У ремонтно-механічному цеху енергоремонтного підрозділу панує ділова обстановка. Заходжу у верстатне відділення, де розміщено багато агрегатів та пристроїв, необхідних для проведення ремонтних операцій. В основному це токарні та фрезерувальні верстати. Чути скрегіт металу, що піддається обробці. Для працівників РМЦ така обстановка є звичною.
Цікаво спостерігати за процесом народження нової деталі. Операції, які проводять токарі, нагадують своєрідний ритуал. Спеціаліст вибирає металеву заготовку, фіксує її у патроні. Через мить до металу торкається різець, від якого спіральною цівкою падає стружка.
- Збоку здається, що працювати з металом дуже просто, - розмірковує токар Віктор Степанов, - однак існує багато секретів, розкриття яких підвладне тільки наполегливим. Вправність у роботі приходить з роками. Властивості металу треба відчувати інтуїтивно, бо навіть незначна похибка на завершальній стадії обробки цінну деталь перетворить на звичайний металобрухт. Такого ми собі не можемо дозволити, адже якісні заготовки сьогодні коштують дорого, та й на нашій електростанції економія стала традицією.
Довго розмовляти із Віктором Степановим не має змоги: токарю необхідно закінчити термінове замовлення. Про нього багато цікавого згодом розповіли колеги. На ХАЕС Віктор Миколайович прийшов під час пуску першого енергоблока. Теоретичні знання здобув в технічному училищі та технікумі. А практичні премудрості опанував безпосередньо на робочому місці. Головною професійною рисою його є творчий підхід до виконання виробничих завдань. Звичайно, він не виходить за рамки технологічних інструкцій, але… Принаймні не кожен токар обтяжує себе наполегливим вивченням технічної літератури. А Віктор Степанов про метал завжди хоче взнати якомога більше. Він набув такого професіоналізму, що може з металу виготовляти надскладні вироби. До речі, нещодавно він, як єдиний представник енергоремонтного підрозділу, взяв участь у виставці „Світ захоплень працівників ХАЕС”, організованій у Нетішинському міському краєзнавчому музеї. На ній Віктор Степанов представив оригінальні вироби з металу, які виготовлені на звичайному токарному верстаті: куб у кубі, що ніде не з’єднується, нероз’ємний ланцюжок з суцільного шматка металу тощо.
Після спілкування із досвідченим токарем підходжу до майстра Івана Сторожука, який штангенциркулем проводить контрольні заміри нової деталі. Одержані показники занотовує у записник.
- У нашій роботі якість і точність є основними показниками, - розповідає майстер, - бо запасні деталі виготовляємо для складних пристроїв та систем, від надійної роботи яких залежить стабільна робота енергоблоків. Отож контроль потрібен постійний. У нашому колективі є багато працівників, яким можна довіряти, бо не допускають похибок. Справжніми професіоналами у нас вважають токарів Віктора Степанова, Миколу Сачука, Леоніда Русакова, верстатника широкого профілю Валерія Дзядовича, фрезерувальника Олександра Окорського, слюсарів Олександра Козюка та Василя Павлюка, слюсарів-ремонтників Валентина Брянчика, Сергія Шпарука. Всіх не перерахуєш.
- Бачу, що в цеху трудяться й жінки. Якось незвично їх бачити біля верстатів.
- А ви запитайте в них про роботу. Переконають, що це жіноча професія. Ми гордимося нашими майстринями з великої літери – Любов’ю Коробчук, Надією Філоненко, Любов’ю Смирновою. Вони вже трудяться два десятки років.
У верстатному відділені ремонтно-механічного цеху роботи вистачає завжди. Але найбільше навантаження буває під час ремонтних кампаній, коли доводиться виконувати численні замовлення від ремонтних служб. За період планово-попереджувального ремонту на другому енергоблоці персонал цеху їх реалізував майже тисячу. Часто доводиться деякі роботи здійснювати терміново.
- Результати нашої діяльності, - коментує начальник ремонтно-механічного цеху Юрій Мельник, - залежать насамперед від професіоналізму та організації праці. Своєчасність виконання замовлень стала можлива при двозмінній роботі. Я вдячний колегам-майстрам за розуміння великої відповідальності, що покладена на нас. Олександр Богуш, Віктор Бойко, Іван Сторожук, Сергій Макарчук, Сергій Цвєтков вміють працювати з персоналом. За дотриманням технологій ретельний контроль налагодили інженери-технологи Тетяна Окорська, Сергій Бордюг.
Під час відвідин ремонтно-механічного цеху потрапив на дільницю нестандартного обладнання. Її назва говорить сама за себе. Тут також замовлень вистачає. Працівники дільниці часто розповідають про те, як довелося за розробкою конструкторсько-технологічного відділу виготовляти скребачку для очищення берегової лінії від молюска дрейсени.
На території дільниці розміщено відділення заготовок і кузню. У штаті цеху є працівник, який має специфічну на сьогодні спеціальність – коваль. Це Олег Топінко. У його умілих руках метал нагадує пластилін. Вправними рухами умілець може надати заготовці будь-якої форми. Як і у старі часи, незамінним супутником коваля залишається молот та ковадло. Правда, горно – термічна піч – вже зовсім не схожі на своїх „пращурів”.
- Що спонукало тебе обрати таку незвичайну професію? – запитую в Олега Топінка.
- Сьогодні важко знайти навчальні заклади, в яких готують ковалів. Опановувати таку спеціальність доводиться самотужки. Зайнятися ковальством мене спонукало те, що мій дід Ананій мав невеличку кузню і допомагав односельцям полагодити різні металеві речі. Сьогодні ковалі потрібні і для атомної енергетики, бо завжди є потреба у відновленні зношених та виготовленні нових запасних деталей. Без спеціаліста ніхто інший металевий виріб не загартує.
У ході розмов з працівниками ремонтно-механічного цеху почув і про те, що сьогодні дефіцитними стають такі професії, як токар, фрезерувальник. У підрозділі вакантних місць на такі спеціальності не-має, але згодом на заслужений відпочинок підуть найдосвідченіші. А комусь же треба знання та досвід передавати.
У ефективності класичної схеми: наставник – учень, можна переконатись на прикладі династії Лугових. Слюсар-ремонтник з багаторічним стажем Володимир Анатолійович взяв під особисту опіку сина Валерія, що торік влаштувався на роботу. У молодого спеціаліста є всі шанси стати справжнім фахівцем і помічником у забезпеченні надійного „тилу” ремонтів.
Олександр Шустерук
лютий 2007