Він відкрив трипільську культуру

Він відкрив трипільську культуру

ВІН ВІДКРИВ ТРИПІЛЬСЬКУ КУЛЬТУРУ

Вікентій В’ячеславович Хвойка (1850 – 1914)

Цього вченого справедливо називають фундатором української археології. Важко знайти період прадавньої української історії, в якому з ім’ям Хвойки не були б пов’язані вагомі археологічні відкриття, котрі його ж працею перетворювалися в блискучі наукові досягнення. А між іншим, він був археологом самоучкою, що зовсім не значить – дилетантом. Фах археолога він опанував самостійно. Адже ця наука в пору його зрілих літ уже базувалася на фундаментальних теоретичних знаннях таких світил, як Г. Шліманн, Ч. Гарольд, Л. Вуді, в Україні – В. Антонович, Ф. Вовк та інших. Щоправда, специфіка його розкопок і відкриттів була істотно іншою, аніж в тогочасній Європі. В.В. Хвойка започаткував нову наукову добу в дослідженнях ранніх слов’янських археологічних культур на території України.

Своє ім’я цей вчений обезсмертив у науковому світі також і знахідками та вивченням великої кількості пам’яток давнього Києва. Однак вершиною світової наукової слави Вікентія В’ячеславовича стало сенсаційне відкриття ним культури, якій він дав ім’я "трипільська" – за назвою села Трипілля, що в Київській області, на околиці якого він зробив перший величезний розкоп прадавнього поселення.

Тим часом, наведемо деякі дані з біографії вченого. За національністю він чех. Народився 8 (21 за н. ст.) лютого 1850 р. в чеському місті Семіні. Походив із старовинного рицарського роду, на своїй мові звався Вікенс, інколи Чеслав. Під час однієї із середньовічних воєн, які точилися на теренах Чехії, маєток його предків згорів разом з усіма родовими документами. Відтак, представники династії Хвойків з часом стали простими шляхтичами, без титулів. В 14 років закінчив комерційне училище і перебрався до Праги. В столиці він і захопився вивченням давньої світової історії і старожитностей. Багато читав спеціальної літератури. Познайомився з відомими чеськими істориками й археологами. Це захоплення дало рясні плоди лише тоді, коли в 1876 р. переїхав на постійне проживання в Російську імперію. Бо в Чехії, котра була під Австро-Угорщиною, він не знайшов застосування своїм здібностям і творчим силам.

Оселився в Києві, якого полюбив усім серцем. Поки дійшло до археології, спочатку в одному з тогочасних навчальних закладів викладав німецьку мову та малювання. Паралельно займався практичною агрономічною наукою. Його успіхи в цій галузі були відзначені на виставках сільгосппродукції в містах Ромни, Харків і Париж. В останньому отримав срібну медаль та був обраний членом Французької с.-г., промислової та комерційної академії. Написав два підручники з проблематики вирощення хмелю й чеського проса – росички.

Тим часом, дедалі частіше навертався до милої його серцю стародавньої історії та археології. Листувався з празькими друзями – любителями старовини. Почав колекціонувати етнографічні й інші старожитності. Відтак, зайнявся конкретним вивченням давнього періоду української історії. Приєднався до роботи в Київському товаристві старожитностей і мистецтв.

Оглядаючи оком науковця територію Києва, Вікентій Хвойка особливо пильнував за найменшими земляними роботами на окремих його ділянках. І ось настав день, який дав початок шерензі сенсаційних відкриттів початкуючого археолога. Це було в серпні 1893 р. Спостерігаючи за земляними роботами на вул. Кирилівській, 81 (по-іншому – на т. зв. Кирилівських висотах), помітив у розрізі гори якусь жовто-білу пляму. Вона видалась йому частиною бивня мамонта. Так воно й було. Це підтвердив викликаний Хвойкою професор Київського університету, відомий історик і краєзнавець, між іншим, учитель М. С. Грушевського В. Б. Антонович. На уламку бивня чудово збереглося мистецьке орнаментальне різьблення.

Антонович припустив, що тут могла бути стоянка людей. Тому варто для Хвойки пошукати крем’яних знарядь. І він їх знайшов. А в результаті пан Вікенс відкрив відому тепер усьому науковому світу Кирилівську стоянку давніх людей поблизу центра Києва. Результати її досліджень увійшли в усі узагальнюючі праці й підручники з історії та археології.

Навіть ці перші вчинені Хвойкою розкопи на Кирилівських висотах засвідчили його талант і вміння досліджувати археологічні культури. З відкритої ним Кирилівської стоянки давніх людей на площі 9 тис. кв. м почався якісно новий – всесвітньо відомий етап вивчення прадавніх пам’яток в Російській державі. Те, що стоянка була знайдена в "матері городів руських", сильно підняло авторитет Києва у світі. Тим часом, пан Хвойка відкрив ще ряд подібних ранніх поселень в інших місцях України.

Виявлення вченим трипільської культури почалося звідси ж, з Кирилівських висот. Розкажемо, як саме. Здійснюючи розкопки тут наступного року і знайшовши величезну кількість фрагментів грубої кераміки, кісток, черепашок, що масово лежали в залишках якихось приміщень типу землянок, археолог зрозумів, що ці знахідки належать уже до наступного культурного шару, а відтак, до нового етапу життя протокиян. За рік на висотах від Флорівської гори до Кирилівського монастиря він відкопав ще 70 землянок. У них були місця для вогнищ, до яких треба було спускатися східцями. Стіни в землянках були плетені з лози і обмазані глиною. На залишках кераміки проглядалися відбитки шнура, різні орнаменти, розписані чорною і червоною фарбами.

Вивчення цих жител навело Хвойку на думку, що представники даної культури повинні б жити й нижче, по Дніпру. Отже, ранньої весни 1897 р. він приступив до розкопок поблизу сіл Трипілля, Верем’я та Жуківка. Тут, поряд із землянками, подібними до кирилівських, вчений відкрив новий вид пам’яток. Це були майданчики з спорудами з валькованої обпаленої глини. Найбільше їх відкопано на околиці села Трипілля.

Археолог спочатку припустив, що це були ритуальні місця, де здійснювались певні жертвоприношення та поховання. Адже тут знайдено й велику кількість урн з перепаленими людськими кістками. Згодом з’ясувалося, що це були помешкання трипільців. А в землянках, виявилося згодом, випалювали гончарний посуд.

Так почалося систематичне дослідження цієї місцевості, на якій існувала прадавня землеробська культура. Далі було встановлено, що вона поширювалась в ІV-ІІІ тис. до н.е. не лише на частині земель України впритул до Північного Причорномор’я, а й в Молдові та Румунії. Тут вона іменується Кукутені. За висновком В. В. Хвойки, це була особлива рання землеробська культура. Науковці не поспішали з цим погоджуватись, бо вважалося, що подібні культури могли існувати лише в теплих краях – на берегах Нілу, Тигру і Євфрату.

Вчений досліджував трипільську культуру понад десять років. Розробив її періодизацію. Він був переконаний у місцевому походженні цього населення і відносив його до протослов’ян.

Протягом ХХ ст. було відкрито й досліджено сотні поселень трипільської культури. Серед них є досить великі за розмірами та можливою кількістю населення. Відзначимо, що чимало місць поселення трипільців уже розкопано на Східному Поділлі. Про це можемо читати в монографії археолога, професора І. І. Зайця "Трипільська культура на Поділлі". Викопні рештки трипілля знайдено і неподалік Замкової гори в Острозі. Вважається, що ця культура давніша за шумерську.

Тим часом, уже після Хвойки виявлено, що поселення, наприклад, біля сіл Майданець і Тальянки (Уманщина) нараховували від 1,5 до 2,5 тис. жилих будов. Останнє займало площу 4 кв. км, мало радіальні вулиці, житла-фортеці. Тут знайдено масу антропоморфних та зооморфних статуеток з теракоти, безліч бінокулярного посуду, різноманітно орнаментованого в чорних та червоних фарбах. Ці й інші предмети побуту свідчать, що ментальна сфера їх власників була досить розвинена.

Відкриття В. В. Хвойкою трипільської культури викликало дуже великий резонанс серед науковців різних країн. Вчений виступав з доповідями про свої дослідження на трьох – ХІ, ХІІІ та ХІV Всеросійських археологічних з’їздах, інших наукових форумах імперії, на ХІІ міжнародному вченому з’їзді доісторичної антропології та археології в Парижі, на конгресі у Флоренції.

Другим найвагомішим досягненням В. В. Хвойки після трипілля було відкриття ним у 1899-1901 рр. на теренах України культур т. зв. "полів поховань". За формою могил він розділив їх на зарубинецьку та черняхівську культури. Учений світ прийняв ці назви і їх датування: перша існувала на межі старої і нової ер, друга – в перші століття нової ери. Хвойка простежив на основі знахідок і описав перехід від скіфської доби до зарубинецького періоду і від черняхівського етапу до наступної культурної епохи. Він вважав їх предками давніх східних слов’ян. Потім були відкриття поселень 6-7 ст. на Черкащині. Розкопано могильник літописних сіверян на Полтавщині в с. Броварці та зроблено інші відкриття.

У 1907 р. археолог почав робити нові сенсаційні відкриття на Старокиївській горі. Оглядаючи її схили, він помітив залишки прадавньої цегляної кладки. Розкопки ускладнювалися тим, що цю частину гори займала садиба із розлогим садом знаменитого лікаря М. Петровського. Вікентій В’ячеславович домігся дозволу копати тут неширокі траншеї, не зачіпаючи дерев. Саме тут виявився центр княжого Києва. Результати земляних робіт вражали. На цьому місці В. В. Хвойці вдалося виявити майже всі археологічні культури, починаючи з періоду обробленого каменю. Були тут рештки гончарних печей, побутові речі періоду трипілля. Та найціннішими вважалися старожитності давнього Києва, зокрема, язичницьке капище, що підтверджувало сакральне значення Старокиївської гори. А далі виявлено рештки великокнязівського кам’яного палацу Х – ХІ ст., оздобленого фресками й мозаїками. Знайдено залишки стародавніх жител і ремісничих майстерень. Серед цінних експонатів – унікальні ливарні формочки, запрестольний хрест, цегла із зображеннями великокнязівського тризуба.

Тяжка і плідна праця пана Вікентія на Старокиївській горі, де він здійснював тривалі розкопки, набула як в державі, так і в світі величезного наукового резонансу. Цю гору почали іменувати "руським Капітолієм". Її дослідження прирівнювали до розкопок римського Форуму.

За ініціативою Хвойки київський уряд викупив садибу лікаря Петровського в державну власність для подальших розкопок. Нині на цьому місці знаходиться Національний історичний музей України. Він наповнений знахідками археолога В.В. Хвойки та пізніших продовжувачів його справи.

Кілька штрихів до нашої розвідки накінець. Навіть поверхове перечислення всіх досліджених Вікентієм Хвойкою пам’яток на теренах України зайняло б багато листків і часу. Кожного польового сезону він відкривав від 8 до 12 археологічних пунктів. Зокрема, розкопав рештки літописного Білгорода, ряд скіфських городищ, а також давньоруські кургани біля Коростеня, Овруча і в Китаєві, залишки мурованих споруд в Чигирині і безліч різночасових курганів по всій Україні. Вчений просто жертвував себе практичній археології. Любов до минувшини і велика працелюбність допомагали долати неабиякі перешкоди у вибраній справі його життя. Тож закінчимо найцікавішими, на наш погляд, фактами.

Тогочасна археологія не входила окремою статтею ні в який бюджет – ні в імперський, ні в міський київський. Хвойці повсякчас потрібно було десь підробляти, щоб мати кошти на прожиття. А щоб платити копачам, мати кошти на подальші дослідження – аналіз і експертизи знайдених речей, необхідно було, образно кажучи, постійно бігати і шукати меценатів. Крім того, хтось ще мав купувати його археологічні колекції після їх опрацювання. Виручені кошти знову направлялися на польові розкопки. Частину речей він, зрозуміло, залишав собі. Пізніше гроші на археологічні роботи здебільшого отримував від відомих меценатів, громадсько-культурних діячів і колекціонерів Миколи Терещенка та його зятя Богдана Ханенка. Приватне зібрання експонатів Б. Ханенка, придбаних у Хвойки, стало основою археологічного відділу музею Товариства старожитностей та мистецтва, створеного в кінці ХІХ ст. в Києві. Фонди цього музею були найбагатшими в ту пору в Європі.

Тут варто додати, що Богдан Ханенко, нащадок українського гетьмана другої половини ХVII ст., блискучий знавець і колекціонер картин світового мистецтва, представник найвищої аристократії Російської імперії усі свої зібрання безцінних мистецьких творів, які він купував на аукціонах європейських столиць за великі гроші, перед смертю в травні 1917 р. заповів Києву при піклуванні за ними дружини Варвари, дочки Терещенка. Саме ці картини Веласкеса, Рубенса, Гальса, Давіда та багатьох інших художників і склали основу колекції київського Музею західного і східного мистецтв, котрий нині і носить імена Богдана і Варвари Ханенків.

Проте не завжди виручав пана Хвойку і Б. Ханенко. Дійшло до того, що знаменитий археолог, аби і далі продовжувати польові дослідження, продав за безцінь свою особисту унікальну колекцію старожитностей. Одне добре, що її куплено за гроші міського бюджету, і тому вона залишилася в Києві. Вчений радів з цього. В одній із праць він писав: "Заповітна мрія буде виконана, і здобуті мною за численні роки праці речі дістануться дорогому для мене і завжди любимому мною м. Києву".

Разом з істориком М. Біляшівським Вікентій Хвойка став ініціатором створення вже згаданого Київського музею старожитностей та мистецтва. Перший з них очолив цей заклад, а другий – був його головним хранителем аж до самої смерті. Хвойка проявив себе талановитим музейником. Він вклав у роботу закладу не метафорично, а таки практично своє здоров’я і життя: приміщення було досить вогке. Хвойка жартома казав, що він висушив цей будинок власними легенями. Це могло стати причиною його тяжкої хвороби і передчасної смерті. Він помер 2 листопада 1914 р. і похований на Байковому цвинтарі. Тож, нагадаємо читачам "Перспективи", 21 лютого цього року минає 105 літ з дня його спочину, а в листопаді 169 – від народження.

Археолог В. В. Хвойка вважав, що зміна культур на землях України свідчить не про міграції племен нижчого чи вищого розумово-ментального рівня, а про поступовий розвиток матеріальних умов життя східних слов’ян, які є автохтонами в Середньому Подніпров’ї. Однак, ці його висновки більшість дослідників не підтримала. Але важливо те, що своїми  працями, а в його доробку 28 друкованих наукових трудів, видатний вчений започаткував плідну дискусію про етногенез слов’ян. Фактично, він створив першу наукову концепцію історичного розвитку Середнього Придніпров’я від періоду кам’яних знарядь до середньовіччя. Його праці є невичерпним джерелом для вивчення давньої історії України.

В. В. Хвойка був членом багатьох наукових товариств і комісій, часто влаштовував археологічні виставки. Був учасником спільних досліджень з науковцями з балканських країн на запрошення в 1911 р. Російського археологічного інституту в Константинополі, створеного в 1888 р. російським візантистом Ф. І. Успенським.

Про значення  внеску В. В. Хвойки у відкриття трипільської культури писав у праці "Трипільська цивілізація" вчений М. Ю. Відейко. Він, зокрема, відзначив роль видатного археолога і в тому, що той 16 серпня 1899 р. на згаданому ХІ Всеросійському форумі започаткував наукове поняття трипільська археологічна культура. Адже були випадки, коли деякі вчені відносили знайдені раніше речі трипільців до скіфських старожитностей.

Василь ВИХОВАНЕЦЬ, науковий співробітник Нетішинського міського краєзнавчого музею




ВідмінитиДодати коментар

Перспектива