Вхід

Щоб буяло дерево життя

 

Щоб залишити по собі добрий слід на землі, потрібно, як на перший погляд, зовсім не багато: збудувати оселю, виростити дітей, посадити дерево. Але для втілення таких життєвих цілей доводиться витрачати не один рік наполегливої праці. Пройти через недоспані ночі, переживання. Труднощі з часом забуваються, в пам’яті залишаються приємні події. Їх у житті провідного інженера турбінного цеху ХАЕС  В.П.Кунця  було багато.

Дитинство. У кожного воно різне. Василю Кунцю запам’ятались росяні ранки у рідному селі Миньківці Славутського району. Сонце ледь-ледь зринає над обрієм, довгі тіні крадькома повзуть по ще сонній землі. А на сільській вулиці вже гамірно: череда корів йде на пасовисько. Ніколи додивлятися найцікавіші сни, трудовий день у селі для всіх починається спозаранку.

- Васильку, ну ж бо вставай мерщій, нашу Лисуху на пашу пора спровадити, - лагідно будить мама.

Ой, як важко дитині у цю пору прокидатись, бо скільки там того сну було. Допізна з хлопчаками у війну та хованки грали. А коли опустились сутінки, босонога юрба давай розповідати один одному всякі жахи, від яких аж мурашки по тілу бігають. Лячно, але цікаво.

Коли Василь навчався у десятому класі, батько Петро Семенович спорудив поряд із хатою літню кухню.­

- Багато чого вмію, Маріє, але електроосвітлення провести не наважусь, - завів розмову батько, - звертався до нашого електрика, та йому все ніколи.

-А можна я спробую? - почувши розмову батьків, сказав Василь.

Спочатку Петро Семенович сумнівався у можливостях сина, як не як справа відповідальна та ризикована. Син переконував, що знань отриманих на уроках фізики, йому достатньо, і батько погодився. Василь взявся до роботи, лампочка засвітилась, вимикач та розетка також функціонували…

На вступних іспитах до Чернівецького державного університету Кунець математику та хімію здав успішно, а ось із фізикою … виникли проблеми. Можливо, варто було б Василю розпо­вісти про його успішне з’єднання проводів і екзаменатор став би поблажливішим? Одним словом, відчути смак студентського життя в університеті хлопцеві на той раз не поталанило. Але юнак не розгубився. Під час перебування у Чернівцях почув про Бурштинський енергетичний технікум. Там йому фортуна усміхнулась.

- Моя трудова біографія розпочалась на Харківській ДРЕС, - пригадує В.П.Кунець, - я ще був, як мовиться, молодий і зелений, бракувало й професійного досвіду. Але добре, що знайшлися хороші наставники, які допомогли мені відбутися як спеціалісту. Не випадково у 1982 році одержав пропозицію взяти участь у споруджені ХАЕС.

Прогулюючись вулицями Нетішина, біля музичної школи Василь Петрович неодмінно зупиняється, щоб помилуватися красою виса­джених там дерев. Більше двох десятків років тому вони ще були молодими саджанцями, які з великим захопленням виплекав небагаточисельний колектив дирекції ХАЕС. Ініціатором озеленення став перший директор електростанції О.І.Троценко. Скільки то суботників було організовано, але ж не марно, плоди праці милують око дотепер.

У Кунця є дерево, яким він гордиться особливо – блакитна ялина біля лабораторно-побутового корпусу ХАЕС. Вона у ряду своїх багатьох сестер стоїть першою.

- Я якраз здавав зміну на пускорезервній котельні, - розповідає Василь Петрович, - нам повідомили, що на територію проммайданчика привезли ялини і треба їх посадити. Весь змінний персонал взяв у руки лопати. Першу ялину посадив особисто, зараз - це красиве величне дерево.

Найбільше з подій чвертьстолітньої давності енергетику запам’ятався пуск першого котла пускорезервної котельні. Це було у 1982 році. Тоді ж в урочистій обстановці прийняли в експлуатацію тепломережу, що з’єднувала електростанцію із містом, у новозведені житлові будинки пішло довгоочікуване тепло.

Після пуску першого енергоблока В.П.Кунець був переведений у  колектив турбіністів, а через п’ять років йому довірили посаду заступника начальника цеху теплових і підземних комунікацій.

На новій роботі Василь Петрович відчув, що обслуговування міста є не менш важливим, ніж експлуатація самої електростанції. Початок третього тисячоліття у діяльності нетішинських енергетиків став переломним, після мораторію крига скресла, темпи робіт на  другому енергоблоці набирали обертів. Люди повірили у його перспективу. Саме у цей період Василю Петровичу  запропонували перейти в турбінний цех на посаду провідного інженера і взяти участь у підготовці до пуску другого енергоблока.

- Важко описати ту напругу, - ділиться спогадами В.П.Кунець, - коли тривала завершальна стадія пусконалагоджувальних робіт. Постійні засідання, наради, оперативки, ретельному аналізу піддавався, образно кажучи, кожен крок. А скільки було недоспаних ночей у монтажників та ремонтників. Це все стало історією. Принаймні кожному свідку важливої події у житті нашого міста та держави є що розповісти для нащадків.

Під час фізичного пуску другого енергоблока В.П.Кунець був серед тих, кому випало нести своєрідне “бойове” чергування, за процесом спостерігала урядова делегація на чолі із Президентом України.

А потім розпочалась звичайна робота з регулювання систем та механізмів. Тут був важливим досвід тих, що брали участь у пуску першого енергоблока ХАЕС та енергоблоків на інших електростанціях. Це стало хорошою школою для молодих спеці­алістів.

- Сьогодні на енергоблоці №2 середній вік турбіністів та працівників інших підрозділів складає 25-30 років, - розповідає В.П.Кунець. - Вони вперше взяли участь у пусконалагоджувальних роботах. Цей досвід неодмінно стане у пригоді, коли підійде черга серйозно взятись і за третій.

У  Нетішині  у  Василя Петровича багато друзів, готових прийти на допомогу у будь-яку хвилину. Особливо цінується дружба на виробництві, адже мета у всіх одна - надійна експлуатація енергоблоків.

Ємке й всеохоплююче це слово надійна. Прикметно, що саме так - надійний - охарактеризував  мого  співрозмовника   начальник турбін­ного цеху А.Г.Куценко. Лаконічно, але багато­значуще.

Нещодавно Василь Петрович зустрів свій полудень віку. Ніби непомітно промайнули й 25 років роботи на ХАЕС, саме стільки виповнилось і деревам, що виплекані на території першого мікрорайону міста. До зелених насаджень у Кунця ставлення особливе, бо сприймає дерева як уособлення моделі людського життя, де кожна гілочка – шляхи-стежини долі нашої.

На дачній ділянці ювіляра добре вкоренились яблуні, груші, завитками тягнеться до сонця виноградна лоза. Щоосені вони дарують щедрий врожай, і в домі завдяки  вмілим рукам дружини Катерини Миколаївни завжди є смачні заготовки на зиму. Коли за вікном  хурделиця,  у квартирі всією сім’єю залюбки ласують власноруч вирощеними фруктами. Мамині приготування подобаються дітям Максиму та Оксані.

Олександр Шустерук

серпень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic