Хто пiдривав ДнiпроГЕС?
18 серпня 1941 р гітлерівці, кинувши на прорив танки і моторизовані війська з метою раптового захоплення Дніпрогесу і греблі, по якій розраховували увірватися в місто, прорвали оборону на захід від Запоріжжя на вузькій ділянці фронту. 9-а танкова дивізія ворога вийшла в район 1 км на захід від греблі у Запоріжжя. По мосту через старе русло Дніпра ворогу вдалося прорватися на Хортицю, наблизитися до Дніпрогесу і почати гарматно-мінометний обстріл його захисників.
Підрозділи, виконуючи «наказ товариша Сталіна від 3 липня 1941 року», переключили генератори ГЕС на самоспалення, і відступили на Лівобережжя.
Колишній начальник будівництва Дніпробуд Ф.Г. Логінов розповідає: «В той день Дніпрогес працював з повним навантаженням, хоча снаряди летіли через греблю і машинний зал електростанції. У разі відступу наших військ вирішено було обладнання станції та греблю вивести з ладу, не дати противнику можливості користуватися Дніпрогесом. Важка, але необхідна операція була доручена головному інженеру Дніпрогесу Григорію Шацькому...».
Німці згодом підтвердили руйнування машинного залу працівниками станції. У мемуарах Шпеєр, який з вересня 1930 був керівником військового Рейху у сфері будівництва, а з лютого 1942 го - імперським міністром озброєння, повідомляв: «... Відвідав я і підірвану росіянами електростанцію в Запоріжжі. У ній, після того, як зуміли закрити пролом в греблі, була встановлена німецька турбіна. При своєму відступі росіяни вивели з ладу обладнання дуже простим і примітним чином: перемиканням розподільника змащення при повному режимі роботи турбін. Позбавлені мастила, машини розжарилися і буквально пожерли самі себе, перетворившись на купу непридатного металобрухту. Вельми ефективний засіб руйнування і всього - простий поворот рукоятки однією людиною»!
Але турбіни не були головною метою знищення. Варто було підірвати саму греблю. Вивчення наявних документів 157-го полку військ НКВС з охорони особливо важливих підприємств промисловості, який охороняв і обороняв Дніпрогес до останньої хвилини, дозволяє з точністю до годин встановити час підриву греблі: 20.00 - 20.30 18 серпня 1941 року.
Саме в цей час Дніпрогес, Дніпровська гребля, залізничний міст через Дніпро були підірвані.
Військові і цивільні, які в той час рухалися по дамбі, звичайно, загинули. В результаті вибуху моста і греблі на острові Хортиця залишився відрізаним полк піхоти, який переправлявся в цей час на східний берег.
У тілі греблі утворилася велика дірка, пішло активне скидання води. В результаті виникла велика зона затоплення в нижній течії Дніпра. Хвиля змила кілька ворожих переправ, потопила багато фашистських підрозділів, які сховалися в плавнях. Але вода не поділяла людей на «своїх» і «чужих».
Після війни, багато причетних до цього намагалися уявити підрив Дніпрогесу як самовільну і панікерську акцію.
Ось що у своїх мемуарах повідомив колишній заступник голови раднаркому СРСР М.Г. Первухін:. «До початку серпня 1941 р. райони Дніпра виявилися в зоні військових дій. Постало питання про евакуацію перлини радянської енергетики - Дніпровської гідроелектростанції імені В. І. Леніна ...
Мені було доручено простежити за тим, щоб на гідростанції все було підготовлено для вибуху, а сам вибух зроблений тоді, коли наші відступаючі війська перейдуть на лівий берег Дніпра. Разом з працівниками Наркомату електростанцій і Дніпроенерго я обговорив, як краще виконати це важливе і важке, особливо для нас, енергетиків, завдання. Треба було влаштувати такий вибух, щоб він завадив німецьким військам використовувати греблю для перекидання своїх сил і техніки, а з іншого боку залишити можливість після закінчення війни швидкого відновлення гідростанції. Було вирішено закласти вибухівку у верхній потерн (тунель в тілі греблі, який з’єднує правий та лівий берег). Місце закладки вибухівки відокремили з обох сторін мішками з піском, щоб вибухова хвиля пішла у потрібному напрямку і зруйнувала тільки кілька прольотів зливної частини греблі, а разом з нею - і мостовий перехід ...
Настав момент, коли командир військової частини, що обороняє Дніпрогес, замкнув контакти акумуляторної батареї, глухий вибух потряс греблю ... Безпосереднім виконавцем операції був інженер-полковник Борис Олександрович Епов. Кандидат технічних наук. Автор багатьох наукових праць з вибухової справи. Лауреат сталінської премії за 1942-1943 роки (разом з П.Г. Радевичем і М.І. Івановим). Ось що згадує про ці дні Борис Олександрович: «14 серпня мене викликав начальник інженерних військ генерал Л.З. Котляр і запропонував дати пропозиції про виведення з ладу Дніпровської ГЕС шляхом руйнування греблі.
Прибувши у Запоріжжя і переконавшись, що літаком необхідні матеріали доставлені і перебувають на аеродромі, я приступив за допомогою виділеного батальйону до підготовки виконання отриманого завдання. Начальник Дніпроенерго в цей час займався підготовкою і евакуацією генераторів станції.
В результаті вибуху в тілі греблі було вирвано близько 100 метрів по її довжині (із загальної довжини греблі 600 м)».
Дніпрогес намагалися підірвати під час відступу і німецькі війська. Частково їм це вдалось, але повній руйнації завадили сапери.
В ніч з 29 на 30 грудня 1943 року радянські війська форсували Дніпро. Сапери пробралися через прольоти греблі до правого берега, виявили і обрізали електрокабель, прокладений ворогом до зарядів, які повинні були знищити Дніпрогес. Тільки в нижній частині греблі було виявлено близько 100 півтонних авіабомб і 3 тонни толу. Всього за час розмінування Дніпрогесу з січня по серпень 1944 року саперами вилучено 66 тонн вибухових речовин, 26 тисяч мін, снарядів і гранат.
Підготував Віктор Гусаров
