Липень 1941-го. На вістрі запеклих боїв

Липень 1941-го. На вістрі запеклих боїв

Липень 1941-го. На вістрі запеклих боїв

Нап­ри­кін­ці чер­вня – на по­чат­ку лип­ня 1941 ро­ку на під­сту­пах до Ше­пе­тів­ки йшли важ­кі обо­рон­ні бої, у яких ве­ли­ку роль ві­діг­ра­ла опе­ра­тив­на гру­па ге­не­ра­ла Лу­кі­на. Са­ме під його ко­ман­ду­ван­ням вій­ська 7 діб стри­му­ва­ли во­ро­га на ше­пе­тівсь­ко­му нап­рямку. На по­чат­ко­во­му ета­пі вій­ни виг­ра­ти у во­ро­га 7 діб – це, зви­чай­но, ве­ли­кий под­виг.

Ге­не­ра­ла Лу­кі­на вій­на зас­та­ла у Він­ни­ці. По­­-ван­та­же­ні в за­ліз­ничні еше­ло­ни час­ти­ни 16-ї ар­мії під­хо­ди­ли пе­ре­до­ви­ми си­ла­ми до місць роз­квар­ти­ру­ван­ня. Ос­танні еше­ло­ни ще пе­ре­ти­на­ли Си­бір.

Си­ли 16-ї ар­мії бу­ли знач­ні – тіль­ки один її 5-й ме­ха­ні­зо­ва­ний кор­пус ге­не­ра­ла Алек­сє­єва І. П. мав по­над ти­ся­чу бо­-йо­вих ма­шин, близь­ко трьох­сот тан­ків на­лі­чу­ва­­ли­ся в ок­ре­мій тан­ко­вій бри­га­ді, 32-й стрі­лець­кий кор­пус скла­дав­ся з трьох ди­ві­зій най­ви­щої вій­сько­вої ви­уч­ки­­­.

23 чер­вня 1941 ро­ку вій­сько­ві еше­ло­­ни з осо­бо­вим скла­дом і тех­ні­кою 16-ї ар­мії при­бу­ли на стан­цію Ше­пе­тів­ка. Ок­ре­мі час­ти­ни по­ча­ли роз­ванта­жу­ва­тись і зо­се­ред­жу­ва­тись в лі­сі за­хід­ні­ше міс­та.

26 чер­вня 1941 ро­ку прий­шов но­вий на­каз Став­ки Ра­дянсь­ко­го Вер­ховно­го го­лов­но­ко­ман­ду­ван­ня: не­гай­но пе­ре­пра­­­­ви­ти ар­мію з Пів­денно-За­хід­но­го фрон­ту на За­хід­ний – у район Ор­ші, Смо­ленсь­ка.

Еше­ло­ни, які при­бу­ли на стан­цію Ше­пе­тів­ка і не встиг­ли роз­ванта­жи­тись, від­ра­зу ви­ру­ша­ли за но­вим мар­шру­том. Лу­кін пом­чав до Ше­пе­тів­ки, щоб при­пи­ни­ти там роз­ванта­жен­ня 5-го ме­ха­ні­зо­ва­но­го кор­пу­су. Си­ту­ація у міс­ті бу­ла склад­на: скуп­чення від­сту­па­ючих вій­ськ від кор­до­ну, сот­ні приз­ва­них міс­це­вим вій­ськко­ма­том ря­до­вих та ко­ман­ди­рів, пред­став­ни­ки з ді­ючих час­тин, які при­бу­ли по зброю, бо­єп­ри­па­си, паль­не, про­до­воль­ство,пе­ре­ля­ка­ні бі­жен­ці із за­хо­ду. Страх і па­ні­ку сі­яли без­пе­рер­вні во­ро­жі бом­барду­ван­ня.

У цій склад­ній си­ту­ації ге­не­рал Лу­кін діє смі­ли­во, рі­шу­че і швид­ко. Він ра­зом із ад’ютан­том лей­те­нан­том С. Про­зо­ровсь­ким і дво­ма офі­це­ра­ми шта­бу з піс­то­ле­та­ми в ру­ках ста­ли впо­пе­рек ву­ли­ці Су­дил­ківсь­кої бі­ля шко­ли №3 і зу­пи­ни­ли по­тік вій­сько­во­го лю­ду, з них по­ча­ли фор­му­ва­ти но­ві під­розді­ли та бойові гру­пи. Ге­не­рал Лу­кін прий­має смі­ли­ве рі­шен­ня: при­пи­ни­ти по­сад­ку 109-ї і 213-ї мо­то­ри­зо­ва­них ди­ві­зій 5-го мех­корпу­су, 114-го тан­ко­во­го пол­ку 57-ої тан­ко­вої ди­ві­зії. У ці час­ти­ни бу­ли нап­равле­ні но­вос­тво­ре­ні під­розді­ли та бойові гру­пи із від­сту­па­ючих вій­сько­вих та приз­ва­них вій­ськко­ма­том жи­те­лів не ли­ше Ше­пе­тів­ки та Ше­пе­тівсь­ко­го районів, а й Сла­вутсь­ко­го, Ізяс­лавсь­ко­го районів. Ці си­ли ге­не­рал Лу­кін нап­равляє в ра­йон Дуб­но, Ос­тро­га, щоб зат­ри­ма­ти про­су­ван­ня нім­ців на Ше­пе­тів­ку.

29 чер­вня в хо­ді жор­сто­ких бо­їв міс­то Ос­трог бу­ло звіль­не­но. Сло­во «Ше­пе­тів­ка», «гру­па ге­не­ра­ла Лу­кі­на» зус­трі­ча­лось у по­ві­дом­леннях з Пів­денно-За­хід­но­го фрон­ту про­тя­гом се­ми днів, впер­ше у по­ві­дом­леннях Ра­дін­фор­мбю­ро це бу­ло са­ме 29 чер­вня.

Заз­навши втрат, про­тив­ник під­тя­гує сві­жі си­ли, ки­дає в ата­ку тан­ки, штур­мо­ві гар­ма­ти. Під на­тис­ком нім­ців на­ші час­ти­ни за­ли­ша­ють Ос­трог, але вно­чі штур­му­ють його і при­му­шу­ють ворога за­ли­ши­ти міс­то. П’ять днів ра­дянсь­кі вій­ська ве­ли бої  під Ос­тро­гом, стри­му­ючи про­су­ван­ня фашистів на ше­пе­тівсь­ко­му нап­рямку.

Ні­мець­ке ко­ман­ду­ван­ня зо­се­ре­ди­ло тут вели­кі си­ли: 16-у тан­ко­ву і 16-у ме­ха­ні­зо­ва­ну ди­ві­зію, пі­хот­ні час­ти­ни шос­тої ар­мії. Тут бу­ло зо­сере­­­­д­же­но близь­ко 400 тан­ків, 5 пол­ків бом­­бар­ду­валь­ної аві­ації. Ар­ма­ди на­цистсь­ких лі­та­ків пос­тій­но з’яв­ля­ли­ся над по­зи­ці­ями на­ших вій­ськ, над Ше­пе­тів­кою, Ізяс­ла­вом, Сла­ву­тою, Но­вог­радом-Во­линсь­ким. Во­ни без­пе­рер­вно бом­барду­ва­ли ру­бе­жі вій­ськ ге­не­ра­ла Лу­кі­на, міс­та, за­ліз­ничні стан­ції, обо­рон­ні спо­ру­ди ук­ріпле­них районів. Піс­ля ма­со­вих нальотів бом­барду­валь­ної аві­ації у нас­туп йшли тан­ки 48-го ме­ха­ні­зо­ва­но­го кор­пу­су і пі­хот­ні ди­ві­зії шос­тої ар­мії про­тив­ни­ка. Гіт­ле­рів­ці вва­жа­ли, що піс­ля силь­них бом­бо­вих уда­рів по ру­бе­жах, зай­ня­тих ра­дянсь­ки­ми вій­ська­ми, там не за­ли­ши­ло­ся ні­чо­го жи­во­го. Але, ко­ли во­ни наб­ли­жа­ли­ся до лі­нії на­шої обо­ро­ни, ра­дянсь­кі ар­ти­ле­рис­ти, мі­но­мет­ни­ки, ку­ле­мет­ни­ки від­кри­ва­ли ни­щів­ний во­гонь.

На по­лі бою гіт­ле­рів­ці за­ли­ши­ли де­сят­ки під­­­­би­тих і спа­ле­них тан­ків, ти­ся­чі сол­да­тів і офі­це­рів.

Гіт­лер лю­ту­вав, ко­ли йому до­по­ві­да­ли, що удар­не уг­ру­пу­ван­ня ге­не­ра­ла Рунд­штей­дта на пів­денній ді­лян­ці фрон­ту не мо­же по­до­ла­ти опо­ру не­чис­ленних ра­дянсь­ких вій­ськ. На по­чат­ку лип­ня він на­ка­зує ко­ман­ду­ючо­му су­хо­пут­ни­ми вій­ська­ми фель­дмар­ша­лу Бра­ухі­чу ви­їха­ти в район Ос­тро­га і від­но­ви­ти нас­туп в бік Ше­пе­тів­ки і Но­вог­рада-Во­линсь­ко­го. Гіт­ле­рівсь­кий фельд­­мар­шал на­ка­зує стяг­ну­ти в район Ос­тро­га і Го­щі 14 тан­ко­вих, мо­то­ри­зо­ва­них і пі­хот­них ди­ві­зій і зав­да­ти та­ран­но­го уда­ру в нап­рямку Но­вог­рада-Во­линсь­ко­го і Ше­пе­тів­ки.

Во­рог пе­рей­шов у нас­туп як­раз то­ді, ко­ли ра­дянсь­кі вій­ська по­ча­ли від­хід на лі­нію ук­ріп­ле­них районів. Ма­ючи ве­ли­чез­ну пе­ре­ва­гу у бо­йовій тех­ні­ці, фа­шистсь­ким бро­не­тан­ко­вим вій­ськам вда­єть­ся в кіль­кох міс­цях вкли­ни­тись у тил опе­ра­тив­ної гру­пи Лу­кі­на. Ре­зер­вів для по­пов­нення вій­ськ гру­пи ге­не­ра­ла Лу­кі­на не бу­ло. Бій­ці сто­яли на смерть, але си­ли бу­ли не­рів­ні. Во­рог на­ма­гав­ся обій­ти Ше­пе­тів­ку з пів­но­чі і з пів­дня – од­на з тан­ко­вих ди­ві­зій про­тив­ни­ка прор­ва­лась до Плуж­но­го, а дру­га – до се­ла Минь­ко­вець Сла­вутсь­ко­го району.

З лип­ня фа­шис­ти з’яви­ли­ся у Кор­чи­ку та Ми­хай­люч­ці, а опів­дні 4 лип­ня во­ро­жа 11-а тан­ко­ва ди­ві­зія, в якій на­лі­чу­ва­ло­ся близь­ко 15 тис. сол­дат і офі­це­рів, ври­ва­єть­ся у Ше­пе­тів­ку.

Смі­ли­вість та від­ва­га ра­дянсь­ких сол­да­тів вра­жа­ла на­віть во­ро­га. 29-го чер­вня на­чаль­ник ге­не­раль­но­го шта­бу су­хо­пут­них вій­ськ Ні­меч­чи­ни ге­не­рал Галь­дер за­пи­ше в сво­єму що­ден­ни­ку: «… Ра­дянсь­кі вій­ська зав­жди во­юють до ос­таннього бій­ця… Впер­те про­тис­то­ян­ня при­му­шує нас вес­ти бій за всі­ма пра­ви­ла­ми на­ших бойових­ ста­ту­тів».

Важ­кі втра­ти по­нес­ли вій­ська гру­пи ге­не­ра­ла Лу­кі­на, за­ги­ну­ли ти­ся­чі. Сто­яв на смерть сол­дат у со­рок пер­шо­му – цим са­мим зір­вав гіт­ле­рівсь­кий план блис­ка­вич­ної вій­ни. Фрон­то­ві до­ро­ги ге­не­ра­ла Лу­кі­на із ше­пе­тівсь­кої зем­лі про­ляг­ли під Смо­ленськ. В районі Смо­ленсь­ка, ко­ман­ду­ючи уг­ру­пу­ван­ням вій­ськ, яке пот­ра­пи­ло в ото­чен­ня, ге­не­рал Лу­кін зу­мів ску­ва­ти бі­ля З0 ні­мець­ких тан­ко­вих і ме­ха­ні­зо­ва­них ди­ві­зій, цим са­мим за­без­пе­чив ство­рен­ня так зва­ної Мо­жай­ської лі­нії обо­ро­ни, що зак­ри­ла во­ро­гу шлях на Мос­кву. В ре­зуль­та­ті про­ве­ден­ня ні­мець­ким ко­ман­ду­ван­ням опе­ра­ції «Тай­фун» під В’язь­мою бу­ли ото­че­ні з’єд­нання 19-ої, 20-ї, 24-ї і 32-ї ар­мій. Рі­шен­ням Став­ки ко­ман­ду­ван­ня ото­чу­ючи­ми час­ти­на­ми бу­ло пок­ла­де­но на ге­не­рал-лей­те­нан­та Лу­кі­на.

При ви­хо­ді з ото­чен­ня 14 жов­тня 1941 ро­ку ко­ман­дарм М. Ф. Лу­кін був важ­ко по­ра­не­ний і без сві­до­мос­ті пот­ра­пив у по­лон, прой­шов стра­хіт­тя ні­мець­ких кон­цта­бо­рів. Його не раз агі­ту­ва­ли пе­рей­ти на сто­ро­ну во­ро­га, та він за­ли­шав­ся нез­ламним. У по­ло­ні йому ам­пу­ту­ва­ли но­гу, му­чи­ли чис­ленні ра­ни, та во­ля до жит­тя не по­ки­да­ла ге­не­ра­ла. У трав­ні 1945 ро­ку М. Ф. Лу­кін був звіль­не­ний з по­ло­ну.

Піс­ля по­вер­нення на рід­ну зем­лю прой­шов се­ми­мі­сяч­ну при­низ­ли­ву пе­ре­вір­ку в ор­га­нах НКВС. У груд­ні 1945 ро­ку ге­не­рал-лей­те­нант Лу­кін М. Ф. був від­новле­ний в кад­рах Чер­во­ної Ар­мії, а в жов­тні 1947 ро­ку звіль­не­ний у від­став­ку че­рез хво­ро­бу. Жив у Мос­кві. Був го­ло­вою сек­ції ін­ва­лі­дів у ко­мі­те­ті ве­те­ра­нів вій­ни.

Його доб­ро­та, вмін­ня прой­ня­ти­ся бо­лем, проб­ле­ма­ми ін­ших лю­дей до­по­мог­ли не од­но­му ін­ва­лі­ду. Пра­цю­вав у По­доль­сько­му ар­хі­ві, вив­чив до ти­ся­чі до­ку­мен­тів. Мрі­яв на­пи­са­ти кни­гу про пер­ші мі­ся­ці вій­ни та, на жаль, не встиг.

М. Ф. Лу­кін по­мер 25 трав­ня 1970 ро­ку.

Ми­хай­ло Фе­до­ро­вич Лу­кін на­ро­див­ся 18 лис­то­па­да 1892 ро­ку в се­лі По­лух­ті­но, ни­ні Зуб­цовсь­ко­го району Тверсь­кої об­ласті в се­лянсь­кій ро­ди­ні. З 1913 ро­ку слу­жить в ар­мії. Учас­ник пер­шої сві­то­вої вій­ни 1914 – 1918 рр. У 1916 р. за­кін­чив шко­лу пра­пор­щи­ків, от­ри­мав чин по­ру­чи­ка, став ко­ман­ди­ром ро­ти. До вій­ни Ми­хай­ла Фе­до­ро­ви­ча Лу­кі­на зна­ла вся Чер­во­на Ар­мія. Він хо­роб­ро во­ював на фрон­тах гро­ма­дянсь­кої вій­ни про­ти ар­мій Де­ні­кі­на і бі­ло­по­ля­ків. Був ко­ман­ди­ром пол­ку, бри­га­ди, на­чаль­ни­ком шта­бу ди­ві­зії. За бойові зас­лу­ги на­го­род­же­ний дво­ма ор­де­на­ми Чер­во­но­го Пра­по­ра. У 1926 ро­ці за­кін­чив кур­си вдос­ко­на­лен­ня ко­ман­дно­го скла­ду при Вій­сько­вій ака­де­мії іме­ні М. В. Фрун­зе. З 1929 по 1935 рік М. Ф. Лу­кін – ко­ман­дир Хар­ківсь­кої стрі­лець­кої ди­ві­зії, яка бе­ре ак­тивну участь у спо­руд­женні Хар­ківсь­ко­го трак­торно­го за­во­ду. Це бу­ла пер­ша зус­тріч ком­ди­ва з Ук­ра­їною, пер­ша мир­на на­го­ро­да за участь у бу­дів­ниц­тві трак­торно­го за­во­ду – ор­ден Тру­до­во­го Чер­во­но­го Пра­по­ра.

У 1935–1937 ро­ках М. Ф. Лу­кін – вій­сько­вий ко­мен­дант Мос­кви, а з січ­ня 1938 ро­ку – зас­туп­ник на­чаль­ни­ка, по­тім на­чаль­ник шта­бу, а з груд­ня 1939 ро­ку – зас­тупник ко­ман­ду­ючо­го вій­ська­ми Си­бірсь­ко­го вій­сько­во­го ок­ру­гу. Та­ла­но­ви­то­му ро­зум­но­му во­єна­чаль­ни­ку на по­чат­ку 1940 ро­ку до­ру­ча­ють фор­му­ван­ня 16-ї ар­мії, яка дис­ло­ку­ва­лась в За­бай­кальсь­ко­му вій­сько­во­му ок­ру­зі. До вес­ни 1941 ро­ку бойова го­тов­ність ар­мії бу­ла на ви­со­ко­му рів­ні. На­пе­ре­дод­ні вій­ни одер­жа­но на­каз про пе­ре­ба­зу­ван­ня 16-ї ар­мії в Ук­ра­їну у Ки­ївсь­кий вій­сько­вий ок­руг, райони зо­се­ред­ження: Він­ни­ця, Бер­ди­чів, Прос­ку­рів, Ше­пе­тів­ка, Ізяс­лав, Ста­ро­кос­тянти­нів.

Лідія Юхимович,

науковий співробітник музею

Миколи Островського

На знімку: підбита радянська техніка в Острозі

 




ВідмінитиДодати коментар

Перспектива