З розумом і серцем

Один із відомих політиків не так давно сказав: «Хто не жалкує за Радянським Союзом, той не має серця; хто намагається його відновити, той не має розуму». Напередодні ювілею – 90 років з часу створення СРСР, хочу зробити невеликий екскурс в історію, згадати приємні, і на жаль, трагічні моменти життя колишньої держави, великою частиною якої була сьогодні незалежна Україна. Що б там не говорили і як би ми не відхрещувались від комуністичної епохи – вона ще міцно сидить у нас. І ті, кому тепер сорок і більше, все ж, родом із тієї наддержави. Лише для 20-річних і молодших це історія…

Цікава деталь – за часів колишньої держави 30 грудня вважалося днем створення СРСР. Та на диво це не було свято, бодай рівня 8 березня чи 1 травня, не кажучи вже про 9 травня чи 7 листопада; про нього особливо не згадували, не проводили гучних заходів. І ось нещодавно у газеті «День» вийшла стаття кандидата історичний наук Геннадія Єфіменка, який стверджує, що СРСР не був створений 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з’їзді Рад у Москві, як це вважалося раніше, а лише 6 липня 1923 року оформився як держава. Для підтвердження наводяться численні газетні публікації до 1933 року. На думку дослідника це за наказом Сталіна день народження величезної держави «переписали», аби не компрометувати вождя народів поразкою. Як бачимо, історія СРСР складна і суперечлива, часто будувалася не на конкретних фактах, а видумках.

Сьогодні у мене двояке ставлення до Радянського Союзу. Звісно, воно мінялося. У шкільні роки нам втовкмачували про визвольний характер війн Радянської армії, керівну і спрямовуючу силу КПРС, честь і совість епохи, оплот миру в світі, прогресу, свободи та багато іншого. Чесно кажучи, майже всьому тому вірив. Коли у 8 класі став комсомольцем – все виглядало гарно і цікаво. Буквально через рік прийшла горбачовська перебудова. Московський журнал «Огоньок», яким керував відомий український поет Віталій Коротич, почав друкувати таке, що явно не вписувалось в рамки історії КПРС. Її тоді вивчав на першому курсі педінституту і дивувало розходження у фактах і замовчування певних важливих деталей. А потім з’явився Рух, націоналістична література, прийшли бурхливі і оптимістичні 90-ті. Тоді ставлення до СРСР змінилося на протилежне. Я уже ненавидів брехню та ідеологічну зашореність, якими було перенасичене життя в СРСР. На початку дев’яностих щиро вірив, що незалежна Україна швидко принесе не тільки волю, але й економічну незалежність та процвітання. Шкода що тодішні мрії не збулися, зрештою, мова не про це.

Мені завжди була цікава історія, особливо СРСР. Осмислюючи минуле, я прийшов до висновку, що СРСР був різний. Хто не погодиться, що був сталінський Союз, хрущовський, брежнєвський, горбачовський. Один сіяв репресії, страх, голодомори, гулаги, інші характеризувалися «відлигою», бідністю і кукурудзою, епоха Леоніда Ілліча запам’яталася помірним достатком та чергами за елементарним – ковбасою та маслом, час Горбачова – перебудовою, дефіцитами і падінням штучно збудованої піраміди. Проте, не можна не згадати перемогу над фашизмом, перший політ людини в космос, економічний злет, наукові і спортивні досягнення та багато, багато іншого. Викладаючи на умовні терези досягнення і негатив, мені здається, що останній таки переважає. Бо якщо загинула бодай одна людина, навіть заради святої мети – це вже велика поразка. А скільки їх було за часи існування СРСР, коли панувала диктатура пролетаріату, велася боротьба із «ворогами народу», куркулями, проходили різноманітні «чистки», людей цілими селами відправляли у сибірські табори, під час невиправданих жертв у роки війни, депортацій народів та ін.

Чи міг СРСР існувати дотепер? На мою думку – ні. Як бачимо вище, будучи збудована на брехні, крові та кістках мільйонів ні в чому не винних людей, імперія з перших днів була приречена до загибелі. За часів президентства Ющенка відкрили частину архівів КДБ-СБУ і ми, не голослівно, а на основі історичних джерел, побачили справжнє хижацьке нутро тієї держави, її правителів, які жахливими методами намагались побудувати комуністичну утопію. Інша велика помилка засновників комуністичної держави, на мою думку, була в тому, що забравши у людей віру в Бога, вони не зуміли створити, і, звісно, не могли, альтернативної ідеї. Те безвір’я нищило, щоденно вбивало СРСР і нарешті, призвело до падіння потужного колись монстра, який, здавалося, був вічний і непохитний. 

Мертвого лева може пнути і моська. З позиції нинішнього часу совість не дозволяє все таврувати і говорити про ту державу лише у чорних тонах. Як показує практика, багато речей повертаються з тієї епохи, бо були перевірені часом і довели свою дієздатність. Брежнєвський Союз, у певній мірі, таки був гуманною державою, яка давала добру освіту, дбала про здоров’я і дозвілля людей. У більшості випадках, панувала соціальна рівність, гроші і матеріальні багатства не були головними, як тепер, була робота і засоби для життя, будувалися садочки, школи, лікарні, заводи. На мою думку, Михайло Горбачов хотів реформувати імперію, зробити її міцнішою і життєздатною, бо бачив і усвідомлював, що СРСР падає в безодню. Та, як кажуть, під час інтенсивного лікування пацієнт помер. Думаю, та терапія не винна – просто не минулися марно сльози, кров, нелюдські тортури, понівеченні долі мільйонів. Вони на цьому світі і на тому прокляли свого вбивцю. У цьому плані радіє душа за Україна. Дуже важко і болісно ми намагаємось будувати власну державу. І найголовніше, що немає у нас того страшного багажу, який ніс за плечима колишній СРСР.

Іван Глушман