Що читали на Шепетiвщинi пiд час революцiйних подiй 1917-21 рокiв

Часописи, насамперед газетна періодика, є потужним джерелом  інформації з історії Української революції 1917-1921 рр. Проте  ідеологічна заангажованість радянської доби призвела до одностороннього дослідження історіографічного та бібліографічного матеріалу. Вивчався лише один сегмент - компартійно-радянська періодика, матеріали іншого політичного спрямування кваліфікувалися як контрреволюційні, антирадянські, буржуазно-націоналістичні. Зна­чна частина їх перебувала на спеці­альному збереженні, а наявна ін­формація дозовано використовувалася для критики ідейних опонентів Комуністичної партії і радянської влади. Події, що відбувалися на Шепетівщині в 1917-1921 рр., хоча й бу­ли невід'ємною частиною загальноукраїнського революційного процесу, проте мали і свою регіональну специфіку. Шепетівщина входила до складу Волинської губернії, як її південно-східна частина та впродовж кількох років була фронтовою зоною, тому на собі відчула усі перипетії боротьби різних політичних сил та збройних формувань.

Місцевому населенню було надзвичайно важко зорієнтуватись у політичній ситуації через віддаленість від центрів політичного життя та відсутність об'єктивної інформації про революційні процеси в Україні. Національно-визвольні змагання - несприятливі умови для періодичної преси. Протягом зазначеного періоду в Шепетівці багато разів змінювалася державна влада і це впливало на риторику часописів. З кожною новою зміною влади видання періодичної преси часто переносилося на інше місце, або взагалі припинялось. За таких умов стан газет і журналів був важким. Незважаючи на буремні революційні часи кількість часописів на Шепетівщині була чимала. Значна кількість газет ціле­спрямовано видавалася для війсь­кових частин і підрозділів та масово розповсюджувалась серед місцевого населення.

В ці роки видання були досить різноманітними: соціалістів-революціонерів, соціал-демократів, націоналістів, комуністів, проміжних угрупувань та інші. Пізніше переважатимуть виключно комуністичні видання. Всі вони мали спільні риси, подібні за змістом, але повну характеристику їм важко дати в зв'язку з тим, що зі значної кількості видань цього часу збереглося лише по кілька номерів та слід враховувати і короткотривалість багатьох з них. Часописи видавалися російською, українською та рідше поль­ською мовами.

У досліджуваний період на території Волині з'явилися часописи «Волинь», «Громадянин», «Рідне слово», «Вісник Волинського губернського комісара», «Трудовая Волынь», «Рабочее дело».

А також на Шепетівщині були поширені періодичні видання, які виходили в Подільській губернії. Так з позицією соціалістів можна було ознайомитись у їх газеті «Громада», а згодом і в газеті «Життя Поді­лля», яка із незалежної демократичної стала соціалістичною.

З огляду на низький рівень була орієнтована на міське населення та інтелігенцію, спеціалізована преса, зокрема часописи «Народна воля» і «Селянська думка», поширилися значно пізніше - у 1918-1919 рр. Відомим часописом для військових був  «Козацький Голос».

Цікаві матеріали друкували часописи:  Народний Голос» (орган української громадської думки) та «Народне Життя» (видання Липовецького товариства «Просвіта»).

На теренах Шепетівщини популярною була щоденна демократична безпартійна газета «Наш Шлях», яка виходила у Кам'янці-Поді­льському. Хоч газета вважала себе безпартійною, вміщувала на своїх сторінках матеріали, які свідчили про її прихильне ставлення до УНР. Газету цікавили питання розвитку української культури, вона порушувала селянське і кооперативне питання. А газета «Нова Україна», яка теж виходила у Кам'янці-Поді­льсь­кому, вміщувала матеріали про Українську армію та її бойові дії, в тому числі і на теренах Волинської губернії. Українська народна армія (УНА) мала свою фронтову газету «Український Козак», де друкувала свої звіти. Часописом для селян, робітників і козаків була «Селянська Громада». Привертали увагу стінні часописи для робітників і селян Поді­лля «На Голод!», «Праця» та «Праця кличе!».

Серед чисельних періодичних видань, що побачили світ у роки Української революції 1917-1921 років, надзвичайну цікавість становить часопис  - орган Корпусу Січових стрільців - «Стрілецька думка».

Ця газета почала видаватись навесні 1919 року у доволі скрутний час для УНР та її регулярної армії. Перший номер газети вийшов 6 травня 1919 р. на невеликій станції Кривин.

В фондах музею М. Островського зберігається вірш, виписаний з газети «Стрілецька думка» (орган корпуса Січових Стрільців № 24 від 28 червня 1920 р., м. Проскурів).

Від Славути до Кривину

Стала наша Україна

Звідтам вийдемо 

на Кременець.

Щоб пробитись на Кам’янець.

А тепер без кораблів

в Чорний Остів.

І нема на світі сили,

Щоб Україну задушила.

Відкривало газету гасло «до зброї за рідну Вкраїну, землю та волю». Тут же був надрукований заклик: «Стрільці! Збирайте патрони та гільзи, бо вони потрібні для Вас», а в «підвалі» першої полоси заверстано дворядкове звернення до читачів: «Прочитавши часопис, передайте другому, а не вмієш читати сам - попроси товариша».

В газеті друкувались різні кумедні бувальщини з народного життя - оповідки, сатиричні твори, у яких надзвичайно гостро висміювалась тогочасна дійсність, зокрема й вороги України. Варто порівняти становище з армією УНР: у одній з публікацій газети «Стрілецька думка» у вересні 1919 р., яка виходила у Проскурові накладом 46 тис. примірників, з них 1,5 тис. для корпусу УСС полковника Є. Коновальця, повідомлялося: «Довгі місяці ніхто не бачить часопису. Коли раз попав між них часопис, виданий ще в червні, то стрі­льці билися над ним. Коли так дальше буде, то ми підемо з крісами в запілля і розженемо всі редакції та пресові квартири, котрі друкують часописі тільки кошів і для міста».

Часопис видавався до кінця листопада 1919 року. Усього побачили світ понал 60 номерів. Тираж різних чисел був різний: від кількох сотень примірників до шести тисяч. Виходило видання неперіодично. Отже, газетна періодика є невід'ємним складником історико-дослідницького процесу, оскільки містить широкий спектр тематичної інформації, як офіційного  характеру, так і повсякденного життя, охоплює всі регіони України. Послідовність і оперативність поданих відомостей, їх синтетичний характер посилюють цінність цього виду історичних джерел.

Марія Юзлова,

заступник директора музею Миколи Островського

з наукової роботи