Під час відвідин Хмельницької АЕС та зустрічі з її керівництвом депутати Ізяславської районної ради піднесли генеральному директору М.С.Панащенку запашний коровай- Ми приїхали до вас із щирою душею, - сказав голова районної ради М.С.Борисюк. – Побувавши на ХАЕС та отримавши вичерпні відповіді фахівців на питання, які бентежать громаду, переконалися в надійності об’єкта. Розуміємо, що  держава вклала великі кошти в будівництво третього енергоблока і  було б не по-господарськи сьогодні його не продовжувати. Це очевидно, й агітація тут зайва.

Вдячність за відкритість і доступ до об’єктивної інформації, за державницький підхід до справи і розуміння проблем, з якими звертаються люди довколишньої округи не в силі їх розв’язати самостійно, говорили на зустрічі депутати. Розсудливо, помірковано, без емоцій і категоричності. Про весняне звернення з “ні  -  будівництву третього енерго­блока” ніхто не згадував.

Про що йшлося? Ізяславців, як і їх колег з інших районів, цікавили все ті ж насущні проблеми: надійність конструкцій і експлуатації енергоблоків, вплив АЕС  на  навколишнє  середовище і  здоров’я  людей,  соціальний розвиток територій, розташованих у безпосередній близькості до енергетичного об’єкта. Гості розуміють, що сам розвиток тісно пов’язаний зі стабільною роботою цього підприємства, а нарощування потужностей дозволить отримати суттєву фінансову підтримку. І вдасться зреалізувати за лічені роки те, що не могло бути ви­рішене за умови “худого” бюджету десятиліттями. Так, нашим сусідам важко  осягнути цифри, за якими відрахування  ХАЕС  у  бюджети  різних рівнів та спеціальні фонди становлять мільйони гривень за  кожним напрямком. Такі суми для дотаційного сільськогосподарського району позахмарні.  Генеральний  директор  поясни в депутатам з чого формуються наші доходи, які несемо витрати, розвіявши спрощене  уявлення пересічних громадян про нашу бездонну кишеню, яка ніколи не міліє.

Стислий виклад розмови подаємо нижче.

- Миколо Сергійовичу, коли буде розпочато будівництво дороги на Ізяслав?

- Скажу чесно: “Не знаю”. Бо визначенням об’єктів, які будуються в 30-кілометровій зоні, ХАЕС не займається. Такі плани формує управ­ління капітального  будівництва  облдержадміністрації.  Гроші,  передбачені на програму соціального розвитку прилеглих територій, ми направляємо туди і отримуємо звіт про їх використання.

- Звертаюся як до генерального директора станції і депутата обласної ради. У подальшому фінансуванню об’єктів 30-кілометрової зони потрібно все-таки більше уваги надавати.

- Ми робимо це й зараз, виходячи з коштів, визначених державою на такі цілі. І кошторис витрат, за яким живе підприємство, не можемо перекроювати на свій лад.

Аби сповна запрацювали статті закону про виділення коштів на 30-кілометрову зону, має бути виписаний чіткий механізм їх реалізації. І тут у нас один шлях, спільний для атомників і депутатів усіх рівнів: ініціювати внесення відповідних доповнень до Закону про використання ядерної енергії  і  радіаційний  захист.   Іншого  не дано.

- Знайомлячи депутатів з історією Нетішина, ви сказали, що перша згадка про нього датується 1577 роком. Школа №1, яку я представляю, не набагато молодша, перші дані про неї припадають на 1599 рік. Сьогодні намічається реконструкція школи. Якщо в обласному бюджеті -2007 будуть на це передбачені кошти, ви, як депутат, підтримаєте цей пункт?

- Підтримаю обов’язково. На жаль, самі виділити грошей не можемо, наші благодійні можливості обмежені  23 тисячами гривень у місяць. А звернень набагато більше,  цьогоріч  у  грошовому виразі вони становлять 960 тисяч, задовольнити ми змогли набагато менше.

- Нетішин став кузнею професійних кадрів для нашого краю. Якби я був генеральним директором, подбав би про відкриття у цьому прекрасному місті інституту чи університету технічного профілю.

- Спеціалізований  вуз,  у якому готують фахівців для атомних електростанцій, є. Це – Севастопольський університет ядерної енергії і промисловості. Молоді люди навчаються там за кошти НАЕК “Енергоатом”, я ось днями підписав 76 договорів на підготовку спеціалістів у цьому вузі. Створювати додатковий університет немає потреби, а підтримувати діючі навчальні заклади – так. Ту ж Острозьку академію чи наш професійно-технічний ліцей.

- Я представляю Білогородку і вдячний вам за надану благодійну допомогу місцевій школі. Моє запитання наступне. Чи можна зробити так, щоб Ізяславський район включити, як адміністративну одиницю, в умовну 30-км зону повністю. Чув, що це можливо вирішити на рівні обласної ради.

- Я за те, щоб район не ділити і підтримуватиму таку ініціативу на всіх рівнях. Тим більше, що законодавчо ця 30-кілометрова зона ніде не прописана, і визначати її параметри, автоматично накресливши на карті коло певного діаметру, несправедливо. Чому коло, чому не ламана лінія, яка визначає межі району? Думаю, саме так було б  соціально  правильно. Райони не потрібно рвати та робити штучного  поділу,  про  це,  до  речі,  йшла мова на літній нараді в Славуті за участю керівників міст, районів і тодішнього президента НАЕК “Енергоатом” Ю.А.Недашковського.

- Зараз активно обговорюється питання переведення побутових споживачів на електроопалення. З точки зору вас, як фахівця, наскільки це реально за наявних потужностей?

- Це практикується у світі. Чи можна зробити подібне в нас? Можна, але за умови реконструкції ліній передач електроенергії, оскільки їх пропускна спроможність сьогодні низька. За наявних можливостей можна говорити про дуже маленький відсоток переведення побутових споживачів на електроопалення. Для повсюдного запрова­дження такої схеми потрібна серйозна реконструкція,  і коштує вона дуже великих грошей.

- Мене хвилює оздоровлення дітей. Кілька років у цьому нам допомагала ХАЕС, виділяючи певну суму коштів. Минулого літа у благодійній допомозі було відмовлено, і нам довелося цілком здорових дітей з категорії соціально незахищених тримати  під  час  канікул  в  лікарні,  не  маючи змоги  влаштувати  в  табір.

- Про яку суму йдеться?

- Ми просили небагато, 40 тисяч гривень. Ну хоча б 30, 20  скільки зможете. Сорок - п’ятдесят…

-  З  точки зору благодійної допомоги 40 тисяч для нас багато, я вже казав про місячні обмеження. Знаєте, 2006-ий рік для ХАЕС не зовсім вдалий. Незважаючи на те, що справно відправляємо в Енергоринок вироблену електроенергію, оплату за неї отримуємо не в повному обсязі. Доводиться скорочувати певні програми, у чомусь собі відмовляти.

Ваше питання я записав, будемо працювати. Я розумію, що людям потрібно допомагати, особливо  тим  категоріям, про які ви говорили.

- Під час зустрічей з людьми вони часто запитують нас, коли жителі 30-кілометрової зони платитимуть за спожиту електроенергію  за  її собівартістю, або отримуватимуть її  безплатно.

- Ніколи  такого  не  буде  в  державі, де працюють товарно-грошові відносини. Бо, за вашою логікою, не треба тоді  платити й самим атомникам, виробникам електроенергії, яка в результаті  збувається  за нульовою ціною. А як нам розвиватися, дбати про безпеку, підтримувати в належному  стані  обладнання, експлуатувати енерго­блоки?  Напевне  ви  будете дивуватися, але й ХАЕС купляє певну кількість електроенергії для потреб підрозділів, розташованих у місті.  Кіловат-година  обходиться  нам у 32 копійки.

Те, що населенню 30-кілометрової зони мають бути певні пільги, цілком згоден. Змушений знову повторити, що шлях тут один – внесення змін до Закону або ж відповідна Постанова Кабінету Міністрів. Політика ціноутворення  – прерогатива держави. Якщо говорити про ціну на електро­енергію, то  її визначає НКРЕ,  і  ХАЕС до цього не має жодного стосунку.

- А якщо, скажімо, НКРЕ направити відповідні рішення сесії районної ради, нас почують?

- НКРЕ – державний орган і діє на підставі Закону, ніщо інше тут не спрацьовує. Так що депутатському корпусу свої пропозиції доцільніше скеровувати у Кабінет Міністрів і Верховну Раду України.

Ольга Сокол

жовтень 2006