Різдвяні традиції нашого краю
Зима – найбагатша на свята пора року. Найбільш очікуваними були Різдвяні, до яких люди з давніх-давен старанно готувалися. З покоління в покоління передавались звичаї та обряди цих святкувань.
Різдвяні свята в Україні відзначались протягом двох тижнів: з 7 січня по 19 січня. Це ряд обрядодій, куди входять Різдво Христове, Василя та Водохреще. День, що передував Різдву (6 січня), називався Святвечір (Святий вечір). До цього дня всі важливі господарські роботи мали закінчити, прибрати в хаті. Господиня зранку готувала пісну вечерю. Основними стравами на Святвечір були кутя та узвар. Кутю варили з пшениці, обтовченої у ступі. Пшеничне зерно заправляли цукром (або медом), розтертим маком. Дехто додавав горіхи, родзинки. У деяких селах (наприклад, с. Новоставці Гощанського району Рівненської області) кутя була з пшениці та узвару (пшеничне зерно залляте узваром). Страви готувалися залежно від місцевих традицій та достатку сім’ї.
Як зустрічали Різдвяні свята родини в нашій місцевості?
Олена Антонівна Луцюк (1932 р. н., с. Нетішин) розповіла, що на Святий вечір її мама варила вареники з гречкою та перетертим маком, які поливали медом, юшку з риби та грибів, жарила рибу. «Мама зварять кутю у горщику і дають комусь із дітей: неси на покуть. Хто несе, то квокче, щоб курчата були. Горщик з глини, в ньому тільки кутю варили. На покуті сіно, сніпок жита. На сіно клали буханку хліба та сіль. Перед початком вечері мама читала молитву, всі хрестилися і починали вечеряти. Першою їли кутю. Її обов’язково треба було з’їсти три ложки, а потім як хто хоче. Як повечеряли, то в ту миску де ще була кутя, всі складали свої ложки. Якщо чиясь ложка на ранок була перевернута, то це означало, того, чия ложка, наступного року не буде в сім’ї – одійде (заміж вийде, чи виїде)».
Марія Антонівна Дольна (1939 р. н., с. Нетішин ) пригадала, що на Святий вечір «перед вечерею мама під настільник (скатерку) клала гарбузове насіння. Після вечері заставляла дітей їсти. Як діти їдять насіння, то вродять гарбузи. В цей вечір ні до кого не ходили. Всі були вдома».
Галина Микитівна Рибак (1941 р.н., с Шпичинці Хмельницького району): «На Святвечір страви були пісні. Це був останній день Пилипівського посту. Варили кутю. Кутю ставили на покуті на сіно. Поряд ставили узвар, щоб кутя сама не була. Ставили сніпок жита. Клали хліб і сіль. Кутю мішали з маком і цукром. Обов’язково готували горох з капустою, пекли млинці до маку. Як була, то жарили рибу. Вечеряли. Зі столу не приймали нічого. Ложки залишали на столі, бо вмерлі прийдуть вечеряти. 7 січня діти ходили колядувати».
Фросина Василівна Маршал (1927 р.н., с. Шпичинці Хмельницького району): «До Різдва наша мама вчила нас читати «Отче наш» і колядувати. На Святий вечір мама несла на покуть кутю і квоктала, щоб квочки були. В кутку на покуті сіно, сніп жита. Книш клали, краяли і їли до другої куті. На перший день Різдва колядували, колядникам давали вареники, млинці».
Олена Самійлівна Болтун (1962 р. н., с. Новоставці Гощанського району Рівненської області): «6 січня – Святий вечір. Все треба було переробити до вечері. Коли вносили коляду (пшениця та овес, зв’язані у сніпок), то діти мали присідати і квоктати, щоб було багато квочок. Коляду ставили у кутку, обкладали сіном, щоб був достаток корові, і клали яблука. Вечеря була, як сонце зайде. Пісна вечеря. Кутя і голубці з пшоном. Юшка з грибами, як були гриби. А в сусідньому селі Плоска пекли млинці з тюлькою. Страв багато не було. Дві. Коли їли кутю (пшениця з узваром), то після вечері ложки клали навколо миски з кутею. А рано дивились, чи приходили вмерлі їсти (якщо ложка була перевернута)».
Як бачимо, широко побутував звичай на Святвечір ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса. Його називали дідух, коляда, залежно від місцевості. Цього дня (6 січня) нічого не їли до вечора, поки не з’явиться перша зоря. Вірили, що саме у цей час народився Іісус Христос. А ще існувало повір’я, що хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне.
7 січня – Різдво Христове. У храмах відправляли нічну Божу службу, яка завершувалась удосвіта. Першими сповісниками народження Христа були діти та підлітки. Вони ходили по селі колядували – Христа прославляли, бажали здоров’я господарям, щастя, щедрого врожаю, достатку. Їх обдаровували яблуками, горіхами, цукерками. Дорослі увечері колядували на церкву.
Якщо Багату вечерю готували на Святвечір (Вілію), то напередодні Нового року 13 січня (за старим стилем) – Щедру. Варили кутю, готували непісні страви, серед яких драглі, ковбаси, печеня. Всі опитані респонденти сказали, що на Щедрий вечір треба було мати 12 страв. Рахували все: «хліб, сіль, горіхи, яблука, зернята»… Після вечері йшли щедрувати дорослі, хлопці й дівчата.
14 січня – Новий рік або Василя Святого. Люди вірили, що у новорічну ніч відкривається небо і Бог чує молитви та прохання. В цей день лише хлопчики та чоловіки ходили від хати до хати посівати. Засівали хлібним зерном, бажаючи господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю. Посівальників пригощали яблуками, пиріжками, дехто давав дрібні гроші. Засіяне зерно господині збирали та давали курям, щоб краще неслися.
18 січня – Голодна (бідна) кутя, голодний Святвечір, друга Вілія. Весь день дотримувались суворого посту. Надвечір йшли до церкви, де відбувалась святкова служба, що завершувалась освяченням води. Вдома свяченою водою окроплювали оселю, подвір’я, господарські споруди. Голодний Святвечір тому, що не їли до того часу, поки не посвятять воду. Спочатку пили свячену воду, потім розговлялися кутею. Могло бути декілька пісних страв.
19 січня – Водохреще (Богоявлення, Йордань). В цей день освячували воду в церкві, на річці, у водоймах. Освячена вода довго зберігалась та мала лікувальні властивості.
Різдвяні свята – бажані та шановані у нашому краї. З ними пов’язані сподівання добра, миру, любові, злагоди. Це великий пласт духовної культури, що збагачує культурну спадщину нашого народу.
Зоя Тунцева
