З ІСТОРІЇ НЕТІШИНА І СТАРОГО КРИВИНА У XVI СТОЛІТТІ

Найдавніша писемна історія Нетішина та Старого Кривина сягає першої половини XVI ст. – часу, коли землі нашого краю ще входили до Великого князівства Литовського. Невдовзі вони стали частинкою новоутвореної держави – Речі Посполитої (1569) й територіально підпорядкувались Луцькому повіту у складі Волинського воєводства.

Достеменний час заснування обох поселень  невідомий. Досі не потрапили до рук істориків і свідчення про людей, котрі стояли біля витоків цих древніх волинських сіл. Імовірним засновником чи першим поселенцем на місці майбутньо­го Нетішина вважають чоловіка із «некалендарним», незвичним для нас сьогодні ім’ям Нетіша. Кривин, за аналогією, швидше за все, завдячує своєю назвою якомусь Кривові (наймення, погодьмося, теж не з розряду поширених!), що, не виключено, доклався до появи цього села. Для порівняння пригадаймо Київ, Львів…

* * *

Перша писемна згадка про Старий Кривин (у той час просто – Кривин) міститься в судовому позові польського короля й великого князя литовського Сигізмунда І троцькому воєводичу, князю Іллі Костянтиновичу Острозькому у зв’язку зі збитками, які завдали слуги останнього в маєтках його троюрідного брата – князя Кузьми Івановича Заславського. 28 квітня 1534 р. монарх, перелічивши кривди, додав: «И к тому дей подданыи именя Твоей Милости Велбова, а Кривина у в озера его (кн. Заславського. – Т.В.) уступают ца, и рыбы на себе ловят, и по власным его рекам бобры бьют, а они дей перед тым жадного уступа не мевали…» - не мали на те ніякого права! Цей важливий для нас історичний документ опублікований у підготовленому Броніславом Ґорчаком третьому томі документального видання «Архів князів Сан­ґушків у Славуті» (Львів, 1890).

Щонайменше від першої половини XVI-го й до середини XVII ст. Кривин входив до Острозької волості князів Острозьких й обіймав у ній статус замкового села – підпорядковувався замковій князівській адміністрації. В першій половині XVI ст. волость являла собою значний адміністративно-господарський комплекс із центром у місті Острозі. Вона складалася з 23 замкових, 12 – церковних (прибутки із них відходили на потреби церков і монастирів) та 28 боярських сіл, що перебували в «службовому» користуванні князі­вських слуг.

* * *

Приблизно в той самий час з’явилася й перша писемна згадка про одного з найближчих сусідів Кривина – село Нетішин. Після смерті вже відомого нам князя Іллі Острозького, яка трапилась 19 серпня 1539 р., між його вдовою, княгинею Беатою Острозькою та звідним братом, князем Василем-Костянтином і його матір’ю, княгинею Олександрою Слуцькою, розгорі­вся конфлікт за спадщину литовського гетьмана, князя Костянтина Івановича Острозького – батька обох братів. Вирішення справи розтягнулось у часі, аж нарешті 6 лютого 1542 р. в Острозі з’явився важливий документ, згідно з яким, у числі інших, Нетішин відійшов до суперниць Василя-Костянтина – Беати та її малолітньої доньки Гальшки.

Описані в цьому тексті події мають внутрішню хронологію. Відтак, під 30-м січня тут перелічено низку сіл, в тому числі й уперше згадано про Нетішин як поселення, що  підпорядковувалось замковій князівській адміністрації (до речі, як і Кривин). Поряд із цими двома, замковими в Острозькій волості у той час були також: Межиріч, Боровиця, Розваж, Гільча, Хоняків, Глинники, Плужне, Новоставці, Бродів, Завидів, Гнійниця, Вельбівне, Борисів, Грозів, Баранячі голови, Клепачі, М’якоти волоські, Білотин волоський, Головлі та Плоска (деякі з них на сьогодні змінили назви).

На жаль, оригінал цього документа невідомий, а його суть знаємо з офіційного впису до книг польської королівської канцелярії – Коронної метрики, яка зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві (Польща). Текст документу за копією з Коронної метрики опублікував острозький учений Віктор Атаманенко у книзі «Описи Острожчини другої половини XVI – першої половини XVII століття» (Київ; Острог; Нью Йорк, 2004).

Господарські перипетії, пов’язані з Нетішином, Кривином, а також іншими поселеннями закінчилися 12 травня того самого 1542 р. ще одним розподілом Острожчини – цього разу поміж матір’ю та донькою: третя частина, до якої потрапили Нетішин із Солов’єм, перейшла в довічне користування Беати, інші дві третини, в тому числі й Кривин, стали власністю Гальшки Іллівни. Однак, із огляду на неповноліття дівчинки маєтки їй так і не були передані, а їх опікункою й розпорядницею залишилась мати.

* * *

У XVI ст. нетішинці та кривинці господарювали «дворищами». Це означає, що вони послуговувалися комплексами угідь з орними землями, лісами, пасовищами, сіножатями тощо. Площі таких дворищ різнилися, але загалом бували доволі значними і для їх обробітку та використання потрібно було чимало робочих рук. Звичайно у користуванні селянських родин перебували менші наділи – половини та чверті дворищ, або ж узагалі невеличкі наділи – огороди. Згідно з податковим описом 1576 – 1577 рр., у Нетішині мешкало 8 півдворищних родин, 5 чвертьдворищних та 9 городників. У Кривині тоді ж згадано про 13 півдворищних господарств, 6 півдворищних родин «путних слуг» (доставляли князівські листи), 11 чвертьдворищних і 18 городників.

На відміну від багатьох інших волинських сіл, для Нетішина та Кривина історичні документи зберегли десятки імен і прізвиськ (прізвищ у теперішньому розумінні селяни тоді ще не мали) людей, що жили в другій половині XVI ст. Так, у першому з сіл проживали Лецко Ванкович; Гнат і Ілляшко Клишевичі; Іван і Яцина Павлюковичі; Павло, Андрій та Корній Жилчичі; Васько Тишкович; Сенько Седневич та ін. Серед кривинців згадуються Вашко Малеєвич, Богдан Матяня, Артюх Гаврилчич і його брат Онисько, Данило Михнович, Корній Спичич, троє Ченковичів – Тарас, Грицько й Сенько, Чмишковичі Гиря й Грицько, Герасимовичі Остап і Малиш та чимало інших.

Щоденним заняттям більшості нетішинців та кривинців у той час були сільськогосподарські роботи – обробіток ґрунту, сівба, догляд поса­дженого, збір врожаю. Однак, серед селян, згаданих в історичних документах, є й люди з чіткими вказівками на інший рід занять, як от: у Нетішині – Грицько коваль, а в Кривині – вже відомі нам «слуги путні», а також Грицько, Олешко та Івашина пташники. В останньому випадку, швидше за все, йдеться про мисливців, що полювали на птахів. Кілька прізвиськ у Кривині натякають на те, що їх носії прибули сюди з інших місць – «Ивашко з Ровковъ», «Ивашко Ледавский» і «Лобунска».

В 1570-х роках тутешні села зазнали татарського нападу. В податковому переліку населених пунктів Острожчини за 1576 – 1577 роки окремо вміщено список поселень, спустошених татарами. До нього потрапили сусіднє Кривину Колом’є, а також Білотин, Борисів, Плужне, М’якоти, Шекеринці, Вілія, Плоска, Сільце та ін. Сучасник тих подій Бартош Папроцький зазначив: «Такою того (1577. - Т.В.) року великою була шкода від поган для князя (Острозького. - Т.В.), що її важко було оцінити, понад двісті сіл у його володіннях було спалено». На щастя, і Нетішин, і Кривин ця татарська навала, здається, оминула, принаймні, не завдала їм суттєвої шкоди.

Невдовзі біографія наших населених пунктів перетнулась із долею слуги князя Василя-Костянтина Острозького – Олізара Васильовича Єрлича.  За службу князь надав своєму слузі 500 золотих. Для набуття грошей Острозький дозволив Єрличеві «тримати» з метою прибутку маєток Колом’є та кілька селянських родин у Нетішині, Кривині та Вельбівному. Отже, як зазначається в документі: «Которые ж то подданые пан Колинскии (тобто, «Колимський», О. Єрлич. – Т.В.) до посесии и держаня своего взявши, на роботу им заказал» – доручив виконувати ті чи інші обов’язки. Передача маєтку й селян до рук Олізара Васильовича відбулась 1 лютого 1593 р.

* * *

У 1603 р. відбувся розподіл маєтків князя Василя-Костянтина Острозького та його дружини Софії Тарновської між їхніми синами – князями Олександром та Янушем Острозькими.  Відповідно до дільчої угоди замкові села Нетішин і Кривин стали набутком молодшого з них – Олександра Васильовича, а згодом потрапили до рук його нащадків. Примітно, що в документі розподілу серед острозьких міщан фігурує чоловік, якого звали «Юско, син Нетошки». Не виключено, що це той Нетошко (Нетоша, Нетіша), який міг бути причетним до появи Нетішина і про якого ми згадували на початку.

Історія близьких сусідів, Нетішина і Кривина, тривала й далі, і про неї ми сподіваємось порозмовляти на наступних історичних перехрестях.

Тарас Вихованець