Новомученик  Павло з родини нетішинки Надії Походонько

У дні радості, скорботи, нових сподівань на краще сім’я Походоньків, яка мешкає у Нетішині, зверта­ється­ з молитвами до ікони  священомученика Павла Гайдая (Одеського), яка шістнадцять років тому після його канонізації православною церквою стала родинною реліквією. Він доводиться родичем по батьківській лінії нженеру інформаційного центру Хмельницької АЕС На­дії Походонько (дівоче пріз­вище Гайдай).

- Я народилась у місті Ізмаїл Одеської області, - розповідає Надія Петрівна, - з дитинства пам’ятаю скупі відомості про діда Павла. Родина знала, що він загинув у застінках НКВС, але про це за комуністичних часів не прийнято було говорити, бо тривали гоніння на всіх, хто у різних формах проповідував слово Боже. Дід Павло постраждав за віру.

Священик Павло Гайдай народився 15 січня1886 року в місті Ізмаїл Бессарабської губернії (зараз Одеська область). В юні роки він користувався духовними порадами і повчаннями святого праведного протоієрея Іоанна Кронштадтського, який заповідав Павлу: «Їдь до протоієрея Йони  в Одесу і йди по його стопах». Павло після смерті свого духовного наставника виконав це благословення - приїхав до Одеси і служив псаломщиком у одному з міських храмів та готувався до прийняття чернецтва. Але отець Йона дав йому іншу пораду. Для Павла підшукав наречену - благочестиву дівчину з дворянського роду на ім’я Капітоліна Дмитрівна, якій на той час було вже близько 50-ти років (Павлу було трохи більше                            20-ти)­, повінчав їх, але з однією умовою, що будуть вони жити як брат з рідною сестрою. Це духовне подружжя взяло на виховання двох дівчаток - Стеху і Віру.

Незабаром після одруження Павло був посвячений в сан диякона, потім – ієрея. Йому було довірено служіння в Петропавловській церкві міста Одеси. Отець Павло привернув до себе серця православних одеситів прекрасними проповідями, щирою вірою, безмежною любо­в’ю до людей, невтомною працьовитістю. Духовний вплив батька Павла на народ не залишився непоміченим місцевою владою: він був виселений з Одеси на дальній хутір, а потім у село Капаклієвка Шевченківського району Одеського округу. Щодня служив Божественну Літургію, влаштовував молебні для хворих. В окрузі розповсюдилась слава про нього, як великого цілителя. Це не могло бути непомітним для представників влади. 30 квітня 1929 року отець Павло був заарештований «за заняття лікуванням, вчинення обманних дій з метою порушення заборони для отримання особистої вигоди і ведення контрреволюційної діяльності». Його вислали в місто Туруханськ Красноярського краю на три роки. На заслання за ним пої­хали матінка Капітоліна, Стеха і Віра (прийомні дочки) та близько двадцяти його духовних чад.

На чужині, щоб не померти з голоду, члени громади заробляли собі на прожиток тим, що збирали та продавали дику цибулю, випалювали вапно. Чоловіки наймалися валити ліс, жінки - прати білизну, щоб якось допомогти батькові і вижити самим.

Після відбуття вислання у 1933 році отець Павло переїхав до Ле­нінграда, де служив в Георгіївській церкві. Але незабаром був знову заарештований «за приналежність до Союзу Михайла Архангела» і ув’яз­нений у  «Хрести». На допитах отець Павло заперечував приналежність до політичних пар­тій. Проте, у 1933 році його засудив Ленін­градський НКВС по ст. 58-10 і знову вислав на три роки у Турухан­ський край. Однак, у зв’язку з тим, що батько Павло тяжко за­хворів,  1934 року його перевели в інше місце.

Деякий час він перебував у Акмолинській в’язниці, там захворів і лежав у тюремному лазареті. Заперечуючи свою винуватість, батько Павло оголосив голодування, домагаючись звіль­нення із в’язниці.

22 січня 1936 року Акмолинський нарсуд засудив отця Павла до 10 років таборів. Відбувати покарання священика направили у Кара­гандинський виправно-трудовий табір НКВС. Як свідчать матеріали кримі­нальної справи, 14 квіт­ня 1937 року Павло Гайдай втік із в’язниці, але був затриманий і поса­джений на п’ять місяців у ШІЗО. Там він оголосив голодування з  наміром не припиняти його до задо­во­лення вимог. У серпні 1937 року отець Павло  знову заарештований за звинуваченням у тому, що «серед ув’язнених систематично вів контрреволюційну агітацію, висловлювався проти вождів партії і уряду, штучно піднімав собі температуру для невиходу на роботу». Отець Павло винним себе у пред’явле­ному обвинуваченні не визнав. 31 серп­ня 1937 року трійка НКВС засудила священика Павла Гайдая до розстрілу. Вирок було виконано 5 вересня 1937 року. Священика Павла Гайдая реабілітовано лише після розпаду Радянського Союзу, у 1993 році.

Після того як священомученик ієрей Павло Гайдай був зарахований до лику Святих на Ювілейному Архієрейському Соборі  Православної Церкви 14 серпня 2000 року, у архімандрита Лукіана, який тривалий час правив  Санкт-Петербурзькою єпархією, зародилася думка про увічнення пам’яті ієрея Павла на своїй батьківщині в селі Білка Іванівського району Одеської області. Тут стояв пусткою колишній дитячий садок, будівля якого прийшла у занепад, і голова сільради на прохання отця Лукіана віддав це місце під майбутній храм.  У 2003 році була побудована Троїцька церква, а через п’ять років відкрився й храм священомученика ієрея Павла. Ці церкви є єдиним комплексом, де діє жіночий монастир на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радосте».

Освячення престолу і першу Божественн­у літургію у монастир­ському храмі на честь священомученика ієрея Павла Гайдая звершив­ митрополит Ага­фангел разом із єпископом Біл­город-Дністровським Олек­сієм, наміс­ни­ками чо­ло­вічих монастирів. Після святкового молебню від­бувся хресний хід, у якому­ взяли участь сотні віруючих, які прибули на це торжество з різних районів Одеської області та інших областей. У своєму архіпастирському слові владика тепло привітав присутніх з цим знаменним днем, вписаним золотими літерами у літопис Одеської єпархії.  За  клопотанням священиків та прихожан Блаженніший митрополит Ки­ївський і всієї України Володимир за старанні труди нагородив архімандрита Лу­кіана своєю першосвятительською грамотою.

- На жаль, моєму татові, Петру Івановичу, не довелось стати свідком освячення церкви на честь шанованого родича, - продовжує розповідь Надія Походонько, - бо не дожив до цього пам’ятного та урочистого дня. А ось мама, Тамара Миколаївна, ще встигла декілька разів навідатись до села Білки, де місцева церковна громада кожного року 5 вересня вшановує пам’ять новомученика Павла Гайдая. Ми з чоловіком та дітьми також плануємо відвідати святиню. Пам’ять про діда є нашим оберегом.

Олександр Шустерук

На знімках: священик Павло Гайдай; ікона на честь новомученика; церква Павла Гайдая на території жіночого монастиря