«За визначні особисті заслуги перед Україною у збереженні та примноженні національної освітянської спадщини 22 серпня у Батурині Президент України Віктор Ющенко з нагоди 18 річниці Незалежності України офіційно вручив державну нагороду «Герой України» ректорові Національного університету «Острозька академія» професору Ігорю Демидовичу Пасічнику».   Така офіційна інформація днями з’явилась у багатьох періодичних виданнях та повідомленнях інформаційних агентств нашої держави. 

У перші ж дні на адресу університету в Острозі та його ректора особисто надійшло більше сотні вітальних телеграм, а ще більше пролунало телефонних дзвінків. Теплі і щирі слова зуміли висловити численні друзі Острозької академії з багатьох куточків України та з-за кордону. У чому ж феномен цього вищого навчального закладу та його ректора?

ЕФЕКТ ФЕНІКСА

Древнє місто Острог за часів князів Острозьких було столицею їх вотчини. За територією та кількістю населення воно входило у п’ятірку найбільших міст України, поступившись Києву, Львову, Кам’янцю-Подільському. Його занепад розпочався після згасання князівського роду.

У період Радянського Союзу про Острог було більше відомо історикам та культурно-мистецьким діячам. Для широкого загалу це місто асоці­ювалось із наявністю тут спеціалізованих шкіл-інтернатів та обласної психоневрологічної лікарні. Не дивлячись на те, що у місті діяв Державний історико-культурний музей – запові­дник і час від часу сюди приїжджали екскурсії, перспектив для його відродження практично  не було ніяких.

Наприкінці вісімдесятих років в Острозі знайшлася когорта справжніх патріотів, які поставили перед собою цілковито амбіційні цілі – відродити Острозьку академію.

Автор цих рядків добре пам’ятає той період, бо працював у районній газеті  «Зоря комунізму». Місцевий історик і краєзнавець Петро Андрухов почав публікувати статті та замі­тки про славну минувшину нашого краю, даючи оцінку значення для нашого народу духовної, наукової та історичної спадщини Острозької академії – першого вищого навчального закладу Східної Європи у кінці ХУІ на початку ХУІІ століть. Лейтмотивом багатьох публікацій стала думка про реальну можливість продовження освітянських традицій минувшини саме в Острозі. У Петра Зотовича знайшлося багато прихильників, але  не бракувало й скептиків. На першому етапі руку допомоги подав тодішній міський голова Володимир Грищук, почалося листування з урядовими інстанціями. Справа змогла зрушитись з місця лише після проголошення Незалежності України. За указом її першого президента Леоніда Кравчука 1994 року у древньому місті було засновано вищий колегіум.

 

Випадковість    чи збіг обставин?      Ні, правильний вибір

Коли всі процедури щодо відродження вищого навчального закладу в Острозі були узгоджені, виникло питання про призначення ректора. На той час ентузіастів і романтиків від науки не знайшлося, бо ж хто погодиться навіть з обласного центру переїхати до провінційного міста з невідомими перспективами. Питання -  «Хто?!» - повисло у повітрі. Тут вибір випав на Ігоря Пасічника, який очолював кафедру у Рівненському педагогічному інституті.

Після того, як стало відомо, що нашого земляка удостоєно найвищої державної нагороди, випала нагода з ним поспілкуватись.

- Ігоре Демидовичу, коли у житті вам було найважче?

- Коли погодився стати ректором. Тоді мене вмовили академік Микола Жулинський і президент Києво-Могилянської Академії В’ячеслав Брюховецький, зігравши на національних почуттях. Те, що я побачив,  викликало психологічний шок. Приміщення колишньої школи , як мовиться, ледь жевріло. Воно зовсім не було пристосоване для вищого навчального закладу. А що вже  казати про меблі, елементарні зручності, в Острозі на той час не було належної інфраструктури. Відразу налаштував себе на копітку роботу.

- Те, що зроблено в Острозькій академії, просто вражає, бо є свідком всього етапу її відродження. Які прогалини у національній вищій освіті вдається заповнити завдяки діяльності закладу?

- Розпочну з того, що мене найбільше непокоїть. Трагедією для України може стати не відсутність коштів у державі. Не дивлячись на світову економічну кризу, вони є, ми це бачимо на прикладі матеріальних статків більшості наших людей. Трагедію може спричинити  легковажне ставлення до освіти. На жаль, до сьогодні у нас не створено програми роботи з обдарованими дітьми, які здатні в майбутньому будувати державу. Дається взнаки й великий морально-психологічний розрив між поколіннями, практично порушено ланцюжок передачі досвіду та знань. Це затрудняє формування моноліту нації та цілісності історії, молоде покоління часто-густо не сприймає багато чого корисного від старших. Не виправдано заперечувати надбання, які було досягнуто за період Радянського Союзу. Я не беру до уваги саму політику, ідеологію, просто хочу загострити увагу на механізмах їх реалізації. А вони налаштовували людину на віру в ідеали, на любов до батьківщини.  Ставши незалежною державою, ми цей досвід відкинули, пустивши виховання патріотизму  на самоплив. Тому й дивуємося тепер, що справжніми патріотами у нашій державі стають ентузіасти. Спокійно споглядати це ми не можемо, тому й поставили собі за мету формувати людину-державотворця. На це дається зовсім небагато часу, лише п’ять років. Коли до нас приходять колишні випускники шкіл, більшість з них навіть не можуть збагнути, що ж то таке – справжній патріотизм. Але проходить час і ми бачимо як у студентів міняється світогляд та стереотипи. Більшість з них стають на тверду державницьку позицію. Приємно чути хороші відгуки про наших випускників, які успішно працюють у Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, Верховній Раді та інших владних структурах. Частина з них успішно захистила наукову ступінь кандидата наук, дехто осилив  докторську дисертацію.

Сьогодні Ігор Демидович не жаліє про вибір, який зробив п’ятнадцять років тому. Ректор завжди любить наголошувати:  у житті не буває випадковостей, а є боже провидіння.  Адже відродження практично з «нуля» вищого закладу до рівня, яким можна гордитися й на міжнародному освітянському рівні, не могло статися за помахом чарівної палички. Божим провидінням є й призначення ректором самого Ігоря Пасічника, бо важко уявити долю вищого закладу в Острозі, якби ним керувала інша особа. Саме тут ще глибше розкрився талант Ігоря Демидовича як науковця і менеджера. Його можна по праву назвати  Костянтином Острозьким сучасності. Аналогій  багато. Найважли­віші серед них – патріотизм і стійка православна позиція. Не варто забувати, що Національний університет «Острозька академія» єдиний серед вищих навчальних закладів в Україні, який має міжнародний знак якості (його вручено у Парижі). Тут гордяться не тільки новітніми освітян­ськими технологіями, а й хоро­шою матеріальною  базою. Принаймні  варта захоплення єдина й нашій державі сучасна електронна бібліотека, книжковий фонд якої складається із 550 тисяч томів книг. Є суча­с­ний стадіон та тенісні корти.

 

Коли мрія стає реальністю

А ще Ігор Демидович зумів розвіяти сумніви щодо доречності відкриття у провінційному місті вищого нав­чального закладу. Подіб­ний досвід, між іншим, вже тривалий час практикується­ у США. З відродженням          Острозької академії почалося й відродження Острога, сюди прямують вервечки туристичних груп та іноземних делегацій вищих нав­ча­ль­них закладів Європи, Америки. Тепер можна і посперечатися про про­він­ційність Острога, який             до речі, у князівську добу називався Волинськими Афінами.

- Я не буду соромитися носити найвищу державну нагороду, бо вона – це заслуга всього колективу Національного університету «Острозька академія», який разом зі мною повірив, що велике бажання, тита­нічна праця, одвічні творчі пошуки здатні будь-яку мрію зробити реальністю,- наголосив Ігор Пасічник.

Олександр Шустерук

наша довідка

ПАСІЧНИК Ігор Демидович

народився 19 жовтня 1946 р. у с. Глинки Рівненського району Рівненської області.

Освіта вища, закінчив Київський державний університет ім. Т.Шевченка (1968р.), Рівненський педаго-гічний інститут за спеціальністю “математика”, кваліфікація – вчитель математики середньої школи (1971р.). Кандидат психологічних наук (1981р.), доцент (1983р.). Доктор психологічних наук (1994р.), професор (1999р.).

Основні праці: “Операційні структури систематизації в процесі засвоєння шкільного курсу математики” (1990р.), “Психология формирования учебных действий в процессе систематизации математического материала” (1991р.), “Психологія поетапного формування операційних структур систематизації” (1997р.).

Працював старшим інженером, старшим науковим співробітником Українського інституту інженерів водного господарства (1971-1976 рр.), викладачем, старшим викладачем кафедри психолого-педагогічних і філологічних дисциплін Рівненського педагогічного інституту (1976-1982 рр.), доцентом кафедри психолого-педагогічних та філологічних дисциплін (1982-1992 рр.), заступником декана педагогічного факультету (заочної форми навчання) Рівненського педагогічного інституту (з вересня 1984 р.), деканом факультету педагогіки і методики початкового навчання, професором кафедри загальної психології Рівненського педагогічного інституту (1992-1994 рр.). З 1994 року – ректор, професор кафедри психолого-педагогічних дисциплін Національного університету “Острозька Академія”. Відмінник народної освіти (1989 р.).  Академік Міжнародної слов’янської академії наук (1998р.), ветеран праці (1990р.), заслужений працівник народної освіти України (1998р.).

Вільно володіє українською, російською та польською мовами.

Дружина – Пасічник Ядвіга Августівна, професор кафедри економіки та математики Національного університету “Острозька Академія”. Має двох дочок: Ольгу (1968 р.н.) та Наталію (1971 р.н.).