Історичні перехрестя

 

ПРО КЛЕПАЧІ, ЩО СТАЛИ ПРИХИСТКОМ ДЛЯ ШЛЯХТИ-ВИГНАНЦІВ

 

Волинське поселення Клепачі було засноване щонайпізніше в першій половині XVI ст. Його назва містить у своїй основі слово «клепач» – молоток; наклепник. Цікаво, що підібне до нього діалектне слово «клепавка» означає ґедзя. Спочатку «Клепачі», схоже, було сукупним прізвиськом ранніх, можливо – перших тутешніх поселенців. Згадані в 1570-х роках у селі «Занко Клепачевич» і «Зенъко Клепачевич», не виключено, були вже їхніми нащадками. Чимось подібною є ситуація із сусіднім Берездовом: в його назві, мабуть, ховається «некалендарне» ім’я осадчого/поселенця – Березда. Ймовірно, то його пізнішими родичами були Хведір і Васько Берездовичі, названі серед берездівських міщан у першій чверті XVII ст.

Одне з найраніших повідомлень про Клепачі з’явилося в історичних документах 30 січня 1542 р. Тоді село, як і вже відомі нам Плоска, Головлі, Кривин, Нетішин та деякі інші в маєтках роду Острозьких, належало до категорії замкових. Ми пам’ятаємо, що такі поселення підпорядковувались адміністрації острозької твердині. Крім замкових, ще були церковні маєтки, що перебували у віданні храмів та монастирів, а також боярські, котрими розпоряджалися князівські слуги-бояри.

Як і Плоска, Клепачі лежали на межі з володіннями князів Корецьких. У 60-х рр. XVI ст., тоді, коли Острожчина перебувала в руках Беати з Костелецьких та її другого чоловіка Ольбрахта Ласького, клепачівські селяни фігурують серед учасників злочинного наїзду на маєтки князя Богуша Корецького – сусідні села Крилів та Черницю. Напад відбувався під орудою острозького слуги Лаських – Федора Вербовецького.

 

* * *

Наприкінці 1570-х років у селі налічувалось 20 селянських дворів. Тоді ж, у другій половині XVI ст., Клепачі із категорії замкових сіл перейшли до розряду боярських. Відомо, що з 1585 по 1600 рр. село перебувало в розпорядженні слуги князя Костянтина-Василя Острозького – Андрія Куровського. Через деякий час, а саме в 1603 р., вже бачимо Клепачі в руках відомих нам з «Історичних перехресть» панів Павловичів – Прокопа, Григорія та Шимона. Вони в той час тримали також Малий Скнит, Довжки та Котівку.

В 1608 р. пішов із життя князь К.-В. Острозький. Згодом Клепачі належали його онукам – Костянтинові та Янушу Олександровичам Острозьким. Після їх кончини, згідно з маєтковим розподілом, у 1621 р. село відійшло сестрі небіжчиків – Анні-Алоїзі, заміжній за полководцем Яном-Каролем Ходкевичем.

За цей час у долі Клепачів відбулися зміни. У зв’язку з деякими фінансовими справами власників село потрапило в розпорядження ченців Ляховецького домініканського монастиря (зараз Ляхівці – смт Білогір’я), зведеного на початку XVII ст. Павлом-Криштофом Сенютою. А того самого часу, коли Клепачі ставали власністю Анни-Алоїзи, з відома ляховецьких домінікан село перебувало в аренді у якогось єврея. З часом нова власниця, схоже, залагодила ті грошові справи та повернула село під свій вплив. В 1629 р. ним уже користувався її слуга Андрій Краєвський.

В першій чверті XVII ст. у Клепачах проживало понад сорок родин. Згадуються селяни Лукаш Щур, Іванко Костюченя, Ілько Курчик, Гаврило Билич, Тиміш Демченя та ін. Поряд із селянськими – у Клепачах провадилось і князівське господарство-фільварок. В селі були корчма, «два ставки на свою потребу», «кільканадцять (бджолиних. – Т.В.) бортей в дубині по полях», «два непогані садки» та ін. На селян покладавсь обов’язок сплачувати низку податків та відбувати повинності.    

 

* * *

Напередодні війни під проводом Б. Хмельницького Клепачі з руки А.-А. Ходкевичевої тримав пан Браніцький. У 1648 р., з початком повстання тутешні селяни під орудою отамана Приска, «затягнувшы з собою хлапотинских, берездовских, глинницких, блосченских (плосківських. Напевне, праслов’янське значення слова «плоска» – «блощиця» на той час було ще у вжитку. – Т.В.) и инных… а козаками почынившысе», напали на сусідній Крилів, пограбували його та позбавили життя двірського урядника – шляхтича Марцина Грузальського. Загалом же ті буремні роки для села завершились фатально. Якщо в 1648 р. у Клепачах ще було зафіксовано 46 дворів, то в 1650 вже 25, 1651 – 20, 1653 – 3, а в 1655-1658 рр. – лише 8 дворів.

Упродовж воєнного лихоліття й заможні магнати, і дрібна шляхта нерідко покидали свої маєтки та рятувались утечею. Поневіряння на чужині не оминули і власницю Клепачів – Анну-Алоїзу. Разом із тим, вихор подій і долі приносив людей із доволі віддалених українських територій та кидав на терени нашого краю. До прикладу, опис Клепачів кінця XVII ст. згадує, що в селі, поряд із шістьма підданими пана Браніцького, можливо, того самого, про якого ми вже знаємо, чи його нащадка, проживало аж 30 чи то осіб, чи родин «шляхти-вигнанців із Київського воєводства».

 

* * *

            У 1690 р. Клепачі, як і багато інших сіл, стали власністю очільника польського війська – гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського. В руках заможного польського роду Яблоновських гербу Прус ІІІ село перебувало до початку ХІХ ст. За відомостями М. Теодоровича, в 1834 р. Клепачі продано кільком особам. У другій половині століття поселення ввійшло до новоутвореної Довжківської волості у складі Острозького повіту. Тоді в населеному пункті налічувалось 77 дворів та близько шести сотень людей. В селі діяв вітряк.

            Сільський православний храм з’явився у 1750 р. на кошти князя Яблоновського і прихожан. Наприкінці ХІХ ст. тутешнім священиком був Олександр Кольчинський. При церкві була школа, відкрита у 1875 р. Вона знаходилась у церковному будинку, «построенном прихожанами из старой колокольни». Щоправда, протягом 1912-1913 навчального року Клепачівська, а також Черняхівська та Нараївська школи в Острозькому повіті припинили існування «за отсутствием помещения и средств содержания».   

На початку ХХ ст. найбільшими землевласниками у Клепачах були кілька осіб із роду Вікшемських, а також «Яковлева Ан. Андр.», можливо – Анна Андріївна. За відомостями, приведеними в «Географічному словнику Польського королівства», ґрунт у Клепачах був середньої якості; поверхня рівна, у багатьох місцях мокра. В селі діяло кредитне товариство, а також була прокатна станція сільськогосподарських механізмів.

 

Тарас Вихованець