|
|
За життя йому все не малося часу сказати людям про себе, а тепер їм хочеться знати про те, що відходить у глибоку далечінь.
Вищесказане стосується нашого земляка Натана Самійловича Рибака. Для української пожовтневої літератури зроблено ним досить таки багато: «Помилка Оноре де Бальзака», «Зброя з нами», «Переяславська Рада», «Час сподівань та звершень», багато інших творів.
Народився письменник 3 січня 1913 року в селі Іванівні на Кіровоградщині. 1930 року закінчив Шепетівський фабрично-заводський технікум...
Тільки це й було відомо учням СШ № 7, коли вони взялися створювати музей земляка. Та крок за кроком дізналися про все. І як Рибаки опинилися на Поділлі, і де навчався та працював Натан Самійлович...
1921 рік. Відгриміла громадянська війна. Країна взялася за відбудову зруйнованого. Перші состави рушили залізницею, задиміли труби заводів та фабрик... Та ще не втихомирилися бандити «зелені» й «сині» в таврійських степах: палили села і різали, нищили людей на Кіровоградщині...
Однієї ночі вчинили різню і в Іванівці. Вдерлися до хати Рибаків.
Далі спокійно жити тут не було можливості. Старшому, Овсієві, котрий після смерті батька в 1918 році годував усю сім'ю, пощастило напитати місце бухгалтера на Клембівському цукрозаводі, неподалік старовинного Ізяслава. Отак і опинилися вдова Хана Соломонівна Рибак із трьома синами та чотирма дочками в невеличкому та гостинному подільському селі.
Мати Натана Самійловича залишилася жити в Ізяславі, а діти розлетілися по білому світу, хто куди.
року до Шепетівської цукроварні запросили працювати бухгалтером Овсія. А разом з ним поїхав і Натан, пішов до місцевої школи. Після закінчення семирічки поступив хлопчина до Шепетівської професійно-технічної школи.
Наприкінці двадцятих років ця школа з трирічним строком навчання готувала хіміків та технологів для навколишніх цукрових заводів. Натан став учнем хімічного відділення. Як згадують колишні вихованці школи, Натан Рибак був одним із кращих слухачів. До того ж він відзначався активністю в громадському житті. І вже в той час проявив схильність до літератури.
Шепетівчанка Віра Йосипівна Скрипник згадує:
- Натан був редактором шкільної газети, очолював одночасно літературну студію. Якось і я запропонувала свої вірші Натану. Та усю поезію мою Натан забракував. Ти, казав, пишеш так, ніби паняночка: все про кохання та квіточки. Глянь-но, в який час живемо! Заводи ростуть, країна на очах стає найміцнішою у світі. Ось про що і слід писати.
І ніби у відповідь на нашу розмову з'явилися в наступному номері стінгазети Натанові вірші.
Саме на час навчання в цій школі і припадають перші літературні спроби Натана Самійловича. Читачу буде цікаво знати, що своєрідну путівку в письменство дав йому комсомольський осередок при шепетівській цукроварні.
Ось як про це розповідає дружина Натана Самійловича Євгенія Євдокимівна Корнійчук — Рибак:
— Натан Самійлович частенько згадував друзів з цукроварні і розповідав, що саме вони дали йому поштовх для творчої праці. Одного .разу навіть вирішили винести вірші та оповідання початківця на бюро комсомольського осередку. І як своєрідне рішення зборів, секретар виголосив: «Пиши, Натане! Маєш хист письменника». А невдовзі у «Пролетарській правді» з'явився нарис «Дорогами змагань...».
Учні школи постійно проходили виробничу практику на цукрових заводах. Збереглися де нашого часу матеріали котрі свідчать про перебування Натана Рибака в декількох пунктах Поділля. Цитуємо довідку від 29 грудня 1928 року:
«Видана Натану Рибаку в тім, що він у 1928 році на Красилівській цукроварні виконував обов'язки старшого лаборанта. Обо в'язки тов. Рибак виконував уміло й чемно»
З ряду інших документів, які вдалось від шукати, дізнаємось, що наш земляк брав активну участь в суспільному житті міста, був комсомольським активістом. Тут, у Шепетівці, писалися його перші твори, книги.
Олександр ЦАРИК
«Шляхом Жовтня»
