Вхід

Нетішин: штрихи до давньої історії

Своїми початками минувшина Нетішина сягає щонайменше XVI ст. – часу  бурхливих змін в історії українських земель. Протягом XIV – XVI ст. на Волині утверджується багато князівських родин, які вели своє походження чи то від руських, чи від литовських володарів. Серед них і династія Острозьких. Шляхом купівлі, великокнязівських надань, загосподарення пусток ця родина зуміла зосередити у своїх руках досить значні земельні площі. Майже казкове багатство робило її досить впливовою в тогочасному суспільстві. Сімейним гніздом, так званим «домоначальним градом», містом, від якого стала йменуватися родина, був Острог – одне з найбільших тогочасних волинських міст із величним замком-фортецею, багатьма храмами, добре розвинутими ремісничими об’єднаннями – цехами, торгівлею. Розміщені довкола міста населені пункти утворювали у складі Луцького та Кременецького повітів великий адміністративно-господарський комплекс, котрий називають Острозькою волостю. Свої маєтки князі Острозькі передавали в тимчасове володіння настоятелям монастирів чи великих острозьких храмів; іншими розпоряджалися князівські слуги; врешті, третю групу становили так звані замкові села, які забезпечували продовольством князівський двір.

Нетішин як одне з сіл Острозької волості у XVI – першій половині XVII ст. був маленькою частинкою усіх цих величезних князівських добр. Уперше на сторінках писемних джерел він з’являється 12 травня 1542 р. у зв’язку з важливою подією в історії волості – поділом маєтків між удовою князя Іллі Костянтиновича Острозького Беатою Костелецькою та її донькою княжною Гальшкою. Згідно з цим документом, Нетішин, який був одним із замкових сіл, переходив у тимчасове розпорядження Беати Костелецької, хоча, за правом власності, він як частина батьківської спадщини належав Гальшці. Йшли роки. Нетішин кілька разів змінював своїх фактичних власників, аж поки в 1574 р. роз’єднані родинні маєтки стали одним цілим під рукою князя Костянтина-Василя Острозького. На початку XVII ст. князь ділить свої маєтки між синами Олександром та Янушем з умовою, що деякі він продовжуватиме тримати до кінця життя. Таким чином, цілісна колись Острожчина тепер умовно ділилася на дві частини, а Нетішин у майбутньому повинен був стати власністю молодшого з братів – Олександра. Проте того ж таки 1603 р. останній помирає, невдовзі не стає і його старого батька. Належні Олександрові володіння до часу повноліття синів переходять частково в розпорядження його дружини, а почасти під опіку та нагляд брата Януша Костянтиновича. Молоді Олександровичі, Костянтин і Януш, отримавши батьківщину, теж досить швидко пішли з життя, а з кінчиною в 1620 р. їх бездітного на той час дядька Януша пряма чоловіча лінія цієї князівської родини припинилася взагалі.

 

* * *

В розглядуваний історичний період, принаймні до початку 20-х рр. XVII ст., Нетішин відносився до групи замкових сіл, а більшість його мешканців підпорядковувалися замковій князівській адміністрації. Для князя було важливо знати перелік населених пунктів, що знаходились у його розлогих маєтках, кількість підданих, характер їх повинностей. Своєю чергою, про кількість селян, їх майновий стан та рід занять потрібно було відати також королівським слугам, які збирали державний податок. Це потребувало створення цілої низки господарських та податкових документів. Саме завдяки їм ми можемо відтворити ті чи інші аспекти історії нашого села.

Однією із характеристик минувшини Нетішина є кількість його мешканців. Для першої третини XVII ст. тут при нагоді може стати податковий документ від 1629 р., котрий повідомляє, що в селі на той час налічувалося 50 димів, або ж дворів. Як податкова одиниця «дим» не має в науковій літературі щодо кількості мешканців однозначного трактування. Найбільш прийнятним числом осіб для 1 диму можна умовно вважати в середньому 6,5. Відтак, загальна кількість мешканців Нетішина в першій половині XVII ст. могла становити трохи більше 300. Для порівняння, в сусідньому Кривині того ж року налічувалося 142, а в Острозі – 1655 димів.

Число нетішинців у наступні роки помітно зросло, бо опис Нетішина, підготовлений у 1654 р., вказує, що до початку Визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького в селі було 83 дими, тобто близько 540 чоловік. Натомість ситуація на згаданий 1654 р. була зовсім невтішною – лише 6 димів, що свідчило про жахливе спустошення теренів від воєнних дій.

В першій половині XVII ст. старшим у селі був отаман. В історичних джерелах натрапляємо на імена нетішинських отаманів – Милька (1620 р.) та Курила (1654 р.). Крім того, в документі від 1620 р. згадується також Гаврилець Десятник. Десяток являв собою умовну кількість садиб – близько двох-трьох десятків, а сам характер поділу був пов’язаний із відбуванням громадою повинності з охорони замку.

Переважаючим заняттям нетішинців у розглядуваний період було землеробство. В джерелах селян-ремісників, тобто тих, хто своїм ремеслом заробляв на життя, згадується лише кілька: коваль Грицько, швець Матуш, гребінник Павло. Один із селян, певно, був музикою, бо отримав прізвисько Савка Дудка. Зрозуміло, що хтось до податкових документів (куди вписувалися лише голови родин) міг і не потрапити, проте загалом кількість майстрів-ремісників у Нетішині в той час була малою. В середині XVII ст. в Нетішині згадуються «млини два на річці Горині, котрі мають шість (жорнових. – Т.В.) каменів і одну ступу для товчення (круп. – Т.В.)».

Селяни змушені були сплачувати на користь власника маєтку низку податків, серед яких воловщина (від вола), податок вівсом та хмелем, сторожовий (грошовий податок на утримання охорони замість власного відбування цієї повинності) і пороховий (на зброю і порох для оборони від нападів), свійською птицею та худобою, медом. Більше того, нетішинці повинні були відробляти на користь князя взимку три, а влітку п’ять днів на тиждень, «окрім понеділка, дня торгового», а також їздити підводами при потребі до Дубна, Звягеля, Полонного та Костянтинова.

 

* * *

Після смерті у 1654 р. бездітної Анни-Алоїзи з Острозьких Ходкевич Нетішин на короткий час переходить у власність нащадків на той час уже покійної її сестри Катерини Замойської – сина Яна й дочок Гризельди-Констанції та Йоанни-Барбари. Згодом, у силу певних обставин, ці володіння опиняються в руках Яна-Олександра Конєцпольського, котрий, до речі, був свояком попередніх власників – чоловіком Йоанни-Барбари. В цей час у Нетішині якийсь орендар-єврей мав корчму та млинок. Ця «традиція», здається, зберігалася і протягом XVIII ст., бо відомо, що на 1795 р. у селі теж була корчма, яку орендував Берко Янкельович.

Населення після згаданого вище військового спустошення відновлювалося, гадаємо, досить повільно, а тому в кінці XVII ст. підданих селян у Нетішині було лише 14 родин. Докладних відомостей про те, чим вони займалися, або яким був їх побут, окрім того, що вони повинні були обробляти землі майже за милю від села, бо близькі були поганої якості, та того, що над Горинню знаходилася велика кількість сіножатей, знані нам історичні документи не повідомляють.

Зрештою, і Я.-О. Конєцпольський не затримав Острожчину у своїх руках надовго. 20 лютого 1690 р. належні йому маєтності відійшли до рук уславленого польського воєначальника, котрий відзначився у багатьох походах та кампаніях – гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського. Відтак Нетішин на довгий час, до середини ХІХ ст., опиняється в руках іншої багатої та впливової у Речі Посполитій родини – князів Яблоновських.

29 квітня 1702 р., незадовго до смерті, С.-Я. Яблоновський поділив свої володіння між трьома синами – Яном, Олександром та Станіславом. Острожчина діставалася першому з них – Янові. У свою чергу, спадкоємці Яна поділили Острозьку маєтність на дві частини. Резиденцією однієї з гілок роду став Острог, а іншої – сусідній Кривин, котрим у XVIII ст. володіли Станіслав-Вінцентій і його син Антоній-Варнава. Наше село стало частиною іншого господарства – Кривинського маєтку Яблоновських.

 Тарас Вихованець


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic