«Славутська»  Плоска. Село  на  межі кількох  володінь

Хто й коли заснував поселення і найменував його Плоскою – таємниця. Спроба витлумачити походження назви через асоціацію з рівнинним рельєфом спрацьовує «із натяжкою»: місцевість нерівна. За аналогією із деякими іншими населеними пунктами, котрі, схоже, були названі за іменами перших поселенців/осадників (Нетішин – імовірно, від Нетіши, Кривин – Крива, Берездів – Березда та ін.), можна припустити, що Плоска теж отримала найменування від чоловіка на ім’я Плоско (чия осада? – Плоска, з наголосом на останньому складі).

«Етимологічний словник української мови» для іменника «плоска», серед іншого, приводить і праслов’янське значення – «блощиця». Не зовсім приємно… Зрештою, низка інших давніх топонімів нашого краю теж містять в собі неприємний «відтінок»: Більмаж, Корост, Скнит/Скніп, Комарівка, Гнойниця. Чи не заховались у них якісь незрозумілі нам до кінця, притаманні давній українській людності світоглядні переконання? Хтозна. Відтак, питання залишається відкритим.

* * *

Чи не найдавніше знане на сьогодні повідомлення про Плоску знаходимо в описі документів кн. Корецьких, що постраждали під час пожежі у 2 пол. XVI ст. Тут згадується «Девяты лист (документ – Т.В.), теж розездъный (про визначення меж. – Т.В.), … с княземъ Иваном Острозским, деда князя его милости (Богуша Корецького. – Т.В.) – князя Ивана Корецкого межи именей их острозских и корецких, в котором также меновите грани были описаны, то ест, поченши от устья Руды певное, где впадывает в речку Жерев … тою Рудою мимо селце Острозское Плоскую аж до Поломитого, от Поломитого аж до Медвежей Лозы; и на то теж было потвержене – привилей великого князя Александра».

 Якщо зрозумілішою мовою, то між двома сусідами – Іваном Острозьким (пом. після 1465) та Іваном Корецьким (пом. до 1502) відбулось розмежування маєтків. Згодом цей акт було підтверджено великим литовським князем Олександром (1492 – 1506). З усього видно, що згадку про Плоску можна віднести, швидше за все, до другої половини XV ст. А от з’ясування згаданих у документі топонімів може стати предметом окремого краєзнавчого дослідження.

Ще одне раннє повідомлення про Плоску датоване 30 січня 1542 р. Воно з’явилось у документі, згідно з яким Беата Острозька зі своєю донькою Гальшкою входили у володіння Острозькими маєтками. Тоді, у 1 пол. XVI ст. Плоска та чимало сусідніх сіл відносились до категорії замкових. Це означало, що у своєму повсякденні вони підпорядковувались адміністрації острозького замку. Згодом із дозволу власників, князів Острозьких, деякими селищами стали користуватися їхні слуги-бояри. 

Відомості про найдавнішу людність села заховані в сутінках часу. На 1583 р. Плоска налічувала всього 5 дворів. В селі проживало також 4 підсусідків – селян, які мешкали «на квартирах». В 2 пол. XVI ст. у Плосці функціонувало два млинові кола. Така невтішна ситуація, напевне, була зумовлена татарським нападом, що прокотився краєм навесні 1577 р. До речі, через сусідній Хлапотин-Красностав пролягав шлях, котрим татари ходили на Волинь.

З початком наступного століття бачимо Плоску в руках слуг князя Костянтина-Василя Острозького. В 1603-1606 рр. частину села тримав Богдан Краєвський, іншою – в 1604 – 1606 рр. розпоряджався Миколай Малищинський. Невдовзі доля Плоски змінилася ще раз. Напевне, у зв’язку з тим, що хтось із кн. Острозьких позичив у пана Бонтковського суму грошей, Плоска разом із сусідньою Красносілкою потрапила до нього в заставу й перебувала в його віданні ще принаймні у 1620 р.

На той час у селі проживало 23 родини. Серед селян згадуються імена Степана, Павелка, Каленика, Клима, Антона, Яцька та ін. До плосківської громади входили й 7 підсусідків. Як і в інших довколишніх селах, площанам доводилось сплачувати низку податків та відбувати деякі повинності. В селі діяли млинок та корчма; був тут і спільний на два села ставок. В обох поселеннях функціонували невеличкі князівські господарства – фільварочки. Тутешнім селянам було дозволено користуватися деревиною з околиць Берездова.

З 1621 р. село стало власністю Анни-Алоїзи з Острозьких, дружини великого литовського гетьмана Яна-Кароля Ходкевича. Напевне, їй вдалося сплатити борги, які тяжіли над Плоскою і Красносілкою. При цьому, як видається, Плоска знову повернулась під замкове управління, бо на 1629 р. жоден із князівських слуг при ній не фігурує. Між іншим, у цьому році село вже налічувало 31 двір.

* * *

Упродовж років козацько-польського протистояння під орудою Б. Хмельницького Плоска суттєво підупала. Це й не дивно. Військові дії, переходи тощо майже знелюднили цю територію. На початку 1660-х рр., коли наші терени належали Яну Замойському, податок у Плосці було сплачено з… трьох дворів! «… в Колумлю, Крупу, Бараню, в Лашинові, в Убельці … пустиня», тобто, спустошення.

З часом Плоска відійшла до рук панів Конецпольських. З їх відома селом користувався пан Ґолінський. Край поступово відроджувався. Наприкінці XVII ст. у Плосці вже мешкало близько десятка родин. На чолі громади стояв війт Грицько. Один із тогочасних документів віднотував: «Поле обширне й сіножатей є достаток, і лісів; від того села починається Заславська границя, і Корецька, [а] з третього боку [маєтки] пана брацлавського каштеляна (Францішка Корицінського. – Т.В.)». Того часу в селі на річці стояв млин, «що ніколи не зупиняється, в котрому п’ять кіл».

* * *

В другій половині ХІХ ст. Плоска адмі­ністративно ввійшла до Довжецької волості Острозького повіту та лежала на межі із Заславщиною. Того часу в селі налічувалося 33 двори та понад три сотні мешканців. У селі стояла дерев’яна церква. Площани були заможними, добре забезпеченими землею. Займались рільництвом, годівлею худоби.

На початку наступного століття, напередодні І Світової війни, в селі діяв продуктовий магазин, що належав Шльомі Шрагу. Тут же функціонували водяний млин та винокурня, де виробляли низькоякісний спирт. Схоже, найбільшим землевласником у селі на той час був Костянтин Яворський, котрому й належали вищезгадані підприємства.

Тарас Вихованець

На зображенні: Плоска на російській карті ХІХ ст.