Їдучи дизелем на "Шепетівку - Поділь­ську"   щоразу натикаюсь поглядом на пролетарський напис: «Долой  ХАЭС». Промовисто, що чиясь рука вивела його на трансформаторній підстанції. Не знаю, чи подальші віялові відключення, що кілька років поспіль траплялись на так званій Верховині у Шепетівці, переконали «письменника», що рубати гілку, на якій сидимо, не варто, чи він все-таки переконаний: ХАЕС – зло.

Психологи стверджують, що розумова діяльність для людини, яка не переймається проблемами сьогодення і минувшини, може викликати головний біль. Повіримо фахівцям, бо в енергетиків зі свого боку постійний головний біль від дрімучості переконаних борців за екологію, за здоров’я і щасливе майбуття соплемінників. Про щасливе майбуття поговоримо без відкладування у довгий ящик. Згідно з аналізом банку «Австрія» для виконання однієї з головних умов Європейського Союзу (досягнення половини рівня ВВП на душу населення країн – членів Союзу) Україні знадобиться 48 років за умови розвитку нинішніми темпами. Як ви­словлюються скептики – ми відстали назавжди. Якщо за роки Другої світової війни втрати економічного потенціалу України склали 40 відсотків, то за 7 років реформи – понад 70, за 12 – самі розумієте. Сьогодні ВВП на душу населення в Україні складає 600 доларів, в чотири рази менше, ніж у Росії. У Польщі цей показник  дорівнює 4,5 тисяч доларів,  а  в Німеччині – 25 тисяч «зелених».

Не буду про всю економіку, а тільки (як той студент, що вивчив будову блохи), про електроенергетику. Тим більше, що з неї все починається. За роки незалежності обсяги капітального будівництва  в цій галузі зменшились у три з половиною рази. У 1991 році в Україні вироблялось без малого 300 млрд. кВт.год електроенегії. Нині – 170. На долю ж атомної енергетики у доперебудовні роки припадало 25% енергопотужностей, нині 45 і більше. Будемо відверті: атомна енергетика втримала нашу економіку від абсолютного провалля. Тому гасло: «Долой ХАЕС»! є злочинним у ставленні до свого народу. Не будемо забувати, що котли, турбіни, генератори, трансформатори, лінії електропередач та інше устаткування традиційної енергетики  встановлене у 50-60 роках минулого століття і давно безнадійно застаріло, як фізично, так і морально. Сьогодні 96% устаткування теплових електростанцій уже відпрацювали свій ресурс, а 73% - перевищили граничний. Нині ми користуємось тим надбанням, що залишилось у спадок від СРСР. І лише 6 енергоблок ЗАЕС введено в дію за роки незалежності. Пуск енергоблоків високої готовності ХАЕС/2 – РАЕС/4 зможе нас хоч на цьому етапі врятувати від зашморгу системної економічної кризи.

 

інформація для роздумів

Україна належить до енергодефіцитних країн і може покрити власні потреби у вугіллі лише на 50%, у нафті – на 10-12%, у природному газі – на 20-25%. Тому атомна енергетика далеко не пасинок у економіці країни. За період з червня 2002 року по травень 2003 сплачено 1 мільярд 43 мільйонів грн. до державного бюджету.

Отож, незважаючи на значні аргументи “за”,  атомну енергетику  пересічні громадяни не люблять. Бо радіація, бо Чорнобиль.

 

Хто ти, людино?

Мушу у нашу добродушну розмову додати трохи цинізму. Я, так само  як Достоєвський, вважаю, що будь-яка справа нічого не варта, якщо за нею стоїть сльоза дитини. Так само люблю тваринний світ, переживаю за майбутнє держави і таке інше. А це значить, що голосую, аби в Україні була дієздатна армія, нормальне сільське господарство,  розвинута промисловість. Армія ж вимагає наявності зброї, сільське господарство – доброго тваринного стада, промисловість – використання природних ресурсів. Як стверджував Чехов, якщо зброя на стіні висить у першому акті, то в останньому вона мусить вистрілити. Конфлікт з природою у людини був, є і буде. Бо без м’яса людині погано, і вона вирощує для цієї мети свиню, корову, барана, курку. Без тепла людина у наших кліматичних умовах вижити не може, і вона спалює дрова, тобто дерева та інші органічні речовини. (За даним істориків у 18 столітті вся нинішня Хмельниччина була вкрита лісом, нині – лише 13 відсотків області). Без кордонів поки що жити не навчились – тому і стріляє гвинтівка.

Цікавий факт: перша справжня енергетична криза сталась у Європі у 17 столітті. Лісів спочатку не стало поблизу великих міст, потім ця біда розповсюдилась на великі райони і країни. Холод змусив шукати нове джерело для збереження життя і відвернення тієї самої сльози дитини, про яку сказано вище. Далі і це джерело енергії не стало задовольняти, бо з’явились механізми, що полегшили працю. Стали добувати нафту і газ. Але, як з’ясували ми раніше, цих запасів, принаймні Україні, не вистачає для нормального розвитку. Дуже розумні дядьки покумекали і створили ядерну енергетику. А зараз думають над створенням керованого термоядерного синтезу, інших джерел енергії. Не впевнений, що нас не чекає доля динозаврів. Знаю лише, що сьогодні, аби моя дитина не плакала, їй треба створити умови для проживання з електроенергією, теплим ватер-клозетом, телефоном і телевізором. Це означає, що з оточуючим середовищем у мене буде вічний конфлікт. Його ж масштаби залежать від багатьох факторів. В тому числі і від вибору джерела енергопостачання.

Кмітливі борці за природу ствер­джують, що сонце і вітряк, гідро- та біоенергетика можуть задовольнити наші потреби. Свого часу в СРСР був розроблений проект вітроенергетичної системи Кольського півострова, яким передбачалось встановити 238 енергетичних груп потужністю не менше 1000 МВт. Масштаби  проекту ви  вже оцінили, а от реальність така: в усьому світі вітроенергетика  разом з іншими так званими альтернативними  видами  не дотягує 2 відсотків   виробітку. Бо це дороге  задоволення, і не з простих. В Україні лише в Криму та у Карпатах можна мати певний економічний ефект від застосування вітроенергетики. Ще Райкін у знаменитому монолозі іроні­зував: “Хто там у нас з загону фізично маломіцних? Балярина? Ця, що крутиться, аж в очах рябить. А ти причепи їй до ноги динамо-машину, нехай дає струм у нерозвинуті райони. Або письменник: ходить туди-сюди, думає. Ще невідомо, що він надумає. А ти причепи йому важіль – нехай воду у ставок закачує. У нас таке буде, таке буде…”  Хочу зразу зауважити, що я не проти, а за альтернативну енергетику. І там, де це на користь, то двома руками.

Я проти того, щоб переваги ставали недоліками, а недоліки унеможливлювали подальше життя високих технологій.

Тож кілька спостережень. Останнім часом є тенденція до повернення в дію малої гідроенергетики. Розрахунки показують, що у рівнинній частині з тисячі квадратних кілометрів ледь набереш сто кіловат. Реальна середня потужність установок малої гідроенергетики була 50 кіловат. Для заміни одного блока-мільйонника (потужність нинішньої ХАЕС)  їх потрібно не багато ні мало, а всього 20 тисяч. В Україні менше населених пунктів. Якщо до кожної такої гідроелектро­станції поставити хоча б по одному чоловікові, то це у чотири  рази більше нинішньої чисельності ХАЕС. Всюди треба поставити дамбу, трансформатор, генератор, турбі­ну… Точно, кам’яний вік. В гористій місцевості, де значні перепади висот, велика напруга води, гідроенергетика має право на життя. Але необхідно дамбу захистити від сейсмічності, селю. Наш Дніпровський каскад з водосховищами теж не від доброго життя з’явився: потрібна була електроенергія і тисячі квадратних кілометрів родючої землі залили водою. Площа каскаду дорівнює 5 тисячам 747 квадратним кілометрам, що дорівнює площі такої країни, як Бруней, або двом Люксембургам. Додамо, це родючі чорноземи, якими так славиться Україна.

Комп’ютерна модель гіпотетичної аварії на Київському водосховищі призводить до загибелі 3 мільйонів українців, знищення усіх ГЕС каскаду. Як мовиться, упаси Боже. Але у Вийоні (Італія) в результаті прориву греблі загинуло 2118 чоловік. Всього в світі з 1960 року відбулось понад  двадцять проривів гребель. Події останніх років на усіх континентах свідчать, що вода стала небезпечною. Таяння льодовиків внаслідок так званого парникового ефекту (навіть Джомолунгма зменшилась на метр) призводить до повеней, посух і такого іншого.

Так і атомна енергетика сьогодні отримує за партійним принципом. Це при тому, що навіть після Чорнобильської катастрофи вона знаходиться на сотому місці по небезпечності для людини. А хто ж і що в лідерах? Не повірите:  автодорожні  нещастя, пожежі, самогубства, пияцтво,  вугледобування, хімія,  медицина, будівництво і ще багато відомих кожному факторів. Зверніться до будь-якого ДАЇшника, і він вам скаже, що щорічний „урожай” смертей на дорогах України перевищує шість тисяч чоловік (в Союзі гинуло понад 40 тисяч чоловік, в США – за 55 тисяч).  Не чую протестів стосовно заборони автотранспорту. Ви ж вдумайтесь: за рік в державі гине удвічі більше, ніж загинуло українців під час тринадцятирічної Афганської війни. Про кількість калік і говорити не хочеться. Але в Україні є інший  рекордист – самогубство. Понад 12 тисяч людей накладає на себе руки: 30-40 чоловік щодня.  Зовсім не хочу заводити рака за камінь стосовно енергетики. Уповноважений з прав людини в Україні Ніна Карпачова констатує, що у паливно-енергетичному комплексі сталось  2000 року 21035 нещасних випадків, у тому числі 19355 – на підприємствах вугільної промисловості. 340 випадків були смертельними, з них у вугільній промисловості – 306, в енергетичній галузі – 34. Зауважу – в атомній енергетиці за період з 1991 по 2002 рік включно сталось 393 нещасних випадки, з яких 20 смертельних. На ХАЕС по одному в останні два роки і одне професійне захворювання - двостороння сенсоровна приглухуваність.

Основні види подій, що призвели до нещасних випадків за 12 років були наступними: падіння потерпілих (15), дія предметів та деталей, що рухаються, обертаються (14); падіння, обрушення, обвали, дорожньо-транспортні пригоди (12), дія екстремальних температур, в тому числі внаслідок короткого замикання, ураження електрострумом, дія шкідливих та токсичних речовин (4%).

А от у невиробничому секторі, тобто побуті, у 2002 році травмовано 2291 особи: 6 смертельно: 4 - в дорожньо-транспортних пригодах, 2 -втопились.

Якраз звичні речі і не викликають якогось здивування. Ну, випила людина лишнього, ну, не витримала печінка. Так з ким не буває. Ну, йшов по дорозі, впав – закритий перелом. Ну, вчадів.

Скільки хороших слів сказано про піч. Вона і кості зігріє, і кашу зварить, і ... Але це одна з найбільших вбивць у світі. За статистикою царського часу у передреволюційний час в Європейській частині Росії за 15 років сталось понад мільйон пожеж, згоріло 2 мільйони 809 тисяч подвір’їв з нанесенням збитків у 15 млрд. руб. Та це ж такий Чорнобиль, що йому й порівнянь нема. 200 тисяч погорільців у рік, не менше мільйона чоловік на вулиці. Пічного опалення в світі, особливо в країнах, що розвиваються, навалом. Раді б відмовитись, та економіка не дозволяє провести газопровід, побудувати ТЕС або АЕС.

Чому ж ми намагаємось порушити надбання? Бо так психологічно влаштовані - не вірити очевидному. Про причини цього поговоримо далі.

Віктор Гусаров

 2003 рік