних вона вимірюється століттями, десятиліттями. Газеті “Нетішинський вісник” днями виповнилось лише 15 років. За цей невеликий відтинок часу її творці стали справжніми літописцями міста, що народилось на березі Горині завдяки натхненній праці будівельників та енергетиків.
Перший номер міської газети вийшов у світ у вересні 1991 року за редагуванням Володимира Баталова. У звернені до читачів на першій полосі зокрема йдеться: “У кожної газети свої завдання, кожна вирішує їх по-своєму. Ми вважаємо, що чим більше і цікавіше “Нетішинський вісник” писатиме про реальний перехід влади у руки міської Ради, про політичний і економічний суверенітет України, чим конкретніше заговорить вона про інтереси, щоденні запити і проблеми трудящих нашого міста, сприяючи їх розв`язанню, тим більше стане народною, справжнім порадником і другом читачів”. Своїми міркуваннями про народження нового часопису також поділився голова Нетішинської міської Ради народних депутатів Іван Гладуняк. Було надане слово головному архітектору Нетішина В.М`яснікову, який з оптимізмом оцінив перспективи молодого міста. Не обминули газетярі таку важливу для міста справу, як заготівля овочів на зиму працівниками відділу робітничого постачання ХАЕС. На останній полосі надруковано вірш Миколи Руцького “Музика одинокого серця”, який присвячено Василю Стусу.
“Нетішинський вісник” почав виходити у той період, коли йшла активна підготовка до Всеукраїнського грудневого референдуму про підтримку Акту Незалежності України та перших виборів президента. У другому номері часопису цій темі присвячена перша сторінка. Під логотипом газети розміщено великий заголовок «Скажемо “Так” незалежній Україні”, а далі йде звернення депутатів до виборців Нетішина та Славутського району, яке підписано депутатом Славутської міськради Павлом Лисенком, депутатами Нетішинської міськради Миколою Панасюком, Володимиром Яцком, Віталієм Зінченком та депутатом Хмельницької обласної та Нетішинської міської Рад Миколою Руцьким.
Робота над другим номером співпала з візитом до міста енергетиків відомого політика-правозахистника, кандидата на посаду президента України Вячеслава Чорновола. На шпальтах часопису він оприлюднив свою позицію стосовно майбутнього соціально-політичного розвитку нашої держави.
Вячеслав Максимович скористався нагодою відвідати ХАЕС та поспілкуватись із керівництвом та спеціалістами електростанції. Саме тоді він дав власну оцінку прийнятому мораторію на будівництво нових ядерних енергоблоків та перспектив розвитку атомної енергетики. Поряд із виступом Вячеслава Чорновола у газеті надруковано його запис у Книзі почесних гостей: ”Вперше побував на атомній електростанції, думаю, що вирішувати проблеми енергетики так , як це зроблено на Хмельницькій АЕС, другий енергоблок якої законсервовано у стадії, близькій до готовності, можуть тільки погані господарі. Думаю, у майбутній українській державі такої безгосподарності, коли спочатку вкладаємо мільйони і мільярди, я потім починаємо думати, не буде. Вважаю, що проблему треба вирішувати все таки не шляхом руїни, а шляхом творчості. Бажаю колективові успіхів у праці, доброго здоров`я і щастя”.
У цьому ж номері педагог Петро Шелепало підняв проблему необхідності спорудження у Нетішині нової школи.
Наступні номери “Нетішинського вісника” вже підписувала редакційна рада, до складу якої ввійшли Андрій Контаністов, Ігор Петровський, Віктор Войковський. Згодом творчий колектив очолив Микола Заріцький.
На основі пожовклих зшитків газети можна вивчати історію. Журналісти намагалися не прогавити жодної події у культурно-мистецькому, спортивному, політичному та економічному житті міста, торкалися нагальних проблем. У 1992-1993 роках на шпальтах часопису часто з`являлись публікації Віктора Войковського, Тетяни Онісімчук, Тетяни Байрачної, Михайла Ільчука, Юрія Шминдри, Петра Шелепала, Олега Калюжного, Вячеслава Гаврилюка. Миколі Заріцькому вдалося розширити інформаційне поле видання. Нетішинський міський часопис став шанованим не тільки у колі місцевих читачів, а й у Славуті та районі. Це вимагало додаткових “творчих багнетів”. Колектив редакції збільшився. Згодом до творення газети приєднались Валентина Могилюк, Руслана Чернюк, Микола Руцький, Валентина Боровик, Анжела Коваль, Надія Білоус, Оксана Заріцька та інші.
Важко й порахувати, скільки актуальних тем вдалося підняти творцям “Нетішинського вісника” у кінці другого тисячоліття. Представників цього видання можна було побачити на сесіях міськради, культурно-мистецьких заходах, у трудових колективах.
Від початку виходу “Нетішинський вісник” жодного разу не припиняв своєї діяльності. У 2002 році редакційний колектив міського часопису очолила Ольга Мороз, яка зуміла урізноманітнити його тематику. Газета почала виходити на дванадцяти полосах. Про ефективність нововведень схвально відгукнулись читачі. Тематика публікацій стала різноманітною: від публіцистичних роздумів про реалії життя до хронікальних заміток. Газетярі враховують потреби та вподобання широкої аудиторії шанувальників друкованого слова. Редактор Ольга Мороз постійно тримає руку на пульсі політично-соціальних перетворень у місті та за його межами. ЇЇ колеги Тетяна Онісімчук, В`ячеслав Гаврилюк, Галина Косік, Леся Ліщенко “полють” за цікавою та актуальною інформацією, на основі якої з`являються пізнавальні публікації. Важко уявити вихід кожного номера часопису без допомоги відповідального секретаря Валентини Боровик, коректора Валентини Сацької, бухгалтера Тетяни Рикової, оператора набору Марини Кротової та техпрацівниці Валентини Дубінової. Є у газети багато позаштатних авторів, які працюють в організаціях, установах на підприємствах міста - Василь та Тарас Вихованці, Надія Кухоцька, Петро Шелепало, Олеся Гусак, Микола Руцький, Богдан Фединчук та їн. До цієї когорти приєднався житель села Мощаниця Острозького району Микола Середа.
Сьогодні важко встановити, хто на світі був першим журналістом. Незаперечне одне, що це літописці, які на пергаменті, берестяній корі, папері зафіксували для прийдешніх поколінь унікальні відомості. Колектив будь-якого періодичного видання також можна назвати літописцями, бо друковане слово увічнює кожну подію. Гортаючи зшитки пожовтілих газет ми дізнаємось більше, ніж про це можуть написати історики. Про свою минувшину жителі Нетішина пам`ятатимуть завдяки повсякденній праці газетярів “Нетішинського вісника”, що започаткували та втілили в життя протягом п`ятнадцяти років кращі традиції “творчого неспокою”. Міський часопис продовжує своє плавання.
Попутного вітру, колеги!
Олександр Шустерук
вересень 2006
