Вхід

Щоб буяло дерево життя

 

Щоб залишити по собі добрий слід на землі, потрібно, як на перший погляд, зовсім не багато: збудувати оселю, виростити дітей, посадити дерево. Але для втілення таких життєвих цілей доводиться витрачати не один рік наполегливої праці. Пройти через недоспані ночі, переживання. Труднощі з часом забуваються, в пам’яті залишаються приємні події. Їх у житті провідного інженера турбінного цеху ХАЕС  В.П.Кунця  було багато.

Дитинство. У кожного воно різне. Василю Кунцю запам’ятались росяні ранки у рідному селі Миньківці Славутського району. Сонце ледь-ледь зринає над обрієм, довгі тіні крадькома повзуть по ще сонній землі. А на сільській вулиці вже гамірно: череда корів йде на пасовисько. Ніколи додивлятися найцікавіші сни, трудовий день у селі для всіх починається спозаранку.

- Васильку, ну ж бо вставай мерщій, нашу Лисуху на пашу пора спровадити, - лагідно будить мама.

Ой, як важко дитині у цю пору прокидатись, бо скільки там того сну було. Допізна з хлопчаками у війну та хованки грали. А коли опустились сутінки, босонога юрба давай розповідати один одному всякі жахи, від яких аж мурашки по тілу бігають. Лячно, але цікаво.

Коли Василь навчався у десятому класі, батько Петро Семенович спорудив поряд із хатою літню кухню.­

- Багато чого вмію, Маріє, але електроосвітлення провести не наважусь, - завів розмову батько, - звертався до нашого електрика, та йому все ніколи.

-А можна я спробую? - почувши розмову батьків, сказав Василь.

Спочатку Петро Семенович сумнівався у можливостях сина, як не як справа відповідальна та ризикована. Син переконував, що знань отриманих на уроках фізики, йому достатньо, і батько погодився. Василь взявся до роботи, лампочка засвітилась, вимикач та розетка також функціонували…

На вступних іспитах до Чернівецького державного університету Кунець математику та хімію здав успішно, а ось із фізикою … виникли проблеми. Можливо, варто було б Василю розпо­вісти про його успішне з’єднання проводів і екзаменатор став би поблажливішим? Одним словом, відчути смак студентського життя в університеті хлопцеві на той раз не поталанило. Але юнак не розгубився. Під час перебування у Чернівцях почув про Бурштинський енергетичний технікум. Там йому фортуна усміхнулась.

- Моя трудова біографія розпочалась на Харківській ДРЕС, - пригадує В.П.Кунець, - я ще був, як мовиться, молодий і зелений, бракувало й професійного досвіду. Але добре, що знайшлися хороші наставники, які допомогли мені відбутися як спеціалісту. Не випадково у 1982 році одержав пропозицію взяти участь у споруджені ХАЕС.

Прогулюючись вулицями Нетішина, біля музичної школи Василь Петрович неодмінно зупиняється, щоб помилуватися красою виса­джених там дерев. Більше двох десятків років тому вони ще були молодими саджанцями, які з великим захопленням виплекав небагаточисельний колектив дирекції ХАЕС. Ініціатором озеленення став перший директор електростанції О.І.Троценко. Скільки то суботників було організовано, але ж не марно, плоди праці милують око дотепер.

У Кунця є дерево, яким він гордиться особливо – блакитна ялина біля лабораторно-побутового корпусу ХАЕС. Вона у ряду своїх багатьох сестер стоїть першою.

- Я якраз здавав зміну на пускорезервній котельні, - розповідає Василь Петрович, - нам повідомили, що на територію проммайданчика привезли ялини і треба їх посадити. Весь змінний персонал взяв у руки лопати. Першу ялину посадив особисто, зараз - це красиве величне дерево.

Найбільше з подій чвертьстолітньої давності енергетику запам’ятався пуск першого котла пускорезервної котельні. Це було у 1982 році. Тоді ж в урочистій обстановці прийняли в експлуатацію тепломережу, що з’єднувала електростанцію із містом, у новозведені житлові будинки пішло довгоочікуване тепло.

Після пуску першого енергоблока В.П.Кунець був переведений у  колектив турбіністів, а через п’ять років йому довірили посаду заступника начальника цеху теплових і підземних комунікацій.

На новій роботі Василь Петрович відчув, що обслуговування міста є не менш важливим, ніж експлуатація самої електростанції. Початок третього тисячоліття у діяльності нетішинських енергетиків став переломним, після мораторію крига скресла, темпи робіт на  другому енергоблоці набирали обертів. Люди повірили у його перспективу. Саме у цей період Василю Петровичу  запропонували перейти в турбінний цех на посаду провідного інженера і взяти участь у підготовці до пуску другого енергоблока.

- Важко описати ту напругу, - ділиться спогадами В.П.Кунець, - коли тривала завершальна стадія пусконалагоджувальних робіт. Постійні засідання, наради, оперативки, ретельному аналізу піддавався, образно кажучи, кожен крок. А скільки було недоспаних ночей у монтажників та ремонтників. Це все стало історією. Принаймні кожному свідку важливої події у житті нашого міста та держави є що розповісти для нащадків.

Під час фізичного пуску другого енергоблока В.П.Кунець був серед тих, кому випало нести своєрідне “бойове” чергування, за процесом спостерігала урядова делегація на чолі із Президентом України.

А потім розпочалась звичайна робота з регулювання систем та механізмів. Тут був важливим досвід тих, що брали участь у пуску першого енергоблока ХАЕС та енергоблоків на інших електростанціях. Це стало хорошою школою для молодих спеці­алістів.

- Сьогодні на енергоблоці №2 середній вік турбіністів та працівників інших підрозділів складає 25-30 років, - розповідає В.П.Кунець. - Вони вперше взяли участь у пусконалагоджувальних роботах. Цей досвід неодмінно стане у пригоді, коли підійде черга серйозно взятись і за третій.

У  Нетішині  у  Василя Петровича багато друзів, готових прийти на допомогу у будь-яку хвилину. Особливо цінується дружба на виробництві, адже мета у всіх одна - надійна експлуатація енергоблоків.

Ємке й всеохоплююче це слово надійна. Прикметно, що саме так - надійний - охарактеризував  мого  співрозмовника   начальник турбін­ного цеху А.Г.Куценко. Лаконічно, але багато­значуще.

Нещодавно Василь Петрович зустрів свій полудень віку. Ніби непомітно промайнули й 25 років роботи на ХАЕС, саме стільки виповнилось і деревам, що виплекані на території першого мікрорайону міста. До зелених насаджень у Кунця ставлення особливе, бо сприймає дерева як уособлення моделі людського життя, де кожна гілочка – шляхи-стежини долі нашої.

На дачній ділянці ювіляра добре вкоренились яблуні, груші, завитками тягнеться до сонця виноградна лоза. Щоосені вони дарують щедрий врожай, і в домі завдяки  вмілим рукам дружини Катерини Миколаївни завжди є смачні заготовки на зиму. Коли за вікном  хурделиця,  у квартирі всією сім’єю залюбки ласують власноруч вирощеними фруктами. Мамині приготування подобаються дітям Максиму та Оксані.

Олександр Шустерук

серпень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!