Коли я завітав до тренувальної зали Нетішинського спортивного клубу «Пульсар», Михайло Ковальчук на велотренажері «намотував» чергові  кілометри .

- А не краще було б на велосипеді оглянути місцеві краєвиди? – запитую у голови ради спортклубу.

- Пропозиція заманлива, але не на все вистачає часу. У керівників, як правило, робочий день регламентованими годинами не обмежується. Підпорядкований мені колектив енергоремонтного під­приємства виконує складну і відповідальну роботу. Налаштування виробн­ичого процесу – мій безпосередній обов’язок. Проте, коли випадає слушна нагода, намагаюсь не лише змінювати рід занять, але й підтримувати фізичну форму. Водночас і діяльність «Пульсару» контролюю та спрямовую.

Ідея створити у Нетішині спортивний клуб зародилась у Михайла Ковальчука ще коли він не був обтяжений керівними посадами. Реалізації задуманого весь час  перешкоджали якісь обставини. Але Михайло не відступив від мрії. Для цього навіть другий вуз закінчив заочно, саме спортивного профілю. Нещодавно минуло сім років від дня офіційн­ого створення спортивного клубу «Пульсар».

Цей заклад облаштовано у пристосованому приміщенні, яке ще у вісімдесяті роки звели польські будівельники. Довелось добре попрацювати, щоб обладнати спортзал, зробити душові кабінки, санітарний вузол, кабінет для тренерів, кімнату зберігання спортивного інвентаря.

Тренувались завзято. У перших вихованців клубу світились очі від вдалих виступів на рингу. Зрештою про «Пульсар» почали говорити не лише в Нетішині, а й в різних куточках нашої держави. Призові місця вихованців клубу на різних змаганнях дали для цього підстави і вже стали традицією.

- Тобі скільки років? – цікавиться співрозмовник.

- Сорок.

- А мені сорок­ п’ять. Давай порівняємо наші спортивні якості.

Михайло Ковальчук на перекладині підтягнувся п’ятнадцять разів. Я відстав на 11 підйомів. А  два десятки років тому ми могли б позмагатись на рівних… з нинішнім Михайлом Ковальчуком.

У своєму житті була нагода задуматись і моєму візаві. Не про власну фізичну форму, а про  здоров’я підростаючого покоління. У Нетішині почали функ­ціонувати  спортивні секції, як мовиться, на будь-який вибір і смак, але школярі не завжди знаходили для себе гідне заняття, коли б адреналін вийшов, а ніхто від того не потерпав. Часто траплялись випадки підліткової злочинності. Одного разу Михайло Ковальчук зайшов у під’їзд, де мешкав його колега. Там хлопці і дівчата на сходах палили цигарки. Він не став їх повчати, а просто запропонував опанувати у спортивному клубі основи кікбоксингу. Дехто з компанії таки прийняв пропозицію. Хлопців згодом просто захопила спортивна атмосфера у «Пульсарі». Після серії тренувань забули про цигарки.

Програма фізичних навантажень у «Пульсарі» диференційована, залежно від вікової категорії. Всі тренування відбуваються під контролем досвідченого тренера-інструктора майстра спорту України з боксу  Наталії Дядюк, яка є вихованкою спортивного клубу і зуміла досягти чималих вершин не тільки на спортивних першостях нашої держави, а й на світових.

- Днями я повернулась із Кам’я­нця-Поді­льського, де відбувся відкритий чемпіонат Хмельницької області Федерації спортивного товариства «Україна» з кікбоксингу, в яких взяли участь дванадцять команд з Чернівців, Вінниці, Ковеля, Тернополя, Житомира, Хмельницького, Кам’янця-Подільського, Нетішина, розповідає Наталя. - Наша команда була в числі кращих. Перші місця у своїх вагових та вікових категоріях­ вибороли Євген Галазика, Владислав Мазярчук, Анастасія Максимова, Катерина Костенко, Альоша Ковальчук. Срібну сходинку п’єдесталу пошани зайняли Дмитро Шусть та  Станіслав Шуст, Олександр Солончак, Сергій Бещук, Оксана Михальчук. Бронзовими призерами стали  Андрій Славинський, Радік Асадулаєв, Ярослав Філюк. За підсумком змагань ми посіли третє загальнокомандне місце. Подібні виступи  окриляють вихованців. Переконана, що згодом результати будуть ще кращими.

Успіх юних спортсменів «Пульсару» не приходить сам по собі, а є результатом постійних тренувань і навантажень. Чимало важить вміння тренерів організувати тренувальний процес, зацікавити вихованців. Та й авторитет їх, як спортсменів, не на останньому місці. У послужному спортивному списку Михайла Ковальчука є титул призера чемпіонату Збройних сил  СРСР з боксу. А Наталія Дядюк високих спортивних результатів  досягла у кікбоксингу, всестильовому карате.  Не дивно, що на заняття з кікбоксингу приходять  школярки. Під час тренувань випала нагода поспілкуватись з призеркою змагань у Кам’я­нці-Подільському Катериною Костенко.

- Як ти відважилась на заняття кікбоксингом?

- Декілька років займалась танцями, але зрозуміла, що це не моє. Кікбоксинг дає можливість відчути себе особистістю. Я веду до того, що ми живемо у жорсткому світі і навіть жорстокому. Часто необхідно вміти постояти за себе. Все життя не можливо бути біля батьків. Переконана: за мене не доведеться переживати.

- У контактних видах спорту часто доводиться відчувати біль, ти його легко переносиш?

- Звичайно, коли щось болить, – відчуття неприємні. Але на цьому не треба зациклюватись. Постійні тренування дають змогу гартувати силу духу. Це для спортсмена дуже важливо. Нас на це націлюють тренери.

Не тільки кікбоксингу навчають у «Пульсарі». Тут можна опанувати техніку фрі-файту (вільного бою). Нещодавно з’явилась і новинка: бажаючі у стінах спортивного клубу можуть займатись таким екзотичним видом, як тай-бо (аеробіка з елементами контактних видів спорту). Вже набрані жіночі групи. Заняття проходять під ритмічну музику. У секції чимало працівниць ХАЕС.

Про досягнення спортивного клубу «Пульсар» довідались у військовому ліцеї, який діє на базі Національного університету «Острозька академія». Його керівництво запропонувало для голови ради спортивного клубу Михайла Ковальчука проводити заняття з кікбоксингу, на що отримали згоду. Майбутні офіцери вже почали опановувати ази контактного виду спорту.

- За сім років існування клубу, - розповідає Михайло Ковальчук, - ми зуміли підготувати кілька сотень прихильників контактних видів боротьби. Не важливо, що для більшості з них це не стало професією. Спорт допомагає всім утвердитись у житті.  Для нас це є важливим. Члени клубу ведуть здоровий спосіб життя. Ми взяли участь в реалізації програми позашкільного виховання на базі клубу патріотичного виховання «Мужність» міста Глухів Сумської області.

Переконаний, що давно прийшов час серйозніше ставитись до справ молоді, її треба рятувати. Полі­тикам, звичайно, не до цього.

Перефразовуючи відомий рекламний ролик, можу  сказати: « Ваші діти ще не в «Пульсарі»? Тоді ми йдемо до вас».

Олександр Шустерук

листопад 2008