Як зустрічали Новий рік  у радянську добу

Напередодні Нового 2016 року (Рік Мавпи) давайте згадаємо, як відзначали настання Нового року в епоху СРСР. Для старшого покоління це будуть, можливо, теплі ностальгійні спогади, а от ті,  кому зараз 25-30 років, напевно, дізнаються чимало цікавого про святкові традиції і можливості своїх бабусь і дідусів в умовах загального дефіциту...

Більшовики заборонили встановлювати новорічні ялинки.

У перші десятиліття радянської влади – час войовничого атеїзму – новорічна ялинка асоціювалася у більшовиків насамперед з Різдвом – "попівським святом", тому у 1928 році заборонили встановлювати ялинки та проводити новорічні ранки у дитячих садках та школах і, звичайно, на майданах і у державних установах. А тих, хто наважувався прикрасити  ялинку вдома, піддавали публічному осуду на парті­йних та профспілкових зборах, аж до оголошення догани. У газетах та журналах (особливо старалися "Пионерская правда" та "Крокодил") вміщували карикатури, на яких піонери проганяли Діда Мороза разом з ялинкою, стверджуючи, що їм не потрібні забобони.

Лише в кінці 1935 року ялинку  реабілітували, але тепер лише як символ Нового року. Ініціатором, як не дивно, виступив сам "вождь усіх часів і народів" Йосип Віссаріонович Сталін, який за новорічним гулянням, пригадавши, мабуть, своє дитинство, раптом зауважив:

- Гарний все-таки був звичай встановлювати і прикрашати ялинку. Даремно ми його заборонили!

Сказане було сприйнято як наказ, і наступного року ялинку дозволили, проте на верхівці постановили чіпляти червону зірку. А колишній сек­ретар ЦК КП(б) України Павло Пости­шев навіть виступив 28 грудня в газеті "Правда" зі статтею "Давайте органі­зуємо дітям до свята хорошу ялинку".

1936 рік зустрічали вже з прикрашеними ялинками у дитсадках, школах, деяких клубах і будинках культури. А от на вулицях Києва святкування Нового року з ялинкою в компанії з Дідом Морозом та Снігуронькою повернулося лише після війни, у 1945 році. Ялинку тоді встано­вили біля бу­дівлі філармонії на огля­довому майданчику з видом на площу Ста­ліна (зараз це Європейська).

"Лети с приветом, вернись с ответом!"

У 50-60-х роках минулого століття широко розповсюдилася традиція поздоровляти усіх родичів поштовими листівками – адже мобільного зв’язку ще не було взагалі, а дротовий телефонний був лише у квартирах великих начальників. Продавались листівки, де була зображена пара нібито поштових голубів, що несуть у дзьобиках послання зі словами "Лети с приветом, вернись с ответом!".

Новорічні листівки випускалися накладом  у 20-30 мільйонів примірників вже з надрукованими марками і пересилалися у відкритому вигляді. У передноворічні дні у відділеннях зв’язку за листівками шикувалися величезні черги, але все-одно більш-менш красивих листівок на всіх не вистачало. Ціна була дуже демократичною – до грошової реформи 1961 року листівка з маркою коштувала 30-35 копійок, а після реформи – 4 копійки. Картинки були простенькі – Дід Мороз зі Снігуронькою, що роздають подарунки, дитячий хоровод навколо ялинки, кремлівські куранти, що показують "рівно дванадцять". Пошта від збільшених у 20-25 разів потоків кореспонденції задихалася – листоноші розносили листівки аж до кінця січня! Та все одно було приємно знайти у поштовій скриньці вісточку від майже забутого знайомого, що живе десь на Камчатці.

"Какая гадость эта ваша заливная рыба…»

Знаменита фраза з  "Інорії долі..." чудово змальовує святкове меню 70-80-х років ХХ ст. Воно тоді не від­різ­нялося особливим розмаїттям. У загальній масі радянські люди на Новий рік ставили на стіл дуже схожий набір страв: те, що вдалося дістати!

"Діставати" починали ще з літа: болгарські консервовані помідори в банках по 0,8 літра з гвинтовою кришкою, шпроти, зелений горошок, банка лосося і о, успіх – банка червоної ікри...

31 грудня усі господині дружно робили салат олів`є, варили холодець, діставали з погребів власну консервацію – мариновані огірочки, квашену капусту, солоні грибочки... Холодець міг бути навіть двох видів – з риби, яку вдалося дістати, і з яловичого язика – теж делікатесу радянських часів. А от з гарячих страв часто обмежувалися вареною картоплею з тушкованим м’ясом або печеною. Окрасою новорічного столу була, безумовно, курка або качка запечена в духовці.

З напоїв присутні шампанське "Советское", горілка "Столичная", дуже рідко – коньяк (не важливо який, але найкращим вважався вірменський "Арарат"), сухе вино "Рислінг", газована вода "Буратіно". В обов’язковий набір фруктів входили яблука і грузинські мандарини. На десерт подавали купований торт  "Київський" (по блату) або "Наполеон» власного приготування.

Дивно, але цей набір принципово не змінився і до наших днів.

Краса не по-американськи

Незважаючи на клопоти з варінням-смаженням-нарізанням, жінки навіть за святковий стіл встигали сісти  чепурними та вбраними, ніби вони в театрі. Головним атрибутом була зачіска. Такого закладу і поняття, як "салон краси" у радянські часи не існувало. Зате був майстер Зіна, Зоя, Валя... з перукарні №… (жіночий зал), записуватись до якої треба було за два тижні до Нового року. У 50-60-ті роки вершиною «продвинутої» зачіс­ки була "хімія" – завивка , що дозволяла пряме волосся перетворити на грайливі кучерики. У 70-80-ті вважалося, що ніщо так не прикрашає жінку, як хна і перекис водню, до того ж у  домашніх умовах голова ще півдня була закута у бігуді. З духів були "Клімат", "Быть может" і "Может быть", не рахуючи, звичайно, "Красной Москвы" – ветерана радянської парфумерії. Чоловіки бризкали себе одеколонами "Тройной", "Шипр", пізніше з’явилися "Саша" та "Русский лес".

Хто міг собі дозволити, заздалегідь діставав хорошу тканину, замовляв у ательє за два, а краще за три місяці до Нового року, святкову сукню. Адже закрійники ніколи не дотримувалися терміну і на примірки доводилося ходити разів п’ять-шість.  Чоловікам було набагато простіше – свіжа сорочка і брюки були належним гардеробом, щоб проголошувати тости.

...і Генеральний секретар!

Вже у 70-х роках Новий рік зустрі­чали при включеному телевізорі (у кого домашнього екрану не було, були змушені напрошуватись у гості). Новорічна програма (всього двох!) радянських загальнодоступних каналів була створена за єдиним принципом: в міру сил розважаючи, залишитися в руслі лінії партії. Тому спочатку демонструвались фільми про кохання, не забуваючи при цьому про виробництво (наприклад "Весна на Зарічній вулиці" "Висота", або "Кар’єра Діми Горіна", потім –  кінокомедія на новорічну тематику: "Карнавальна ніч" (1956 року випуску), "Іронія долі, або з З легкою парою!" (1975), "Чародії" (1982)...

За п’ять хвилин до півночі Генеральний секретар ЦК КПРС звертався до народу. Після бою курантів починалося найцікавіше: "Голубий вогник" і "Мелодії та ритми зарубіжної естради",  де у різний час пробивалися до глядачів АВВА, Modern TaIkinq, Boney M та соловейко з Чехословаччини Карел Готт.

До речі, традицію звертатися до народу серед новорічної ночі запровадив Леонід Брежнєв у 1976 році, дуже здивувавши таким викрутасом нерозбалуване 250-мільйонне насе­лення СРСР. Щоправда сам Л. Бреж­нєв через здоров’я недовго зміг           особисто виконувати обов’язки Діда Мороза, і замість нього радянський народ поздоровляв диктор  Ігор Ки­ри­лов. І лише невгамовний Михайло Горбачов повернув у 1985 році право говорити із співгромадянами під дзвін курантів. Але його пристрасть до експериментів знайшла відо­браження і тут. У 1987 році жителів СРСР  раптом привітав президент США  Рональд Рейган, а американців –  М. Горбачов.

Останніми роками українські телека­нали щосили намагаються перевер­шити один одного своїми програмами у новорічну ніч. І майже на всіх каналах о 23.55 з’являється український Президент. Цікаво, з чим він цього разу вітатиме нас?..

                Підготував

В. Войковський