Для колективу монтажного відділу управління капітального будівництва ХАЕС, який очолює Людмила Панасенко (на знімку), тема реконструкції та модернізації енергоблоків є близькою, бо саме він здійснює технічний нагляд за всіма монтажними роботами. Все розпочинається з аналізу проектної документації, вибору постачальника, потім триває контроль технологі­чних етапів, аж до завершальної стадії.

За оцінками спеціалістів, рівень реконструкції та модернізації другого енергоблока ХАЕС сьогодні відповідає міжнародним стандартам.

- Нам приємно, - каже Людмила Олексіївна, - що технічне оснащення та безпека другого енергоблока є найкращою серед аналогічних, що експлуатуються  у нашій країні та за її межами. На нас тепер рівняються.

…Під час навчання в школі Людмила не раз до Дня енергетика, який в Радянському Союзі традиційно відзначався 22 грудня, одержувала вітальні листівки від однокласників. Це не було випадковістю. Вона не приховувала, що мріє поступати на енергетичний факультет.

На вибір майбутньої професії, безперечно, вплинув авторитет батьків, які працювали на тепловій електростанції біля міста Унєча Брянської області. Дівчина ще з початкових класів знала звідкіля береться електроенергія, бо часто навідувалась на роботу тата й мами. А згодом одним із її улюблених предметів стала фізика.

Але не тільки точні предмети вабили старанну ученицю. Багато цікавого для себе вона знаходила у класичній літературі. Поза шкільною програмою знайомилась із творчістю Набокова, Платонова, Васильєва. Серед зарубіжних авторів перевагу віддавала Е.М.Ремарк. Таке захоплення згодом надихнуло Людмилу на орга­ні­зацію шкільних літературних вечорів. Кожен з них готувався ретельно, з великим натхненням.

З першого курсу під час навчання в Ленінградському політехнічному інституті Людмила Олексіївна показала, що може вдало поєднувати навчання з участю у художній самодіяльності. У пригоді стало вміння гри на піаніно, домбрі та гітарі.

На той час у стінах вузу успішно діяла культбри­гада, яка організовувала концерти не тільки для місцевих студентів, а й для значно ширшої аудиторії. А потім почали надходити пропозиції для участі у різних фестивалях. Людмила гармонійно влилася у колектив однодумців, там вона проявила весь свій творчий потенціал. Під час написання сценаріїв її пропозиції завжди були доречними, успіхи не забарились. На інститутському фестивалі серед трьох десятків колективів художньої самодіяльності вдалося вибороти перше місце.

Багато схвальних відгуків заслужила літературно-мистецька композиція, яка була присвячена Перемозі у Великій Вітчизняній війні. Інститутських студійців просто засипали пропозиціями виступів перед ветеранами, військовослужбовцями Ленінградського військового округу.

Важко уявити, скільки потрібно мати натхнення і бажання, щоб при постійній участі у репетиціях, концертах, не нашкодити навчанню. А Людмила все встигала. У їхньому аматорському колективі існувало неписане правило: якщо творчість заважає навчанню, вибір залишається за останнім. Але з мистецької «дистанції» ніхто не зійшов. Студентка паралельно пробувала свої сили ще й в академічному співі, займаючись у хорі. Саме завдяки цій участі випала нагода два тижні провести у Києві. Столицю України відтоді вона полюбила на все життя.

- У репертуарі нашої культбригади, - пригадує Людмила Олексіївна, - були не лише композиції так званого громадянського спрямування. Ми активно застосовували сатиру та гумор. Тоді ще не були поширені політичні пародії, а ось жарти на побутову тематику цензурі не піддавались. Коли закінчувала інститут, розпочалась горбачовська перебудова. Це спонукало до відродже­ння такого культурно-мистецького театралізованого руху, як клуби кмітливих та винахідливих під патронатом шоумена Олександра Маслякова. Через два роки після мого закінчення інституту колеги зуміли пробитись у вищу лігу КВК. Саме вони стали авторами першої в Радянському Союзі пародії на Михайла Горбачова. Це був цікавий час для творчих пошуків та експериментів.

Не лише гумором та сатирою жили студенти Ленінградського політехнічного інституту. Тут знайшлося чимало прихильників авторської пісні, які заснували клуб. До когорти організаторів долучилась і Людмила Олексіївна, яка під особистий акомпанемент гітари майстерно виконувала популярні естрадні пісні, балади та романси.

- Після організації клубу авторської пісні, - згадує Людмила Панасенко, - ми не сподівались, що його популярність у Ленінграді набере «солідних» обертів. Сьогодні всім відомі імена таких виконавців, як Юрій Лоза, Олександр Розенбаум, Віктор Цой. А тоді вони лиш робили спроби самореалізації, шукали однодумців, тому й були нашими частими гостями. Манерою незвично одягатись мені запам’ятався Віктор Цой. Він на той час тільки мріяв про свій гурт, який згодом отримав назву «Кі­но», і здобув велику популяр­ність серед молоді. На жаль, трагедія забрала від нас талановитого композитора та виконавця. Але ра­дує те, що твор­чість Цоя пройшла випробовування часом і сьогодні вона по-належному оцінена нашими дітьми.

Для Людмили Олексіївни відкривались перспективи роботи на Ленінградській АЕС, але вона під час написання дипломної роботи встигла побувати на проммайданчиках інших електростанцій. Найбільше сподобалось у Нетішині. Місцеві краєвиди для дівчини видались чимось схожими з рідними на її малій батьківщині, а саме місто вразило чистотою та охайністю вулиць.

Трудову біографію на ХАЕС Людмила Панасенко розпочала обхідником турбінного відділення. Це була робота, як мовиться, не для жіночих тендітних рук, бо, принаймні, така операція як закривання засувок, вимагає великих фізичних зусиль. Але набута практика стала в пригоді, коли перейшла у відділ капітального будівництва.

У Нетішині Людмила Олексіївна зустріла й свою долю – Геннадія, який працював начальником зміни блока. Через деякий час у сім’ї Панасенків сталось поповнення – на світ народилась донечка Аня.

Не тільки виробничі показники характеризують стабільність колективу, а й вміння корисно і змістовно відпочивати. Ось тут творчий потенціал Людмили Олексіївни розкрився знову. В УКБ традиційно до різних свят готують культурну програму, участь в якій беруть не кілька осіб, а хороша когорта представників різних відділів. Виявилось, що талантів в управлінні капітального будівництва не бракує, тут вміють гарно заспі­вати і здивувати театралізованою постановкою. І ніхто не комплексує, приміряючи на себе ту чи іншу роль. Солідні інженери можуть на деякий час стати «бітлами» (на знімку) чи казковими героями, дотепів та жартів ніколи не бракує, а тон у всіх дійствах завжди задає Людмила Олексіївна. Вона  незамінна ведуча і «генеральний» сценарист, у творчих пошуках завжди знаходить підтримку колег, зокрема, і голови цехкому Раїси Іванової, також енергійної й талановитої особистості. Кажуть, що активістам з УКБ вже пора своєю творчістю дивувати значно більший загал працівників ХАЕС та жителів міста.

Потяг до прекрасного у Людмили Олексіївни реалізовується прагненням побачити архітектурні особливості багатьох європейських міст. У подорожньому списку сім’ї Панасенків – Париж, Прага, Відень, Краків. Можливість постійно робити для себе відкриття кожну людину збагачує духовно, а позитивні емоції допомагають жити, працювати і творити.

Олександр Шустерукr

№35, 2009