Полянь. Iсторія з багатьма невідомими

Життя Станіслава Конецполь­ського добігало кінця. Краківський каштелян не мав спадкоємців, тому майже увесь власний маєток, до якого входила й частина Острожчини, вирішив передати своєму дядькові – Янові-Олександру Конецпольському. Однак і той не затримав Острожчину на довго: через родинні борги маєтковий комплекс у 1690 році відійшов до рук великого коронного гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського, про що юридично засвідчилося у Львівських актових книгах.

Упродовж 1687 та 1690 років, ще тоді, коли нашими теренами володів белзький воєводич Я.-О. Конецпольський, було створено кілька їх господарських описів. Ці документи (оригінали зберігаються у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника) мають важливе значення, оскільки містять найраніші відомі нам на сьогодні згадки про Полянь. Так, у тексті від 1687 року поряд із описом Кривина приводяться імена трьох підданих, які жили «у сільці Поляна». Разом із тим, в одному з описів за 1690 рік поряд із Кривином згадується не село, а «присілок Поляна». Відтак, можна припустити, що Полянь як село, порівняно зі своїми сусідами, з’явилося набагато пізніше – у другій половині чи й наприкінці XVII століття.

Обидва поселення перебували в пожиттєвому користуванні пана Косткевича. Шляхтич Войцех Косткевич знаний на Острожчині, принаймні, з кінця 1670-х років. В одному з фіскальних реєстрів він фігурує як власник того ж таки Кривина, яким розпоряджався, напевне, з волі відомого нам С. Конецпольського. В руках пана Войцеха село залишилось і після смерті краківського каштеляна, яка наступила у 1682 році. Більше того, у 1690 році він поряд із Кривином та присілком Поляною тримав також сусідні Колом’є і Крупець.

Якщо Войцех Косткевич герба «Роґаля», про якого згадує польсь­кий геральдист Адам Бонецький, і наш герой – одна й та ж особа, то до вже відомого додамо, що у нього була дружина Маріанна. Дозвіл на пожиттєве користування селами спонукає вважати, що пан Косткевич доводився для Конецпольських слугою, а не просто людиною, яка за ту чи іншу фінансову послугу отримала їх для визиску. Швидше за все, саме йому належить ініціатива заснування Поляні, а от хто перший замешкав у цьому невеличкому сільці-присілку – невідомо.

* * *

Маловивченим в історії Поляні залишається й подальший майже півторастолітній відтинок часу, протягом якого село належало руському воєводі Яну-Станіславу та його нащадкам – Станіславу-Вінцентію, Антонію-Варнаві, Максиміліанові та Владиславові Яблоновським. Між тим, як і низка вже відомих нам сіл, воно під назвою «Polan» знайшло своє місце в Атласі Польщі та Литви (1772), укладеному картографом Ріцці Дзанноні. А ще у зв’язку зі збором особливого поголовного податку знаємо про кількість полянських євреїв: 16 осіб у 1765 та 6 – в 1784 роках.

Схоже, протягом XVIII – початку ХІХ століття Полянь разом із Кривином, Вельбівним, Бадівкою, Нетішином, Солов’єм, Комарівкою та Колом’єм сформували єдиний господарський комплекс – Кривинський маєток Яблоновських. Щоправда, у зв’язку з фінансовими труднощами вони позбулися його в середи­ні ХІХ століття.

Незадовго до того, з 1853 року маєток знаходився в адміністративному управлінні Острозької дворянської опіки під керівництвом поміщика Сигізмунда Рожицького. Його сукупна площа у 1855 році становила 17 127 десятин 1 997 саженів, в тому числі площа двох сіл – Поляні та Комарівки – 2 786 десятин та 2 137 саженів. Відтак, 7 лютого 1856 року маєток було продано з публічного торгу в Санкт-Петербурзькій опікунській раді. Його придбала графиня Наталія Павлівна Зубова.

* * *

Згідно з Кривинським церковно-приходським літописом у тому ж таки 1856 році в Поляні розпочато спорудження паперового заводу. Автор пам’ятки, священик Анд­рій Конахевич, пов’язував цю справу з ім’ям довіреної особи графині Зубової (в тексті помилково – графа Зубова) – Петра Смуглевича. Як видається, роботи просувалися по­вільно. На початку 60-х років ХІХ сто­ліття підприємство ще не працювало, й коли саме стало до ладу – достеменно не знаємо.

Минуле Полянської паперової фабрики подеколи нагадує заплутаний детектив із вервечкою свідчень, які вимагають додаткового розслідування. До прикладу, на наше запитання «Що там вироблялося?» в автора церковного літопису (1892) знаходимо таку відпо­відь: «Масса для бумаги из дерева». Подібним чином охарактеризовано виробництво й у «Географі­чному словнику Польського Ко­ро­лівства» (1887). Отже, тут готували сировину для виготовлення паперу. Але ж у виданні «Указатель фабрик и заводов Европейской России» (містить відомості станом на 1890 рік) зазначено, що Полянська фабрика продукує цукровий папір, тобто пакування для потреб цукрової промисловості, а про паперову масу – жодного слова. Чи то призначення підприємства змінювалось, чи сучасники не були достатньо обізнаними…

Першою власницею підпри­ємства, отже, була графиня Зубова: залишається з’ясувати, чи за її володіння Кривинським маєтком воно встигло запрацювати. В 1890-х роках вже бачимо його в руках тутешніх землевласників Ісаака та Марії Германів. Після них, як постає із серії «Памятных книжек Волынской губернии», і принаймні до Першої світової власницею виступала Цецилія Ісаківна Леві (схоже, донька попередніх) – то сама, то з Марією Герман. За поширеною тоді практикою поміщиця віддавала підприємство в аренду: Шмулеві Айзенбергу, «наслідникам Ш. Л. і П. І. Гальперина». Вочевидь, такими ж арендаторами були й Шимон Мошкович Шапіро, який згадується як власник фабрики, а також С. Н. Гутман, що деякий час фігурував у якості завідувача підприємства.

За різними відомостями на фабриці виробляли «оберточную бумагу», «сахарную бумагу», «бумагу бурую, оберточную, серую и др.». Механізми приводилися в рух парою та водою. Їх потужність приблизно на 1910 рік становила 130 кінських сил. До початку І Світової війни штат фабрики не перевищував п’ятьох десятків робітників. Виробничі можливості полянського підприємства в різні роки були різними. Однак труднощі тогочасної статистики не дозволяють зробити струнких порівнянь. На початку ХХ століття згадуються суми річного виробництва, як от: 69 275 крб, 62 тис. крб та ін. До «послуг» фабрики навіть була телеграфна адреса – Кривин «Бумажной».

* * *

Власного храму тутешня громада не мала – їхнє село разом із Колом’ям та Комарівкою відносилось до Кривинського православного приходу. До речі, в сусідньому Колом’ї діяла приписна до Кривинської православна церква в ім’я Олександра Невського. Священик А. Конахевич зазначав, що «в селе Коломли при приписной церкви в общественном доме открыта была в 1875 году сельская школа на содержании обществ коломельского, полянского и комаровецкого, а в 1884 году 6 декабря Коломельская сельская школа передана в духовное ведомство с содержанием 154 руб. и 75 коп. от 3-х обществ (коломельского, полянского и комаровецкого) под названием церковно-приходской школы… В настоящее время (1892 рік. – Т.В.) в ней обучается мальчиков 42, а девочек 3-ри».

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття Полянь адміністративно підпорядковувалась Кривинській волості в Острозькому повіті. Відносно недалеко від Поляні проходила дорога з Острога до Славути. Одне зі статистичних видань за 1885 рік указує, що в селі було 67 дворів та 654 мешканці. Своєю чергою, «Список населенных мест Волынской губернии» (1906) приводить для Поляні такі цифри: 150 дворів та 920 мешканців обох статей (показники, як на наш погляд, завищені). Напередодні Першої світової тут була продуктова лавка Андрійчук Пауліни Пилипівни. Крім паперової фабрики наприкінці ХІХ століття в Поляні функціонували один чи два водяні млини. Пів­нічніше від села видобували вапняк. Можливо, саме з цим виробництвом був пов’язаний і топонім Рудня Полянська, що могла являти собою робоче поселення, яке з часом або зникло, або увіллялося до села.

Тарас Вихованець