У лісі, одягненому в листяне вбрання, їх можна і не помітити. Але взимку та ранньої весни приймаєш їх за гнізда сорок – щільна  куля переплетена так і сяк тонкими гілками. Наблизившись,  можна побачити, що ця куля, як великий плід висить на гілці і розумієш, що сороки тут ні до чого,- це «гніздо»  рослинного походження. Минулої зими на одній з беріз я побачив більше десяти куль різної величини – від тенісного до футбольного м’яча. Будова у всіх однакова: з однієї точки в різні боки йшли живі пагони. У середині кулі були щіль­ними, а поверхня – колючий їжак.

У народі ці згустки пагонів (найчасті­ше можна побачити на березах, соснах) називають «відьминими мітлами». Наука визначає їх як хворобу, притаманну всьому живому. З різних причин: від пошкодження комахами, механічних пошкоджень (під підозрою також віруси) розпочинається бурхливий та безконтрольний ріст злоякісних  клітин. Якщо джерело з’являється у деревині – виникає наріст, який називають капом. А якщо клітини розмножуються швидко і одночасно – з’являються ось такі мітли. Природа такого захворювання у  живому організмі та у рослинах однакова. «Відьмині мітли», а також і капи, цікавлять онкологів. Дерево, обвішане мітлами, безперечно страждає, але живе довго.

Але, зустрічаються «мітли» зовсім іншого походження. На гілках  дерев листяних порід -  тополях, кленах, березах, вербах, липах, дубах, в’язах, грушах, яблунях, зрідка на хвойних – сосні та ялиці помічаєш зелений згусток, завжди зелений – зимою і влітку. Це значить, що на дереві поселилась рослина-паразит під назвою омела. Останніми роками її популяція невпинно зростає. Особливо це помітно обабіч шляхів, на яких ростуть листяні дерева.

Цвіте омела у березні – квітні. Літом на зеленому клубку з’являються липкі ягоди, які дуже полюбляють птахи, особливо дрозди. Проходячи через кишково-шлунковий тракт пташки, насіння рослини-паразита не гине, а зберігає на собі клейку оболонку. Загублене на гілках дерев насіння прилипає до будь-якої гілки, і все – місце для  життя і розмноження забезпечене. Сильним клейким ферментом насіння роз’їдає кору і, проростає,  тягнучи з дерева сік.

Поселення паразита на гілках – нещастя для дерева. Омела живе та розростається протягом двадцяти-тридцяти років. І весь цей час дерево годує свого захребетника. Несимпатичний зелений згусток годує пташок. Він корисний і людям, як лікарська сировина.