В єдності – проти біди

"І ДИМИТЬ ЧОРНОБИЛЬ…" – І ДИМІВ ЧОРНОБИЛЬ…

  1. Дивна звістка (?) з 1857 р.

         Двадцять шостого квітня 2021 р. минає 35 років відтоді, як над планетою Земля спалахнула апокаліптична зірка "Полин" – вона ж "Чорнобиль". 35 років… Старі або й просто люди старшого віку, як правило, кажуть: "Коли вони пройшли?" Дійсно, будь-який рік тягнеться довго, а життя або значні його частини чомусь проходять набагато швидше.

Але – до теми. "В степах, де гриміла Козацькая сила, Від світу, потопу Лежала могила. […] Із лівого боку, Словами ізрита, Лежала край неї Камінная плита. Чи прошлого пам’ять, Чи того, що буде, – Що писано в нії, Не відають люди. […] І в місяців кілька Край тої могили З чорнобилем разом Коноплі вродили!.. Чорнобилю много! Подивіться, люди! Но Бог святий знає, Що то за рік буде… Де була калина, Там нап’ята буда… На верху могили Чорнобилю груда… І димить чорнобиль, Заким запалає… І "Вічную пам’ять" Божий птах співає…" Степан Руданський. 25 августа 1857 р.

         Чи була колись на місці того блока якась прадавня могила з кущем калини – хто зна, може й була. Тепер є, але без калини. Отже, й диміло, заким запалало… І чорнобилю груда – радіоактивне груддя. І буда нап’ята – спочатку укриття-саркофаг, тепер конфайнмент, себто подвійне укриття висотою 109 м. І "Вічная пам’ять…" і співається, і промовляється  – хіба ж одному вогнеборцю?.. І – щодо зірки "Полин" – вóди стали гіркими  (Апокаліпсис св. Іоанна Богослова, 8: 10-11) – гіркішими за материнську сльозу – сльозу Матері-України…

         Хто він, Степан Васильович Руданський, 1834 р. народження, випускник Кам’янець-Подільської духовної семінарії, син священника з с. Хомутинці Вінницького повіту, поет, перекладач – хто він? Провидець? Зрештою, про який "чорнобиль" він писав? І чому написане значною частиною збіглося з "Чорнобилем" 1986 р.?

         Залишимо ці питання без конкретної відповіді. Зрештою, при бажанні шукаймо відповідь у його вірші "Над могилою".

        

  1. Їм сказали: "…В дорогу! На три дня!"

Запалав Чорнобиль – заболіло мільйонам. Заболіло й нам – тим, хто жив у Нетішині, хто будував посестру Чорнобильської АЕС – АЕС Хмельницьку. Заболіло всім мешканцям Славутського району. Що там ще було в наших серцях у той квітуючий білими черешнями і вишнями квітень, коли ми дізналися Правду, коли в місто, що будувалося, прибули сотні переселенців-біженців, про це знає той, хто пам’ятає ті дні і ночі. Чотири під’їзди 207-го (біля поштового відділення) віддав Нетішин сімейним чорнобильцям. Та й не тільки 207-й приймав збіднілих вмить людей з критичної зони. А величезний вигон колишнього запасного військового аеродрому, що ледь не став аеродромом діючим (уже й аерокаса з’явилася в приміщенні міського автовокзалу), заповнили десятки одиниць різноманітної радіоактивної техніки… Деяка, закопана, там і лишилася назавжди…

Біда! Прийшла велика біда на зéмлі козацької слави. У двох наших місцевих змі (більше їх в ту пору ще не було) – "Энергостроителе" і "Трудівнику Полісся" почали з’являтися невеличкі повідомлення під рубриками: "Нет чужой беды" та "Біди чужої не буває". Не станемо резюмувати, на скільки вони вдалі щодо змісту, але – які були, такі були. Не важко встановити, що вони з’явилися з подачі партії, зокрема, з виступу першого секретаря Київського обкому партії Г. І. Ревенка. Головне і важливо, що писалося під ними. А писалося про конкретну допомогу, скажемо без зайвої патетики, великим борцям з великою бідою там, в критичній зоні смертельної небезпеки… Та й ті наші земляки, прибувши туди, в зону тисячних "берів", ставали рівними з тими, хто вже там був…

Не станемо з’ясовувати і повторюватися з чиєї вини і під чиїм керівництвом сталася та біда. Уже все достеменно виявлено і описано. Взяти хоча б такі книги, як: "Чорнобиль. Документальна повість" ("Дніпро". Романи й повісті. 1/1989) лікаря і письменника Юрія Щербака; "Чернобыльский дневник. (1986–1987 гг.) Заметки публициста"  журналістки Любові Ковалевської ("Радянський письменник", 1990 р.); документальна повість "Чернобыльская тетрадь" фахівця-атомника Григорія Медведєва ("Дніпро", 1990 р.); літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців "Вогонь Чорнобиля: Книга мужності й болю" (Видавничий дім "Альтернативи", 1998 р.) Василя Шкляра та Миколи Шпаковатого та інші.  "Трудівник Полісся" 9 травня (! – друкувати щось подібне у святкових номерах газет було категорично не прийнято) першим дав скупеньке повідомлення ТАРС – РАТАУ "До подій на Чорнобильській АЕС".

Заявлено, зокрема, наступне. Прес-конференція для радянських та іноземних журналістів, яка відбулася 6 травня в Москві в пресцентрі МЗС СРСР, – логічне продовження лінії на широке інформування громадськості про подію, яка болем озвалася в серцях мільйонів людей. Київський обласний партначальник Г. І. Ревенко повідомив, що вони роблять все для успішної ліквідації наслідків аварії, здійснюють евакуацію населення з небезпечних зон. У цій складній операції беруть участь вся республіка, вся країна. І тут, мовляв, не можна допустити некерованих процесів. Ми були б не праві, якби сказали,  що все вже добре.

Тому, продовжував Г. І. Ревенко, з перших же годин біди, яка нас спіткала, ми взяли під контроль усю ситуацію в області. Евакуйованих з небезпечної зони прийняли чотири райони (які – не названо. – Авт.). Їх населення сприйняло те, що сталося, як особисту біду. (Звідси і рубрика: "Біди чужої не буває". – Авт.).

З цитованого повідомлення ТАРС – РАТАУ наведемо ще один штрих: "Звичайно, є і труднощі. Адже такого масового переселення людей у винятково короткі строки не пам’ятають навіть ветерани війни. Наприклад, евакуація селища атомників (Прип’яті. – Авт.) пройшла за дві години 45 хвилин. Було подано 1100 автобусів. Машина стояла практично біля кожного під’їзду. Колона простяглась майже на 20 кілометрів. Складніше пройшла евакуація сільського населення…".

Чому справді легко пройшла евакуація містян? Допомогла, як не раз в ті часи, неправда: "В ночь на 27 апреля во многих окнах не гас свет… Утром ждали сообщение по радио, но оно упорно молчало. И лишь в обед раздалось: внимание! внимание! внимание! Никаких объяснений – в дорогу. На три дня" (Л. Ковалевская. Чернобыльский дневник, с. 19. Курсив наш. – Авт.).

Вони залишили рідне місто на все життя, до кінця своїх днів. З чим? З тим, що взяли в руки, в сумку, в "авоську", в чемодан… Тому там, де приютила їх доля, їм потрібні були людське співчуття, тепло і… гроші.

Не обійдемо увагою ще один офіційний матеріал в районці. 16 травня в ній з’явилась публікація "Чорнобиль: штаб діє" за підписом: "ТАРС – РАТАУ. Спец. кор. Київська область". (Чонобиль – місто в Іванківському районі. На віддалі 10 км від нього було збудовано Чорнобильську АЕС. Одне з давніх міст України: за "Вікіпедією", перша згадка про нього в літописах датується 1193 р.). Ось як писав про нього той спец. кор.: "Чорнобиль: стрункі вулиці, свіжа зелень, клумби. Десятки поливальних машин безперервно миють його дороги, вулиці, площі. Пил становить тут тепер, після аварії одну з головних небезпек. Ритм, темп і настроєність в усьому, що відбувається тут, задають штаб, урядова комісія. […] У штабі (а він мав зв’язок із штабом, що розміщувався на самій ЧАЕС) розробляється стратегія і тактика боротьби, спрямованої на ліквідацію наслідків аварії, приймаються важливі рішення, іде напружена колективна робота, в якій беруть участь крупні керівники, визначні спеціалісти і вчені".

 

  1. Аварія? Ні, катастрофа…

До речі, щодо слова "аварія". Автор цього історичного дослідження, будучи фаховим журналістом, навчений розрізняти смисл лексем "пригода", "аварія", "трагедія",  "катастрофа": подія, що мала наслідком загибель людей, – це не аварія, це катастрофа або трагедія – природна, дорожна, промислова, авіаційна тощо. Аварія – це, як правило, будь-який і будь-де технічний збій, зіткнення автомобілів і т. ін. без людських жертв. Отже, використання слова "аварія" до трагічно-катастрофічного зруйнування 4-го енергоблоку ЧАЕС зовсім недоречне і невиправдано применшує жахливість даної події планетарного масштабу.

Ще одну статтю, очевидно, цього ж кореспондента РАТАУ (без прізвища) вміщено в "ТП" за 23 травня під назвою "Енергійно, швидко, надійно" про поповнення стад великої рогатої худоби (врх) в Макарівському та Бородянському районах за рахунок тварин, вивезених з господарств чорнобильської зони. Йшлося про швидке створення будівельних бригад, які спочатку обладнували для худоби десятки тимчасових таборів, закуплювались доїльне обладнання, молокопроводи, холодильники. Одночасно будувались і капітальні приміщення для врх. Цим займалися працівники пересувної механізованої колони тресту "Поліськсільбуд" та евакуйовані (з сім’ями) колгоспники з 8-ми господарств Чорнобильського району. Зрозуміло, що і на цю справу потрібні були кошти і немалі. Нескінченним потоком вони йшли, крім державних, і від людей доброї волі на рахунок №904 і далі розподілялись за негайними потребами.

 

 

  1. Допомога з Нетішина

Поміч, що надходила і з будівництва Хмельницької АЕС, не була стихійною – вона також планувалася у згаданому вище штабі. Багато допомоги було надано з Нетішина як на місце біди, так і прибулим чорнобильцям. . Проте "Энергостроитель" спромігся на дві замітки цієї тематики в червні 1986 р., і на одну – в році наступному.

Отже, в газеті №24 за 13 червня бачимо замітку: "Нет чужой беды. На помощь – всем участком". Авторка, журналістка Л. Сінчук розповіла наступне. 16 травня 15 чоловік з промдільниці №7 поїхали надавати допомогу на Чорнобильську АЕС, а 29 травня туди прибула вся дільниця. Розповідь подано від імені начальника дільниці М. М. Абашева. Він сказав: "Ось де правдиво відчувалося плече товариша. Поруч з нами працювали хлопці з Харківського метробуду, Рівненської АЕС. Ми будували пункт санітарної обробки, призначений для дезактивації людей і техніки. В його складі планувалася їдальня на 100 посадкових місць, гараж, склад хімреагентів, технічна майстерня. Все починалося з нуля і було здано в стислі строки. Ми й перші відвідали споруджену нами їдальню".

Далі була розповідь про труднощі. Працювали у дві зміни по 12 годин без вихідних. Табір, де відпочивали після зміни, знаходився на віддалі 80 км. Названо чимало імен нетішинців, які відзначилися ударною працею. Це, зокрема, маляри-штукатури Л. О. Христенко і Н. О. Кашиліна, монтажники В. М. Іванюк і В. С. Бардаков, тесляр-бетонувальник В. В. Сокотов, муляр В. В. Онищук, зварювальник М. В. Зищук та інші. Вони прийшли на допомогу, але й про них не забули: "Після трудового дня приємно було відчути тепло й турботу медперсоналу, працівників сфери обслуговування. Щовечора нас чекала смачна вечеря і душові з гарячою водою", – розповів М. М. Абашев.

"Энергостроитель" за 20 червня вмістив поширену інформацію машиніста автокрана автотранспортного підприємства В. Горохова під заголовком: "Нет чужой беды. Трудились самоотверженно". Він, зокрема, повідомив: "Як тільки колектив автотранспортного підприємства дізнався про біду на Чорнобильській АЕС, багато водіїв в той же час вирішили надати допомогу для тих, хто бореться з тим лихом. І вже в перших числах травня була направлена колона автомашин на місце аварії".

Робота в нетішинців була відповідальна й ризикована: спочатку будували автомийку для різного транспорту, а потім – бетонне сховище для радіоактивного ґрунту. На тій території можна було працювати годину – максимум півтори. І ніхто й не думав ухилятись від труднощів – самовіддано трудилися люди з усіх кінців великої країни. Адже йшлося про те, що потрібно пустити в дію 1-й і 2-й блоки ЧАЕС. Разом з В.Гороховим ударно працювали його напарник Г. Коновалюк та колеги В.Романюк, В.Бондарук, В.Лазерний, М.Вдовин. Для роботи на їх автомашинах з Нетішина прибула друга зміна.

4 грудня 1987 р. газета нетішинських атомобудівців у замітці "Помнить их имена" розповіла про ініціативу колективу молодих будівельників Олексія Скорощука з промдільниці №3, які працюють на спорудженні блоків №1 і №2, провести 12 грудня суботник з тим, щоб зароблені кошти перерахувати на рахунок Прип’ятського міськкому комсомолу для спорудження пам’ятника героям Чорнобилю. Цей колектив закликав іншу молодь з числа атомобудівців підтримати їх приклад в "такій важливій і благородній справі". Автор замітки І. Несхожий (він же М. Ільчук).

 

  1. По сторінках "Трудівника Полісся"

"Трудівник Полісся" в рік спалаху зірки "Полин" опублікував загалом 17 матеріалів, тринадцять з яких присвячені висвітленню участі жителів району як в ліквідації наслідків катастрофи на самій ЧАЕС, так і в певних видах наданої допомоги потерпілим. Одна з перших таких публікацій у номері 80 за 21 травня на 1-й сторінці мала назву: "У фонд допомоги чорнобильцям". Журналіст М. Ільчук розповів наступне. Звідусіль у фонд допомоги чорнобильцям на рахунок № 904 надходять грошові перекази, в тому числі і з Славутчини. Так, ветеран війни з німецьким нацизмом Б.А.Ситник, він же громадський кореспондент нашої міськрайонної газети зайшов у редакцію і заявив про своє бажання перерахувати на № 904 50 карбованців  – премію за участь у конкурсі "Пам’яті живий вогонь".

Подібна ініціатива знаходить підтримку в інших громадян, а також трудових колективів. Так, сім’я О.А. і Т.В.Коломисів перерахувала 100 карбованців, пенсіонери М.Р.Шевчук та І.О.Сощук пожертвували 120, працівники Будбанку віддали свою премію за підсумками соцзмагання в сумі 150, а колектив відділення Держбанку на № 904 відправив одноденний заробіток розміром 219 карбованців. Вирішили перерахувати гроші, зароблені під час трудового дня, поліграфісти районної друкарні. Щиросердечна допомога, вияв доброї волі підтримувати потерпілих знаходять на Славутчині все нових послідовників.

У наступному номері "Трудівника Полісся" за 23 травня І.Михайлов продовжив інформувати читачів про те, що: "Зростає рахунок № 904" – саме під таким заголовком на 1-ій сторінці з’явилася інформація про нові грошові перерахування чорнобильцям від жителів міста й району. Так, головний лісничий П.І.Курельчук від імені лісівників Славутчини запропонував на загальних зборах колективу передати у цей фонд премію за перемогу в обласному соцзмаганні першого кварталу в розмірі 1000 карбованців. А директор лісгоспзагу В. І. Толченніков сказав, щоб зароблені працівниками підприємства кошти 31 травня також слід перерахувати на рахунок №904. Ця сума становитиме 1500 карбованців. Жуківське лісництво, яке зайняло 1-ше місце в області і отримало премію в розмірі 150 карбованців, також направить її потерпілим від атомної катастрофи, заявив лісник В. Б. Тележинський.

Подібне рішення прийняв колектив цикорієсушильного заводу. Його колишня робітниця, пенсіонерка О. Г. Митрохіна виявила бажання віддати 100 крб власних збережень. Всього від чотирьох бригад підприємства надійде 1800 крб. Сім’ї чорнобильців одержать грошові перекази і від працівників Славутської СШ №4 в сумі 565, центральної районної лікарні – 300, міськвідділу народної освіти – 282, житлово-експлуатаційної контори – 263, райкому профспілки працівників агропрому – 161, працівників міського кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка – 190 карбованців. Власні збереження віддали переселенцям славутчани М.Т. Остапчук – 200, М.П.Соколовська, Л.І.Шелестюк, А.С.Семенюк – усі по 50 крб.

Як свідчать тогочасні примірники "Трудівника Полісся", справу власне фінансової підтримки від мешканців міста і сіл району для потерпілих від зруйнування 4-го енергоблоку ЧАЕС взяв під контроль кореспондент М.Ільчук. Спочатку він подавав ці інформації під кількома псевдонімами, а потім і без підписів. Наразі загалом назвемо номери газети, в яких йшлося про дуже суттєві місцеві перерахування коштів на рахунок № 904 та оглядом назвемо трудові колективи і окремих громадян, які щиросердечно ділилися своїми заробітками чи пенсіями з чорнобильцями. Це наступні числа "ТП" за 24, 27 і 30 травня 1986 р.; далі – за 4, 6, 7, 10, 11 і 27 червня, а також за 9 липня 1986 р.

Станом на 24 травня у фонд допомоги чорнобильцям від трудящих Славутчини вже надійшло 14 600 крб. Майже 2,5 тис. крб перерахував колектив заводу "Будфарфор", понад 2 тис. крб дали працівники міського управління торгівлі, по тисячі крб відправили робітники деревообробного комбінату і руберойдового заводу. 850 і 590 крб перерахували відповідно колективи хлібного і Ганнопільського спиртового заводів. Зобов’язалися допомогти потерпілим педагогічні колективи усіх без винятку шкіл міста і району, а також автошколи, усі медичні і працівники сільських рад, сільських споживчих товариств. В цю масову допомогу включилися робітники міжколгоспного відділу капітального будівництва, міськводоканалу, ремонтно-будівельної дільниці.

У "ТП" №82 за 24 травня також було вміщено ТАРСівську бесіду на міжнародні теми "Урок Чорнобиля" за підписом оглядача А. Красикова.

 

  1. Велить серце і обов’язок…

Наступні повідомлення розповідають про фінансову допомогу від робітників Славутських скло- і ремонтно-механічного заводів, комбінатів побутового обслуговування населення та громадського харчування "Україна". Активно приєдналися до всенародної справи ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС усі колективні господарства, комбінат комунальних підприємств і будівельники Хмельницької атомної електростанції, окремі громадяни.

"Велить серце і обов’язок" – називалась замітка від 27 травня. У ній І. Михайлов повідомив, що у фонд допомоги № 904 зі Славутчини вже перераховано 28 тис.736 крб.

"ТП" за 30 травня подав замітку "За законом людяності", де йшлося про нові колективи і окремих громадян м. Славути, які продовжують поповнювати рахунок № 904. Це, зокрема, робітники фабрики "Реммеблі", "Славутаміжрайгаз", медики Кривинської дільничної і центральної районної лікарень, працівники Варварівської сільради. Десятки окремих громадян віддають свої кошти потерпілим. На згадану дату допомога від жителів Славутчини уже становить 57 тис. крб.

З червневих номерів дізнаємось про те, що сума грошових переказів, які надходять у фонд допомоги потерпілим під час Чорнобильської катастрофи, продовжує зростати. Станом на 4 червня 1986 року внесок трудящих Славутчини складає вже 81 тис. 806 крб. Серед нових жертводавців – районний відділ соціального забезпечення, райфінвідділ, автопідприємство 22040, маслозавод, міжрайонна ремонтно-будівельна дільниця, а також ряд окремих громадян.

На 6 червня сума допомоги збільшилася на 7194 крб. Одноденний заробіток розміром більше 2 тис. крб перерахували виробничники суконної фабрики. Певні внески зробили працівники швейного підприємства, Берездівської, Головлівської і Ганнопільської дільничних лікарень, педколективи сіл Улашанівка, Мирутин, Кутки. Почали надходити аналогічні кошти із наявних у районі дитячих садків. Працівники райвузла зв’язку та дирекція споруджуваної атомної електростанції пожертвували на рахунок № 904 відповідно 783 та 1 тис. крб. Нові кошти –  2937 крб переказали лісівники. Від пересувної мехколони №17 здано 2966 крб.

В 91-му числі "ТП" за 10. 06. 1986 р. з’явилося дві інформації – загальна з відомостями про перекази коштів по району та голови комітету профспілки заводу силікатних стінових матеріалів Л. Шкварницької "Перерахували премію". Це зробила бригада з випуску дрібних блоків з пористого бетону, яку очолює О. В. Чернюк. Вони стали переможцями в республіканському соцзмаганні з присудженням премії в сумі 1860 крб. Загалом від заводу на рахунок №904 уже надійшло понад 3 тис. крб.

І якщо станом на згадану вище дату трудівники і пенсіонери Славутського району відправили у фонд безкорисливої допомоги потерпілим від несподіваного лиха понад 108 тис. крб, то з публікації "Від щирого серця" в наступному номері "ТП" дізнаємось, що загалом сума вже досягла 111 тис. 900 крб.

З нашого дослідження яскраво видно, як близько до серця сприйняли люди Славутчини чорнобильську біду. 27 червня газета повідомила, що у фонд доброти з району вже надійшло 169 тис. 100 крб. 2 тис. крб переказали працівники пожежної охорони на спорудженні Хмельницької АЕС, 460 крб – робітники Берездівського хлібозаводу, 458 крб пожертвував педколектив СШ №5 м. Славути. Останнє повідомлення з тематики "Біди чужої не буває" надруковано в "Трудівнику Полісся", №108 за 9 липня. Тут читаємо, що робітники й інженерно-технічні працівники дирекції споруджуваної Хмельницької АЕС також зробили свій внесок у фонд допомоги чорнобильцям в сумі понад 2 тис. крб. А від пенсіонерів сіл Мирутин і Плоска надійшло 806 крб. 100 крб пожертвував славутчанин С. В. Кирпичний. Загальна сума рахунку чуйності і доброти на 8 липня 1986 р. становила від Славутського району 178 тис. 346 крб.

На цьому хроніка аналогічних повідомлень в райгазеті припинилась. Проте вона не припинилась у житті. Сотні людей з району, в т. ч. з Нетішина, їздили працювати на ЧАЕС ліквідаторами, готувати їжу, працювати в побутовій тощо сферах. Не залишив нашу пам’ять Чорнобиль і сьогодні. І вічна пам’ять тим, хто там втратив життя. А скільки людей втратило здоров’я…

І разом з бідою виявилось найголовніше: народ України однодушно допоміг потерпілим і дружно став проти невидимого, але безжального ворога – радіації.

Василь Вихованець, науковий співробітник Нетішинського міського краєзнавчого музею.