НЕТІШИН І СТАРИЙ КРИВИН У 2 пол. XVII ст. КІНЕЦЬ ЕПОХИ ОСТРОЗЬКИХ

Десятиліття перед козацьким повстанням під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648 – 1657) в історії Нетішина і Старого Кривина (тоді – Кривина) стало періодом піднесення та розквіту. На середину XVII ст. площа першого з них становила 19, а другого – 71 волоку (її розмір коливався від 21,72 до 23,89 га). Напередодні воєнних дій у Нетішині налічувалось понад вісімдесят дворів, а в Кривині – дві сотні! За такого рівня загосподарення ґрунту тут могло мешкати відповідно близько пів тисячі та понад півтори тисячі селян. На р. Горині в Нетішині обертали свої механізми два, а у Кривині – один млин. Поряд із селянськими, в останньому з сіл функціонувало і князівське господарство-фільварок, де вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, горох і просо.

З початком лихоліття шляхта, перестрашена нечуваним свавіллям козацтва і «черні», поспіхом залишала свої маєтки й рятувалась утечею. Зважаючи на серйозну небезпеку, в липні 1648 р. вимушено подалася до м. Замостя і власниця частини Острога, а також Нетішина, Кривина й багатьох інших тутешніх сіл – Анна-Алоїза Ходкевич. Вважається, що після Зборівського договору (1649) вона на короткий час повернулася. Однак, невдовзі знову залишила місто – цього разу назавжди. Мандруючи Польщею, вдова тулилася то тут, то там, доки не зупинилась у маєтку Рацот неподалік Познані. Звідси 27 січня 1654 р. пані Ходкевичева ступила за межу вічності. Зі смертю нашої героїні припинилася пряма родовідна лінія князів Острозьких, а в історії Острожчини закінчилася кількасотлітня епоха володарювання цього волинського роду. Щоправда, частина Острозької волості все ще перебувала в руках бічної гілки цієї династії – князів Заславських, однак і для Нетішина, і для Кривина наступив період змін.

* * *

Впродовж війни Волинь постійно потерпала од переходів війська, битв, пожеж. Безліч населених пунктів у вирі боротьби зазнавали руйнування або й узагалі зникали. Особливо трагічним для краю став 1651 р., коли терени сильно спустошило військо шляхетського полководця князя Владислава-Домініка Заславського. Острожчина по «завірюсі» не дорахувалася сотень і сотень мешканців, величезна кількість господарств занепала. В господарському документі, підготовленому у червні 1654 р., щодо сіл, які раніше перебували у власності Анни-Алоїзи Ходкевич, відзначається: у Вельбівному було 240 дворів, а тепер усього 18, в Нетішині відповідно 83 та 6, Колом’ї – 54 і 2, Кривині – 200 і 15, Крупці – 40 і 1, Глинниках (нині – с. Ганнопіль) – 69 і 1… Як стверджує історик Олег Ярошинський, в результаті різних обставин, у тому числі й татарських нападів, тільки протягом 1648 – 1651 рр. залюднення Волинського воєводства пересічно зменшилось на 82%!

Старшим у Нетішині на середину 1654 р. був отаман Курило, а в Кривині – отаман Грицько. На «жменю» нетішинських селян покладавсь обов’язок сплачувати за користування угіддями, вносити натуральні данини птицею, яйцями, великою та дрібною худобою. Схожі вимоги обтяжували й невелику кількість кривинців. Понад те, до завдань для мешканців Нетішина входило працювати кожного дня у фільварку села Головлі, який на 1654 р. стояв «спалений, тільки залишилась пекарня» і… не було у нім жодного осілого двору! Кривинці ж повинні були «трудитися кожного дня протягом тижня у колом’євському фільварку». 

* * *

У подружжя Анни-Алоїзи та Яна-Кароля Ходкевича дітей не з’явилось, тож частина Острога, а також Нетішин, Кривин, інші тутешні села деякий час перебували у власності нащадків її рідної сестри Катерини Замойської – сина Яна й доньки Ґризельди-Констанції. Ян Замойський на прізвисько «Собіпан» не цікавився політикою, не дбав про суспільне положення. Разом із тим, від польського короля Яна Казимира за особливу відданість отримав доволі високі пости: спочатку титул київського, а згодом – сандомирського воєводи.

З фіскального історичного джерела від 1662 р. дізнаємося, що Замойському в Острозі належали половина Старого й Нового міст, а також половина передмістя Каролін – разом 29 дворів. У його власності перебувала й частина сіл Острозької волості. Багато з них при згадці мають промовисту приписку – «пустиня» (пустка): «у Війтівцях пустиня», «у Білчині пустиня», «у Радогощі одній і другій пустиня», «у Плосці пустиня»… У Нетішині на той час стояло всього 6 дворів, у Кривині – 8 (ще менше, ніж у 1654 р.!), Вельбівному – 15, Глинниках – 3 двори… Колом’я, Крупець, Баранє, Убельці, Понора, Головлі… – «пустиня». На всю належну панові Янові волость налічувалося тільки 65 дворів, а перед початком козацького повстання лише в одному Кривині їх було 200! Це була воістину демографічна та господарська руїна.

* * *

10 лютого 1665 р., за кілька місяців до своєї смерті, Ян «Собіпан» Замойський відступив село Нетішин та пустку Головлі у користування своєму відданому слузі Богдану (Богумилу) Нуриновичу. Останній, за припущенням Ігоря Тесленка, проживав у столиці володінь його пана – місті Замості.

В документі-привілеї господар зазначив: «…бажаючи, аби мої маєтки якнайшвидше до попереднього свого стану й поліпшення після минулого їх спустошення ворогом змогли дійти, і пам’ятаючи [ті] послуги шляхетного пана Богдана Нуриновича, мого слуги, який тривалий час служачи… в моєму відділі піхоти, виявив мені, й дотепер [він] від служби мені не відходить, даю йому до оса­дження й користування ґрунти й порожні урочища сіл моїх, Головля й Нетішин названих…». Далі йдеться, що «на тих ґрунтах зараз лише кілька підданих у Нетішині є, а в Головлі немає жодного». Сандомирський воєвода, зацікавлений в осадженні тут нових підданих, навіть був готовий колись компенсувати всі видатки, пов’язані з цією нелегкою справою.

Примітно, що попередні уже відомі нам господарські пов’язання Нетішина з Головлями набули нової грані – обидва села опинились у руках однієї людини, яку за тогочасним звичаєм іменували «державцею». Додатково це означало, що Нетішин і Головлі, протягом багатьох десятиліть підорядковані острозькій замковій адміністрації, переходили у розряд боярських сіл – таких, якими на певних умовах користувалися слуги власників цієї частини Острозької волості.

 Ян Замойський попрощався з життям 7 квітня 1665 р. Острожчина, до якої входили Нетішин і Кривин, на короткий час опинилась у руках його рідної сестри – Ґризельди-Констанції, на той час уже вдови після смерті князя Єремії (Яреми) Вишневецького. Син цього подружжя, Міхал, упродовж 1669 – 1673 рр. був королем Речі Посполитої. Пані Вишневецька померла 1672 р. Після її кончини Нетішин і Кривин стали набутком її племінника – Станіслава Конєцпольського (1643 – 1682), а згодом потрапили до рук Яна-Александра Конєцпольського (1635 – 1719). Він став останнім із цього магнатського роду, хто користувався частиною Острозького земельного домену.

* * *

21 квітня 1675 р. Богумил Нуринович разом із дружиною Зузанною заставили Войцехові й Катажині Ґонтковським за 600 зл. частини Нетішина і Головель. За якийсь час після трансакції Богумил помер, а вдова невдовзі вийшла заміж за Яна Страша. Він фігурує державцею Нетішина вже у податковому документі за 1677 – 1679 рр. У 70-х роках XVII ст. Нетішин й надалі залишався зовсім невеличким сільцем, і проживало у ньому всього чотири родини. А сусідній Кривин, згідно з цим самим документом, перебував у триманні іншого державці – Войцеха Косткевича, і мешкало на той час у селі шість сімей. Між іншим, у користуванні цього шляхтича було й сусіднє сільце Полянь.

Зузанна Страш 6 червня 1678 р. у Нетішині спорядила заповіт і, певне, невдовзі відійшла до інших світів. Як зазначає Ігор Тесленко, у неї було троє дітей від Богумила Нуриновича. Двоє з них на час спорядження документа останньої волі перебували в татарській неволі, а ще одна донька, Катажина, дружина Яна-Бонавентури Прошовського, жила поруч із «пані родителькою». «Після смерті матері, – пише історик, – саме вона разом із чоловіком, отримавши дозвіл тодіш­ньо­го власника Острога, коронного обозного Станіслава Конєцпольського…, посіла Нетішин і розташоване неподалік пусте урочище Дорогощу. Село Головлі магнат вирішив відібрати в цієї сім’ї і передати своєму слузі Адаму-Алексію Димитровському…».

Після смерті Прошовського, яка трапилась у період 1678-1680 рр., Катажина з Нуриновичів ще двічі виходила заміж – за Яна Карсницького і за Яна Гулевича-Піддубецького. Ігор Тесленко переконаний, що кожного разу вона привносила право на успадкований Нетішин у родину свого наступного чоловіка. Однак, у документі за 1690 р. є запис про те, що пан Гулевич набув право користуватися прибутками з Нетішина ще у пана Прошовського… Тож, нюанси цієї заплутаної ситуації потребують додаткового з’ясування.

Протягом 1687 – 1690 рр., коли Нетішин вже перебував у руках Яна Гулевича, в селі налічувалось півтора десятка родин підданих, а саме село з рук Яна Гулевича тримав в оренді острозький рабин. Приблизно стільки ж мешканців проживало у 1687 р. у Кривині, яким досі розпоряджався відомий нам Войцех Косткевич. А ось уже в 1690 р. пан Косткевич мав у Кривині та присілку Поляні аж 24 підданих. 

Ян-Александр Конєцпольський у 1690 р. відступив свою частину Острожчини великому коронному гетьманові Станіславу-Яну Яблоновському. Це відкрило в історії Нетішина та Кривина нову епоху – магнатів, а згодом князів Яблоновських.

Тарас Вихованець,

заступник директора Нетішинського міського краєзнавчого музею

На зображенні: Ян «Собіпан» Замойський (1627 – 1665)