«КОТЕЛ ХУБЕ»

У березні 1944 р. увага світу була прикута до території, яка розташована між двома містами України - Проскуровим і Кам’янцем-Поділь­ським…

Між Хмельницьким і Кам’янцем-Поділь­сь­ким у залізні кліщі Червоної армії потрапила вся 1-а танкова армія генерал-полковника Ганса Хубе - і її доля вже була визначена. «Котел Хубе» - так назвали ситуацію під Кам’янцем.

Гітлер прийняв свого найкращого генерал-фельдмаршала Манштейна, але дозволу на відступ 1-ї танкової армії не дав.

18 лютого 1944 р. Сталін віддав наказ вій­сь­кам 1-го Українського фронту на підготовку і проведення Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. Після смерті Ватуті­на новим командуючим фронтом було призначено Георгія Жукова. Під час підготовки операції командування успішно провело перегрупування військ, сконцентрувавши їх у напрямку головного удару. Так, 4-та танкова армія генерал-лейтенанта Дмитра Лелюшенка подолала 450-кілометровий шлях з-під Києва в район Славути. Рух відбувався вночі або в умовах поганої видимості вдень.

4 березня 1944 р. війська 1-го Україн­ського фронту розпочали Проскурівсько-Чернівецьку операцію. В перші дні наступу радянські війська сильним броньованим ударом­ прорвали оборону ворога і вийшли в район Воло­чиська, Чорного Острова, де в кількох місцях пере­різали залізничну магістраль Львів-Одеса.

Німецькі війська розгорнули близько 9 танкових і 6 піхотних дивізій і 7 березня почали завдавати сильних контрударів. В подальшому війська 1-го Українського фронту завдали потужного удару в напрямку Кам’янця і Чернівців. У цей час 2-а повітряна армія генерал-полковника Красовського знищувала ворожі літаки в повітрі та на аеродромах Вінниці, Калинівки, Старокостянтинова, Проскурова. У ході наступу радянські війська оточили і знищили гарнізон ворога в Тернополі та взяли в кліщі на північ від Кам’янця-Подільського всю 1-у німецьку танкову армію у складі 21-ї дивізії. Побоюючись повторення сталінградського котла, німецькі війська в паніці робили відчайдушні спроби вирватися з оточення в напрямку Чорткова і Бучача. Дорогою ціною ворогу частиною військ вдалося вирватися. Німецькі дивізії при цьому втратили половину особового складу, майже все важке озброєння і техніку. Радянським військам доводилося долати не тільки шалений опір ворога, але й величезні труднощі, пов’язані з весняним потеплінням. Непрохідна багнюка сковувала маневр військ, особливо танків і артилерії. Бійці вимушені були буквально на руках виносити і пересувати техніку та боєприпаси. Воїнам часто допомагали місцеві, які переносили на собі ящики зі снарядами і мінами.

25 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту після звільнення Чемерівців і Оринина підійшли до Кам’янця-Подільського.

Ворог не збирався здаватися, а готувався будь-якою ціною втримати Кам’янець до підходу 1-ї німецької танкової армії, що відступала з району Проскурова. Німецьке угруповання в Кам’янці нараховувало понад 5000 осіб і мало на озброєнні 85 танків, 62 гармати, близько 300 кулеметів, багато мінометів і стрілецької зброї. Враховуючи умови місцевості - розташування міста на кам’яному острові, німці вважали його неприступним.

25 березня, о 17 год., після могутніх залпів «катюш» війська 4-ї танкової армії почали штурм Кам’янця. Незважаючи на сильний опір противника, частини 29-ї гвардійської мотострілецької бригади за підтримки артилерії і танків 61-ї гвардійської танкової бригади до 20 год. форсували Смотрич та захопили плацдарми на Польських фільварках і в Старому місті. Сапери лейтенанта Соколова під безперервним вогнем розмінували Замковий міст і відкрили дорогу для тан­кістів. Першим на Замковий міст в’їхав екіпаж­ танка Т-34: командир взводу старший лейтенант Зінченко, механік-водій Євдокимов, радист-кулеметник Щор, командир башти Томилов. Їхній танк роздавив 3 ворожі зенітні гармати, але з-за рогу будинку виповзла німецька самохідка і зіштовхнулася із ним. Стався вибух - і в страшному полум’ї загинули воїни-Герої.

Успішно форсувавши Смотрич, радянські танкісти вже в сутінках, фарами засліплюючи противника, увірвалися до міста з боку Руських філь­вар­ків. Наблизившись до центру, натрапили на сильний вогонь ворога. Командир вогневого взводу молодший лейтенант Яків Хардіков із 29-ї мотострілецької бригади прямою наводкою знищував вогневі точки ворога на перехрестях і у будинках.

Радянські воїни проявляли героїзм і сміли­вість - не жаліли життя, визволяючи місто. Билися за кожний будинок, вулицю, підвал. На ранок бої почали стихати. Жителі з радістю зустрічали визволителів після 3-річного жорстокого гніту. 85 тисяч невинних людей із числа військовополонених, жінок, дітей, людей похилого віку було розстріляно­, по-звірячому закатовано фашистами і прислужниками-поліцаями за 3 роки окупації. Та радіти визволенню було зарано. Ворог не змирився із втратою Кам’янця.

Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн наказав знову оволодіти містом, оскільки на північ від нього була оточена 21-а дивізія. Місто готувалося до оборони. Командувати нею було призначено командуючого 10-м гвардійським танковим корпусом генерал-майора Белова.

Оборону міста розбили на 4 сектори. Танконебезпечні напрямки було заміновано. На підступах і в самому місті створили дві смуги оборонних дій. Зовнішня смуга тягнулася по лінії сіл Козак, Суржа, Вільховець, Янчинці, Оленівка, Слобідка­-­Гуменецька, Цвіклівці та шосе на Гусятин. Внут­рішня пролягала по околиці міста. Протягом ночі з 26 на 27 березня 4-а танкова армія відбивала сильні контратаки німців.

У районі Мукші Боришковецької (схід­на околиця міста) вміло керував артилеристами начальник штабу 51-го гвардій­ського артилерійського полку капітан Пархоменко. Гвардійці цього полку Колданов, Ташмурзін під командуванням старшого сержанта Гаврика підбили фашистський танк і знищили 80 гітлерівців. Вороги багато разів контратакували воїнів, але ті відбивали атаки, аж поки всі не загинули. В далекому Уссурійську батьки Петро Антонович і Зінаїда Іванівна Гаврики отримали вдячного листа від командира полку майора Курчаткіна і похоронку.

Велике значення мала шосейна дорога через Оринин на Скалу-Подільську. Вранці 29 березня німецький полк піхоти за підтримки артилерії, мінометів і танків пішов атакою на Оринин. Хоробрий воїн єфрейтор Соколов годину безперервно стріляв по ворожій піхоті з двох кулеметів, направлених у різні боки. Місцями наші бійці вступали в рукопашні бої. Відступаючи на Скалу-Подільську, німці зазнавали великих втрат, але продовжували чинити шалений опір.

На допомогу Кам’янець-Подільському гарні­зону рішуче рухалася 38-а армія генерала Москаленка. Безсмертною славою себе вкрили воїни-визволителі міста Герої Радянського Союзу Михайло Радугін, Петро Барабанов, Степан Киргизов та багато інших. Повторив подвиг Гастелло екіпаж бомбардувальника ПЕ-2 Кудашкін, Чернов і Уханов. Виконуючи бойове завдання, екіпаж знищив переправу через Дністер, а коли їхній літак загорівся, вони спрямували його в колону ворога, який відступав. У с.Гаврилівці можна побачити незвичайний пам’ятник - крило літака на могилі воїнів.

Під час визволення міста загинули 6495 воїнів Радянської армії, високих державних нагород удостоєні 15 тис. бійців і офіцерів. За успішне виконання бойового завдання 49-й механізованій і 6-й понтонно-мостовій бригадам, 56-у танковому полку, 88-у окремому інженерному батальйону і 8 авіаційним частинам було присвоєно найменування «Кам’янець-Поділь­сь­ких», 61-а Свердловська танкова бригада удосто­єна ордена Червоного Прапора.

Анатолій Бернадін